У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву

Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву

Коли ми шукаємо причини суспільно-економічних негараздів і бідності у потенційно багатій Україні, тоді оглядаємо переважно поле політичних і економічних подій. І хоча аналіз подій у цій сфері дає змогу дійти важливих і слушних висновків, їх глибина все одно є недостатньою, оскільки не враховує суттєвих інтересів у сфері духовній. А ця сфера надзвичайно далека від однозначності.

Історія свідчить, що всі держави мали в своїй основі духовні цінності, свою національну ідею, свою мову. Носієм цих цінностей була національна незалежна церква. За участі національних церков поставали нові міцні держави, і навпаки — без церковної підтримки державотворчий процес залишався незакінченим. Більше того, такі держави зникали з карти світу, а такі народи розчинялися серед інших. Історія може навести багато вельми показових прикладів.

Створення окремої від Ватикану англіканської церкви сприяло перетворенню Великої Британії на світову імперію, перехопивши ініціативу у Іспанії — оплоту римського католицтва в Європі.

Створення німецькомовної лютеранської церкви сприяло згуртуванню німецької нації, подоланню місцевих розбіжностей і в подальшій перспективі — формуванню ідеї єдиної Німеччини.

Наявність власних церков у грузинського та вірменського народів стала вирішальним фактором, котрий зірвав намагання чужих імперій розчинити їх та асимілювати. Болгарський народ взагалі зобов'язаний церкві своїм фізичним виживанням. Саме ченці підняли народ на повстання, котре, врешті-решт, завершилося звільненням Болгарії з-під османського поневолення. І навпаки: саме сприйняття частиною сербів і хорватів у складі Османської імперії ісламу призвело до появи на Балканах цілком нового народу — "мусульман" (себто боснійців).

Не менш значну роль відіграла церква в історії українського народу. Християнство торувало собі шлях до наших земель через князівську верхівку суспільства: останні Києвичі, княгиня Ольга, князь Ярополк і, нарешті, Володимир Великий. Єдність віри повинна була сприяти етнічній консолідації різних племен навколо Києва. Спершу покладалися надії на реформу язичницької релігії, створення єдиного пантеону богів. Проте ці надії не справдилися, оскільки язичництво не мало очікуваної об'єднувальної сили. Тому в 988 р. було запроваджено християнство за православним обрядом, котре стало головною ідеологічною ланкою у формуванні із окремих племен руського (українського) народу. Недарма вже в IX ст. поняття "руський" і "православний" для літописців стали фактично синонімами. Пізніше, за литовсько-польської доби, приналежність до руських, русинів визначалася насамперед їх відношенням до православ'я. Національна церква була джерелом сили для народу, допомагаючи пережити скрутні часи. І сьогодні Україна залишається найбільшою православною країною світу, де чисельність віруючих усіх гілок православ'я сягає 30 мільйонів.

Зважаючи на такий значний вплив церкви на український народ в його історії та сьогоденні, варто було б сподіватися на те, що церква відіграє свою позитивну роль у подоланні сучасної кризи в Україні. Однак насправді відбувається зовсім протилежне: криза в суспільстві поглиблюється, поширюючись і на духовну сферу. І пов'язане це з боротьбою українців за право мати власну церкву.

Питання створення власної церкви не є новим для української історії. Вже великий київський князь Ярослав Мудрий поставив першого митрополита — русича Іларіона — незалежно від Візантії. Князь Ярослав добре розумів, що держава може бути незалежною і могутньою лише тоді, коли в ній буде незалежна церква. Ще одна спроба мала місце, коли митрополитом Київським став Климент Смолятич. Проте спроби утворення власної Помісної Церкви не увінчалися успіхом, оскільки заважали інтересам Візантійської імперії. Татаро-монгольський погром поклав остаточний край змаганням за Помісну Церкву.

Пізніше це питання буде порушуватися знову і знову, як тільки з'являтиметься українська державність або ж хоча б набуватиме реального змісту українська автономія. Так, у XVII ст. під надійним захистом козацтва митрополит Київський Петро Могила мріятиме про створення Київського Патріархату. На початку XX ст. разом з боротьбою за Українську державу відродився і автокефальний рух, тобто боротьба за Помісну Українську Православну Церкву. Але тоді не судилося. Знову про неї заговорили у 1960-ті рр. з появою митрополита Київського Філарета. В цей час Україну очолював П.Шелест, з ініціативи котрого відбулися деякі позитивні зрушення в українському національному житті. Зокрема, тоді порушили питання видавництва Біблії, Молитвослова та іншої богословської літератури українською мовою. Головним перекладачем був сам Філарет.

Однак всі ці спроби зазнали невдачі, оскільки перешкоджали інтересам імперій, до складу котрих входила Україна. Утворення будь-яких помісних церков завдавало удару по імперському пануванню, зважаючи на великий вплив церкви в суспільстві. Тому державна влада послідовно знищувала національну церкву, аби поставити під свій контроль духовне життя українців. Однак відсутність такої церкви сьогодні, на десятому році незалежності України, коли вже немає чужої влади, виглядає дивним і незрозумілим. Так само, до речі, як і активна діяльність в Україні церкви з колишньої метрополії. Йдеться про Російську Православну Церкву (РПЦ) та її єпархії в Україні, котрі прикриваються назвою "Українська православна церква" і "канонічне" пов'язані з московською патріархією.

* * *

Сучасна РПЦ увібрала в себе гірші традиції свого минулого. Вище вже докладно розглядалося, як за царських часів церква слухняно обслуговувала інтереси самодержавної влади. Для зручності управління нею влада скасувала московську патріархію, натомість утворивши напівсвітський синод. Як уже зазначалося вище, імператор Микола ІІ навіть не вважав чимось незвичайним запропонувати себе — монарха — в предстоятелі РПЦ. Мовляв, було б цілком природнім, якби самодержець для повноти своєї влади в імперії очолив ще й церкву. Більшовики не бачили принципової різниці між РПЦ і царатом, тому зруйнували церкву разом із Російською імперією.

В історії є чимало прикладів подібних особливих стосунків держави та церкви, фактично диктату світської влади над духовною. Але всі вони мали місце в країнах з деспотичною владою, яка силою змушувала церкву підкорятися. Найбільш скандальний з них — так зване "Авіньйонське полонення пап" (березень 1309-січень 1377 рр.). Агенти французького короля Филипа IV захопили замок Папи Римського Боніфація VШ, і той помер під арештом. Під тиском короля новим Папою обрали французького архієпископа Бордо — Папу Климента V. Починаючи з нього протягом 70 років французькі королі утримували всіх римських пап у Авіньйоні, щоб ті були слухняними маріонетками в королівських руках. Згодом тривала залежність пап від Габсбургів підштовхнула англійський парламент у 1534 р. прийняти Акт про супрематію, що започаткував незалежну від Риму англіканську церкву,

Останнім прикладом таких особливих стосунків влади і церкви у європейській історії стала гітлерівська Німеччина. При кожній дивізії вермахту, котра вирушала на завоювання "життєвого простору", перебували католицький і лютеранський священики. У молитвах перед боями та при панахидах по загиблих вони не забували весь час повторювати: "В ім'я фюрера, народу і рейху! Амінь".1 Фактично це було повторенням слів самого фюрера з партійних зборів нацистів. Але спробували б священики цього не сказати. У нацистській службі безпеки SD існував окремий відділ III-с, котрий збирав відомості у релігійних колах. 12 травня 1941 — в момент найбільшого загострення боротьби проти церкви — до цієї "роботи" підключилося і гестапо. Відділ гестапо ІV-в "відповідав" за діяльність церков, релігійних сект, франкмасонів, а також за "остаточне вирішення" єврейського питання у Європі.2

Не відставав від Гітлера і сталінський режим. Московська патріархія з моменту свого відновлення у 1943 р. разом із своїми статутами, положеннями, ритуалами існувала не більше як сценічна бутафорія, повністю підпорядкована державі. Фактично РПЦ була філією ЦК КПРС у церковних справах, забезпечуючи владу партії на цьому "фронті". Лише з дозволу КДБ і ЦК КПРС священнослужитель міг отримати сан. Сталін навіть нагороджував деяких "служителів культу", а черниці з Києва в подарунок рідному вождю вишили його портрет.

[1] 2 3 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com