У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антоній Преподобний – засновник Києво-Печерської лаври

Антоній Преподобний – засновник Києво-Печерської лаври

Антоній, преподобний Печерський, народився близько 983 року в Любечі на Чернігівщині за часів княжіння рівноапостольного Володимира, просвіти­теля і хрестителя Київської Русі.

Любеч — одне з найдавніших міст нашої вітчизни. За правління Олега воно було серед тих головних міст, де сиділи його «велиціи князи». Пізніше Любеч втрачає своє важливе громадсько-політичне значення і перетворюється на заштатне містечко.

Мальовнича сіверська земля, безкраї замріяні чарівні простори ще змалечку пробудили в дитячій душі прагнення до незбагнених таїн життя. Безсумнівно, окрім вищого Божого покликання визначальним для формування світогляду і характеру маленького Антипи (а саме таке ім’я дали йому від народження) був приклад благочестивих батьків. Міщансько-селянська родина, прийнявши християнство, відзначалася особливою побожністю.

Зернята віри, потрапивши на благодатний грунт душі, дуже скоро дали свої сходи. Ще в зовсім молодому віці, зачувши про чернече життя, викопав Антипа собі печеру, в темній тісняві якої збирався гартувати волю, готувався здійснювати подвиги. Та йому, зрештою, судився інший шлях святості.

Хлопчаком, за велінням серця, вирушає він до грецької землі, на гору Афон. Знайомлячись з цими священними місцями, обходячи монастирі, він дивувався і захоплювався життям у них святих отців, які, перебуваючи в земному бутті, возвеличувалися над плоттю, людською природою, уподоблюючись ангелам, їхнім безтілесним подвигам.

Атмосфера святості, високої духовності підкорила юнака. Полум’яний вогонь віри, розгорівшись з новою силою, полонив душу повністю. Щиро­сердно бажаючи уподібнитися життю цих отців, гаряче благав він ігумена возвести на нього ангельський чин чернечого сану.

Провидництвом майбутнього подвижницького життя преподобного можна пояснити згоду ігумена на постриг. Мабуть же, не випадково йому було дано й ім’я Антоній. Можливо, що цим виражалося бажання, аби Антоній став для Київської Русі тим, ким був Антоній Великий, отець східного чернецтва, для Єгипту.

За короткий час своїм богоугодним життям на Афоні він здивував навіть старих ченців. У постійному прагненні внутрішнього вдосконалення, провівши тут досить тривалий час, Антоній врешті отримав від ігумена пораду повернутися на батьківщину, «щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох». Повернувшись до Києва, преподобний обійшов чернечі обителі з метою обрати місце, де б він зміг поселитися. Та монастирі, що засновувалися ченцями­греками, не мали того чину й статуту, які б задовольняли Антонія. На Афоні він звик до іншого чернечого життя.

Пошуки привели його до заміського села Берестове. Тут, серед порослих лісом пагорбів, знайшов він печеру, в якій і оселився.

Після смерті благовірного князя Володимира владу перебрав безбожний і жорстокосердий Святополк, який захопив великокнязівський престол у Києві.

Аби позбутися суперників за владу, він убиває своїх братів Бориса і Гліба.

Не бажаючи миритися з таким безчинством, преподобний Антоній знову повертається на святу гору Афон.

Невдовзі, перемігши Святополка, владу в Києві перебирає князь Ярослав. Як свідчать літописи, Ярослав надзвичайно любив церковні статути, любив священиків, а особливо ченців. Він був дуже освіченою людиною і прагнув знань. Про його церковно-просвітницьку діяльність літописець зазначав: «Якщо ж хтось землю розоре, інший її засіє, так і цей (Ярослав): батько його Володимир хрещенням просвітив, цей же засіяв книжними словами серце вірних людей».

І от саме тоді, перебуваючи в монастирі свого постригу, Антоній знову отримує пораду і благословення від ігумена повернутися на рідну землю.

Тепер він оселяється у печері, в якій перед тим відбував подвиг посту й молитви благочестивий Іларіон, якого пізніше буде обрано Митрополитом Київським.

У печері преподобний Антоній проводив увесь час у постійній праці духовного чину. Жив з безперервною молитвою, тамуючи голод сухим хлібом, а спрагу — помірною кількістю води. Але й це він робив через день, іноді через два, а то й взагалі через тиждень. Молитва, піст, праця.

Скоро слава про нього розійшлася між людьми, і незабаром сюди стали приходити христолюбці, маючи при собі лиш найнеобхідніше для підтримки свого тіла. Одні просили у преподобного благословення, інші хотіли мати його своїм наставником і жити за його прикладом.

Саме тоді прийшов до Антонія і благочестивий Феодосій. Постриг двадцятилітнього юнака в ченці преподобний повелів зробити блаженному Никону — ієрею і досвідченому чорноризцю. Це й були початки існування знаменитої тепер Києво-Печерської лаври.

Після смерті князя Ярослава влада перейшла до його старшого сина Ізяслава.

На той час слава преподобного Антонія Печерського досягла найвіддаленіших куточків Київської Русі.

Подвижницьке життя ченців та їхнього наставника стало відоме й великому князю Ізяславу. Зі своєю дружиною князь узяв у преподобного Антонія благословення та звернувся до нього з проханням молитовного заступництва.

Число ж ченців постійно збільшувалося. Вони розширили печери, влаштували в них церковку.

Згодом преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першого ігумена преподобного Варлаама, а сам відійшов до окремої печери на сусідній горі, яку власноруч викопав. Ця нова печера разом з іншими, викопаними біля неї, одержала пізніше назву Ближніх, або Антонієвих, печер, для відрізнення від старих, що стали називатися Дальніми, або Феодосієвими.

Невдовзі маленька церковка не могла вже вміщувати братію, і преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву Успіння Пресвятої Богородиці, аби ченці, перебуваючи й надалі у своїх підземних келіях, могли б збиратися у цій церкві для спільних молитов — богослужінь.

Незабаром після цього князь Ізяслав узяв Варлаама до збудованого ним у самому місті кам’яного храму на честь великомученика Димитрія (християнське ім’я якого носив), а преподобний Антоній поставив ігуменом Печерського монастиря Феодосія.

Саме на цей час припадає найбільший ріст чисельності бажаючих прилучитися до духовного подвижництва. На горі було закладено монастир з келіями, куди пізніше з печер перейшли ченці.

Оскільки перші ченці цього монастиря жили в печерах, він дістав назву Печерського, яку зберіг за собою й до сьогодні.

Під кінець свого життя, внаслідок лихих обмов та князівського гніву, преподобний Антоній ненадовго залишив монастир й оселився в печері на Болдиній горі поблизу Чернігова. Але те тривало недовго. Усвідомивши свою провину й малодушність, князь Ізяслав спорядив ченців на пошуки праведника зі слізним благанням повернутися. Після декількох марних днів вони нарешті потрапили до преподобного і, передавши прохання князя, умовили Антонія повернутися до своєї братії.

З розумінням і смиренням зустрів він князівську спокуту і, усамітнив­шись у своїй печері, підносив вдячні молитви Господові за своє вірне стадо, яке примножувалося не лише числом, але й благочинністю. Так у праведних ділах і упокоївся він 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.

Преподобний Антоній Печерський шанується як основоположник чернецтва у Київській Русі, як засновник Києво-Печерської лаври, молитовно прославляється як обранець Божий, святий нашої землі, заступник і помічник усіх стражденних і немічних, усіх, хто прагне благочестивого життя.

Він був суворим аскетом, пристрасним молитвеником, непохитним у пості. Він був добрим порадником, мудрим наставником, творив незліченні чудеса зцілення.

Затворництво і духовне подвижництво преподобного Антонія стало дороговказом істинного шляху спасіння для всіх поколінь. Неможливо не тільки описати, а навіть просто назвати всі діяння святого, означені Божим промислом, провидінням і волею. Най-більше відомостей пов’язано з чудодійним даром повертати немічним здоров’я — душевне й тілесне.

Подвижник сам прислужував хворим, зцілював їх своєю молитвою. Будучи ж з природи людиною надзвичайно скромною, він прикривав смиренністю ті оздоровлення по своїй молитві. З благоговінням давав він як ліки звичайні трави, які вживав сам у їжу. Хворі, скуштувавши їх, позбувалися недугів.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com