Сторінка 3
1. Тора (в іудеїв — Закон або книги Закону, у християнській традиції — П'ятикнижжя Мойсееве). До неї належать книги: Буття, Левіт, Числа, Второзаконня (Повторення Закону). їх автором вважають Мойсея.
2. Пророки (іноді їх називають історичними книгами). До них належать: книга Суддів, чотири книги Царств, дві книги Хронік, книга Ездри, книга Неємії, книга II Ездри, Тавіт і Юдиф, книги пророків.
3. Писання. Це Псалми (збірка релігійних гімнів), Книга притч Соломонових, Екклізіаст (Проповідник) — книги афоризмів, Пісня Пісень — збірка лірики, книга Йова — філософські роздуми про сенс життя.
У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших людей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він вчення про месію. У більшості оповідей реальність тісно переплетена з міфологічністю.
Людина розглядається як сфера боротьби добрих і лихих сил. У зв'язку з цим виникли поняття раю і пекла (запозичено з мітраїзму). Рай — вічне пристановище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем.
Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявляли давні євреї.
Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого Завіту, у своєму віровченні зосереджується винятково на канонічних текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблії не визнає.
Новий Завіт, який вважають Законом Божественної любові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об'єднує 27 книг, священність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесіями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоан-на), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасите-ля — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.
Християнське богослов'я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та проро-
цькі (Апокаліпсис).
Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 р. н.е. на Лаодикій-ському соборі. У 419 р. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис.
Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим
походженням.
Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон.
У 1205 р. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. текст Біблії було поділено на вірші. Усього їх 31 173. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів.
Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.
Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку формують космогонічні (про виникнення світу, Землі) та етіологічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в історії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближеній до новели. Досить колоритні есе (художньо-публіцистичні твори), представлені у книзі Екклезіастовій. Міцно вкоренилися у свідомість людства приповідки, афоризми. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ораторського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.
Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумарний ЇЇ тираж найбільший у світі. При посиланні на Біблію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2, 5 (книга Екклезіастова, розділ 2, вірш 5).
На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Київській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в IX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм. У XII ст. було завершено переклад інших її частин.
Попри те, що в Україні було розвинуте книгодрукування, Біблію переписували до XIX ст. Таких книг існує кілька тисяч. Серед найвідоміших — Остромирове Євангеліє, а також Реймське Євангеліє, привезене дочкою Ярослава Мудрого Анною в м. Реймс для вінчання з французьким королем Генріхом І. З друкованих перекладів першим в Україні було видано стараннями Івана Федорова «Львівський апостол» (1574). А «Острозьку Біблію» (1581) вважають першим церковно-слов'янським перекладом.
Переклад Біблії українською мовою вперше був здійснений у другій половині XIX ст., що є заслугою Кирило-Мефодіївського братства. Над перекладом Біблії працювали Маркіян ІПашкевич, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Максимович. Помітний доробок у цій царині Пантелеймона Куліша, якого І. Франко критикував за перекладацьку неточність, спричинену слабким знанням давньоєврейської мови, й Івана Пулюя, завдяки яким у 1880 р. вийшло «Святе Письмо Нового Завіту», у 1903 р. — Старий Завіт, а роком пізніше — вся Біблія. Через кілька десятків років до цієї роботи взявся Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940 р. завершив її. Повністю Біблію українською мовою було видрукувано у 1962 р.
Хрест — священний знак християн
Знак хреста був поширений серед різних народів ще з дохристиянських часів. У середині XIX ст. англійські археологи, проводячи розкопки одного з найбільших і найбагатших міст ассирійської держави Кальху, натрапили Християнство на кам'яний стовп із висіченим на ньому рельєфним зображенням ассирійського царя Шамші-Адада. Груди його прикрашав хрест на довгому ланцюгу. Цар-язичник носив точнісінько такий хрест, як віруючі християни. Але жив він задовго до християнства.
Наші далекі предки поклонялися хресту як символу вогню. Пристрій з двох перехрещених шматків дерева, за допомогою якого первісні люди добували вогонь, вважали священним, дві перехрещені лінії стали священним знаком. Люди вірили, що знак, який зображає вогонь, володіє надприродною силою. Так хрест став магічним божественним символом. Щоб відгородити себе від «злих духів», цей знак зображали на посуді, одязі, прикрасах. Тому часто на старовинних предметах епохи бронзового віку, починаючи від III тис. до н.е., можна побачити зображення хреста. Є він на предметах трипільської культури (III— II тис. до н.е.). Навіть тоді, коли було винайдено інші способи добування вогню, багато народів вважали, що робити це слід тільки тертям. Слов'янські племена у день Івана Купала вогонь для святкових вогнищ добували також тертям. Вважалося, що дівчата й хлопці, перестрибуючи через палаюче вогнище, очищаються від «злих духів».
Католицькі місіонери, прибувши у XVII ст. на американський континент для проповідування християнської віри серед індіанців Південної та Центральної Америки, побачили кам'яний хрест на одному з місцевих храмів. Йому поклонялися як персоніфікації небесного і земного вогню. Давній мексиканський бог вогню Кецалькоатль теж зображений із хрестами в руках. На островах Полінезії, Нової Зеландії зображували хрест як магічний знак вогню, сили життя. Тубільці Нової Зеландії, наприклад, ставили на могилах хрести, як це робиться за християнською традицією.
1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10
завантажити реферат
