У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Андрей Шептицький - глава Української Церкві Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

Андрей Шептицький - глава Української Церкві Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

„ . Тільки для Вас маю жити, - для

Вас цілим серцем і душею працювати, для Вас усе посвятити, – ба, навіть за

Вас, як цього треба буде, й життя своє

віддати”.

Андрей Шептицький

4 травня 1900 року, помирає Митрополит Сас-Куїловський.

Коли 22 жовтня 1900 року кир Андрей з прочанами відвідував Рим, Папа Лев XIII запросив його до себе на аудієнцію і сповістив про своє благословенне рішення – призначити його на Митрополичий престіл. 31 жовтня 1900 року у пресі з’явилось офіційне підтвердження про номінацію єпископа Шептицького Галицьким Митрополитом.

Кир Андрей гідно готувався до виконання нелегких обов’язків Митрополита, відчуваючи велику відповідальність перед Богом за український народ. Не можна не згадати про неоціненну заслугу матері Митрополита Андрея Шептицького – графиню Софію, багатогранно освічену, талановиту людину, котра своєю святою побожністю заронила у серце Романа щиру любов до Господа та людей, замилування до всього прекрасного й доброго та виховала такого відданого українському народові, достойного сина. Лист матері, Софії Шептицької, що зберігається у фондових матеріалах Львівського архіву, розкриває перед нами не тільки милу жінку – матір Андрея Шептицького, але й її витончений розум. Спробуємо відчути це, прочитуючи рядки благословення графиніСофії Шептицької своєму синові Андрею Шептицькому на митрополичий престіл у Львові:

„Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові На ту хвилю, коли береш на себе хрест, до якого тебе покликав Господь, – на ціле життя твоє, під Хрестом або ж на Хресті, на всю працю, наміри, терпіння і радість, на душу твою і розум, серце і здоров’я, на все, що чинити будеш, що постановиш, на цілу працю над будуванням Церкви Божої і поширенням Царства Його на землі . . на всі хрести, якими люди тебе обтяжити можуть, і на всю любов, яку ти їм дарувати будеш, посилаю тобі урочисте, Господом випробуване Благословення”. 14.01.1901 р.

Віддати на службу Господу і людям свого улюбленого сина і так благородно благословити його на Митрополичий престол могла тільки справді дуже розумна і побожна мати.

На святковій та врочистій інтронізації Кир Андрея, яка відбулася 17 січня 1901 року в соборі св. Юрія у м. Львові зібрались тисячі вірних, сотні священиків, різні братства. Вітання з цієї нагоди та промови були дуже щирі. Серед присутніх виступив також архиєпископ Вірменський Ісакович, промова якого просочувалась шовінізмом і справляла на присутніх, та й на самого Митрополита Кир Андрея, неприємне враження. Польські патріоти також не особливо втішно сприймали той факт, що на митрополичий престіл зійшов розумний, впливовий, зі своїми власними ідеями та поглядами владика-українець, з багатого роду та славними стародавніми аристократичними коренями.

Андрей Шептицький відчув, що він повинен зразу дати всім зрозуміти, що він русин і буде йти до кінця життя зі своїм народом й заради нього працювати. Тому коли у повних архієрейських ризах, у мітрі та з жезлом в руках став Митрополит Андрей Шептицький на амвоні (проповідальниці) то виразно промовив до присутніх, що він: „приносить любов до свого стада і бажає щирою працею й жертовністю заслужити собі любов цілого народу”. Розвіюючи сумніви й двозначність, яка панувала тоді серед деяких верств духовенства, Андрей Шептицький далі заявив: „я хочу, щоб всі це знали й розуміли, коли я обіймаю становище Митрополита Руського, то ним я хочу бути і ним буду”. Протягом усього сорокачотирирічного архиєрейства він залишався вірний слову, виконуючи досконало всі сподівання та побажання свого улюбленого українського народу.

Діяльність Митрополита була надзвичайно різноманітною. Він не обмежувався однією ділянкою – церковно-релігійною, а охоплював усі без винятку царини української культури й життя на українсьх землях, включаючи й усі закутки нашої еміграції. Дотепер Андрей Шептицький вже проявив себе як багатогранна особистість, але лише на митрополичому престолі він розвинув свою діяльність на повну силу. Не було такої ділянки церковно-релігійного, культурного чи економічного життя, якій би Митрополит Андрей не присвятив гідної уваги і не розвинув її на користь українського народу.

Чи не найголовнішою метою, якій віддав він усі сили була справа об’єднання Українських Церков.

Ідея екуменізму не полишала його душу впродовж усього життя. Він мав на меті не лише злуку Греко-Католицької та Православної Церков, але злуку всієї Східної Церкви з Церквою Західною. Він хотів провести церковне об’єднання благородним змаганням. Для досягнення цієї мети абсолютно не придатні будь-які насильницькі методи, бо на його думку тільки взаємне пізнання, розуміння, толерантність і, найперше, любов можуть дати очікувані плоди.

Як Князь Церкви і сподвижник українського релігійного життя Митрополит Шептицький усі сили віддавав ідеї християнської любові до ближнього.

Відроджуючи, підносячи Українську Церкву, як „добрий пастир, що і душу свою кладе за вівці свої” – Шептицький намагався утвердити духовний, моральний лад в народі, серед якого жив. Закликав допомагати нужденним інших народів, націй, брати їх під свою опіку і охорону.

Він тримався євангельської засади, що „нема ні еллінів, ні римля, ні юдеїв, ні самарян”.

Досить згадати, що на початку Першої світової війни у 1914 р. Андрей Шептицький виголошував проповіді з гарячим закликом проти насильницького насаджування православ’я російською владою на окупованій російськими військами Галичині. Він виступав проти відокремлення школи від церкви та за звільнення Української Держави від послуху синодові в Петербурзі, за звільнення від молитов за царя та ін. В своїх проповідях він закликав не чинити насилля над Української Церквою. За ці проповіді Шептицького було арештовано і „18 09 за наказом генерала Брусилова вночі вивезено до Києва”. Проте добре розуміючи, що царський уряд має намір ліквідувати Греко-Католицьку Церкву в Галичині і позбавити її власної єрархії, Митрополит Андрей в часі тихої Служби Божої, відправленої в готелі „Континенталь”, таємно висвятив о. Й. Боцяна на єпископа Луцького, а о.д-ра Д. Яремка на Єпископа для Острога. Наступного дня Митрополита відправлено до Нижнього Новгорода, пізніше до Курська, де він перебував під суворою охороною до весни 1916 року. Звідти через Володимир над Клязьмою його перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений у в’язницю для запідозрених у зраді Синодальній російській Церкві священиків”. Незважаючи на протести відомих дипломатичних та церковних діячів з вимогою про звільнення Митрополита з-під арешту, Росія на це не давала згоди. Причиною вивезення великого пастиря було бажання знищити Унію, про що можна сказати словами Ісуса Христа: „Поражу пастиря і розбіжаться вівці”. Але лютнева революція 1917 року дала свободу Митрополиту.

Якщо у 1914 р. Шептицький виступив проти насильницького запровадження православ’я у всіх українських церквах, то у 1930-і роки він так само протестував проти польської пацифікації, єдиний серед церковників сміливо виступив у пресі проти палення і нищення православних церков на Холмщині, Підляшші, Поліссі, Волині, захищаючи те саме православ’я.

Як посол Галицького сейму і член Шляхетської палати Відня він захищав майнові і соціальні інтереси українських селян та підприємців від утиску фінансистів німців, поляків, євреїв.

У страшні роки II світової війни переховував у підвалах Святоюрського храму сотні євреїв, за що був удостоєний пам’ятника у Державі Ізраїль.

Митрополит Андрей Шептицький протестував проти переслідування українських студентів Львівського університету. У 1919 році було створена ЗУНР. Як член Українськой Національної Ради палко вітав її створення.

Після поїздки до Риму у 1921 році він вів переговори не тільки з Папою, але й представниками Антанти про долю ЗУНР, протестува проти приєднання України до Польщі.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com