У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Проблеми становлення сучасної політичної еліти

Проблеми становлення сучасної політичної еліти

Одним із центральних питань державотворчого процесу сьогодні в Україні є становлення нових політичних структур та нової системи економічних відносин. Обидва процеси мають за кінцеву мету створити максимально можливі умови для розвитку особистості кожного громадянина, забезпечити йому відповідний рівень загальнолюдських свобод, реалізацію творчого потенціалу.

Окрім простого бажання більшості українського загалу жити у дійсно правовій демократичній державі, життєво необхідною є потреба мати політичних лідерів, здатних прискорити процес розбудови такого суспільства. Отже домінуючою висхідною постає проблема формування нового прошарку української політичної еліти, її спроможності не просто самореалізуватися, але й прислугуватися власному народу, державі. Немає аж ніякої таємниці у тому, що при всій важливій ролі широкого українського загалу, велику політику все ж формують професіонали, політичні та громадські діячи, й формують її вони безпосередньо і в прямій залежності від рівня розвитку національної самосвідомості.

Маємо визнати, що за 9-річний шлях формування власної державності, чи не найменшим є становлення національної самосвідомості нашого громадянства. Суттєвими гальмами при розв’язанні цієї проблеми є не лише переоцінка принципово нових духовних цінностей, та відмова від ідейних орієнтирів минулого. Проблема виглядає куди глибшою: десятиліттями українська еліта була вимушена більше боротися проти чогось, а не за щось. Вимушена була руйнувати, бо розбудовувати власну державу їй постійно заважали: монголи, Литва, «старший брат» - Москва. Треба врахувати й те, що наша інтелігенція (яка повинна бути базою становлення національної еліти) формувалася переважно як провінційна, хуторянська. Все це призвело до того, що за суттю своєю наша національна еліта стала тоталітарною, непристосованою до ведення дискусій, пошуку взаємопорозуміння з партнерами по політичному процесу.

Національна ідея, що є складовою становлення еліти суспільства, повинна бути завжди спрямована в майбутнє. Вдало сформульована й успішно здійснена, вона додає народу сил, підносить його у світовому співтоваристві . Відсутність національної ідеї чи її неповновартісність, невизначеність того, яку долю хоче мати народ і для чого він існує, непроникнення ідеї у всі верстви суспільства, брак її пасіонарних носіїв - гальмує національний розвиток народу, послаблює його духовні сили, зменшує внесок до світової культури і, в кінцевому висліді, робить легкою здобиччю більш сильних націй. Зазвичай, цього не вдасться компенсувати ні правами людини , ні загальнолюдськими вартостями, ні будь-якими іншими подібними цінностями. «Народ без власної ідеології - мертвий», -зазначав професор І.Огієнко (митрополіт Іларіон).

Українська національна ідея у художній формі найглибше сформульована Т.Г.Шевченком :» в своїй хаті своя правда , і сила , і воля». Але національна ідея - поняття багатогранне, яке охоплює різні екзистенційно важливі сторони національного буття. З плином часу складники цього інтегрального поняття можуть міняти свої місця в його ієрархічній структурі. Якщо у минулому столітті важливо було втримати у свідомості народу історичну пам’ять про державність і соборність, живити надію на майбутнє, і це формулювалося як:» ще не вмерла Україна», «встанем, браття, у бій кривавий від Сяну до Дону» тощо. То на початку 20 ст. з’являється вислів «Україна - для українців!», а дещо пізніше: «Здобудем Українську державу або загинемо у боротьбі за неї!». Зрозуміло, що сьогодні ці складники національної ідеї або перестали бути домінантними, або тією чи іншою мірою модифікувались у зв’язку з державним утвердженням України та формуванням української політичної нації, яка охоплює громадян нашої держави як українського, так і неукраїнського походження.

Без сумніву, період національної політичної ейфорії вже минув. На противагу виборам 1991 та 1994 років, під час яких домінували політичні аспекти (національна ідея, ідея відродження національної культури, мовна політика, проблема ідентичності, розбудови інститутів держави), на виборах 1999 року першорядну роль відігравали соціальні аспекти (місце і роль соціальних груп, концепція соціальної політики, співвідношення держави і ринку).

У першій половині 90-х максимізація задоволення відбулася значною мірою за рахунок риторики націоналістичної політекономії старої номенклатури, яка і репрезентувала політичну еліту того часу. Еліта нова, висунута на етапі боротьби за незалежність України масами населення, а не певними владними стуктурами, багато в чому потерпіла від тих пасток, що їх полишила стара влада. Наприклад, авторитет нова еліта завоювала серед пересічних громадян критикою бюрократизму та роздутих апаратів управління. Сьогодні у цій сфері відчутних змін на краще не сталося. Те ж саме можна сказати про критику корупції та привілеїв партноменклатури. Це - ті болісні крапки, якими широкий загал населення постійно докоряє новій еліті, звинувачуючи її у бездіяльності. Отже для нової еліти величезна загроза - якщо не перетворитися в тоталітарну, то набути рис деспотизму й відмежуватися від свого народу.

Політика держави у сфері економічного регулювання життя країни, головним чином - затримка реформ - призвели до соціально-економічної структуризації суспільства, але переважно не за роллю та значенням тих чи інших груп у господарстві та суспільному житті країни, а за принципом спільних проблем та інтересів у подоланні життєвих негараздів. Зрозуміло, що все нагальнішою в цих умовах стає потреба розподілу влади, існування справжнього політичного плюралізму, який має забезпечити відкрите змагання політичних еліт саме на тлі розв’язання доленосних для України соціальних проблем. Таке змагання, а особливо його об’єктивне висвітлення ЗМІ, значно підвищить інтерес до політики, до формування політичної культури тих громадян, що, врешті, як виборці, приводять політичну еліту до влади на різних її рівнях.

При цьому треба також брати до уваги, що процеси, які відбуваються в Україні, суттєвим чином відрізняються від тих, що мають місце в інших посттоталітарних країнах близького і далекого зарубіжжя. Значну роль у таких процесах нашої країни відіграє не правлячий клас, чи будь-яка політична сила, а саме політичний лідер, особистість як головна фігура важливих політичних процесів. І це цілком природньо, бо Україна, фактично, завжди була суспільством лідерського типу. Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі та забезпеченні шляхів суспільно-політичного розвитку країни. Кількість лідерів, які дійсно відстоюють ідею революційних (у кращому розумінні цьго слова) перетворень в Україні на сьогодні ще надто мала, навіть на тлі надзвичайно розвинутого популізму та різноманітних політичних спектаклів, свідками яких ми є.

Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в нашій країні, абсолютно неможливо визначитися з багатьма персоналіями: вони є лідерами загальнонаціональними чи регіональними, інтереси яких соціальних груп відстоюють та захищають, яке в них ставлення до існуючого суспільного ладу (функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче)? Іншими словами, так званих «розмитих» лідерів, які діють адекватно до суспільно-політичних змін і конкретних колізій у державі, сьогодні більше ніж лідерів сильних, спроможних взяти на себе відповідальність за долю нації, а не лише за долю тих, хто віддав за них свій голос на виборах.

Багато в чому нову еліту повинні формувати політичні партії, але й тут становище не краще. Ми вважаємо досягненням нашої демократії утворення в країні понад 100 партій різного ідейного спрямування. Однак саме цей процес уже своєю сутністю є принципово відмінним від того, що діється в світі. У багатьох країнах політики все менше уособлюють себе з відповідними партіями, а виборці роблять свій вибір між конкретними особами, а не між партіями з їх програмами. Десятки лідерів в Україні, образно кажучи, особливо на березневих виборах 1998 року, сховалися за партії. Фактично за ними не було електорату, а були лише симпатії політичних об’єднань. Справді демократичне суспільство має підстави й існує за умови, коли політичні партії дійсно виконують роль посередника між владою і народом, коли такі партії виникають як волевиявлення громадян. Більшість же партій в Україні створювалася зовсім не за волею мас, а волею одного чи декількох лідерів.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com