Автомобілебудування в Україні
Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу.
Машинобудування України виникло ще в середині XIX ст. Наявність металу, вигідне транспортно-географічне розташування, зокрема вихід до узбережжя Чорного та Азовського морів, висока концентрація сільськогосподарського виробництва сприяли розвитку тут важкого, транспортного і сільськогосподарського машинобудування.
В минулому машинобудування стало провідною галуззю в структурі промислового комплексу України. В 1990 р. його частка становила 30% всього промислового виробництва.
Сучасні галузева структура і розміщення машинобудування України сформувались за останні десятиліття.
У переважній більшості розвинутих країн світу провідне місце в структурі транспортного машинобудування займає автомобілебудування. Україна має досить сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас І виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфікованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.
Автомобілебудування — це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50—60-ті роки.
Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.
В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, (Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів).
Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а& також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, {так і за її межами.
Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.
Розвиток автомобілебудування в Україні не задовольняє потреби держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає від розвинутих країн світу. За рахунок власного виробництва, задовольняється менш ніж 10% потреб у автомобілях і автобусах.
Автомобілебудування України потребує іноземних інвестицій і використання передових технологій у виробництві автомобілів. Великі надії покладаються на співробітництво з Південнокорейською фірмою Деу, яка разом із ЗАЗ створює спільне підприємство (ЗАЗ — ДЕУ). Перспективи цього підприємства є невизначеними, оскільки автомобілі даної фірми Деу є далеко не висококонкурентоспроможними на світовому ринку.
За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).
У перспективі автомобілебудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання.
Українське автомобілебудування протягом 40 років існувало в тіні проблем російської автомобільної промисловості, потім пройшло разом з економікою країни через всі етапи кризи, через усі ринкові експерименти, що проводилися над промисловістю, але все-таки зуміло, в основному, зберегти свій потенціал.
Автомобільна промисловість України може робити всі типи транспортних засобів: легкові автомобілі ("Автозаз"), вантажівки, спецавтомобілі, військову автомобільну техніку ("Автокраз"), міські і магістральні автобуси ("Лаз"), автомобілі підвищеної прохідності ("Луаз"), мотоцикли («КМЗ»).
Українські підприємства робили майже повну номенклатуру матеріалів і комплектуючих для автомобілів: Білоцерківський і Дніпропетровський шинні заводи, дніпропетровський завод "Іста" по виробництву акумуляторів, Кам'янець-Подільський завод з виробництва джгутів проводів і комутаційного устаткування, Херсонський електромашинобудівний завод, що випускає стартери і генератори, Кременчуцький колісний завод і багато інших.
Уже після розвалу СРСР освоєне виробництво радіаторів і систем охолодження для автомобілів у Луганську, електроустаткування в Херсоні і Києві, датчиків і реле в Іллічевську і Сімферополеві й інших автомобільних компонентах, які раніше не випускалися в Україні.
Що стосується вітчизняного авторинку, то він потенційно дуже великий: в Україні низький рівень забезпеченості населення автомобілями, а існуючий обсяг продажів не забезпечує навіть просте відтворення парку. За рівнем забезпеченості населення автомобілями (120 автомобілів на 1000 чол.) Україна стоїть нижче багатьох східноєвропейських країн і значно відстає від країн Заходу, де цей показник складає 400 – 500 автомобілів на 1000 чол.
Маючи величезну базу автомобільної і суміжних з нею галузей промисловості, необхідно було по-державному розпорядитися власним надбанням. Однак затверджена ще в 1993 році Державна програма розвитку автомобілебудування в Україні з багатьох причин не одержала динамічного розвитку.
У 1996 році була прийнята Концепція промислової політики України, відповідно до якої автомобілебудування України реформувалося як складова частина промисловості. Реалізація цієї концепції дозволила призупинити падіння обсягів промислового виробництва, стабілізувати роботу підприємств і в 2000 р. досягти зростання обсягів виробництва на 12,9% у порівнянні з попереднім роком.
У 2001 році затверджена нова Концепція промислової політики, у яку закладені механізми, що стимулюють залучення інвестицій у промислове виробництво і, як наслідок, що дозволяють розвити його на якісно більш високому рівні.
На основі цієї Концепції Кабінет Міністрів України в червні 2001 року схвалив Концепцію регулювання ринку автомобілів і розвитку автомобілебудівної промисловості на період до 2005 року. Її розроблювачі ставили перед собою ціль об'єднати роботу вітчизняних проектних і науково-дослідних інститутів з діяльністю промислових підприємств України, і при цьому стимулювати в автомобілебудівній галузі дія сучасних ринкових механізмів, а також змінити ситуацію на нашому автомобільному ринку.
Як заставу дієвості Концепції її творці бачать зведення в ранг державної промислової політики розвиток автомобілебудування України і політику регулювання ринку автомобілів в Україні. Основні ж механізми реалізації – ресурсне і нормативно-законодавче забезпечення галузі. Перше містить у собі державне фінансування (державний, регіональний і місцевий бюджети), що складе 17% необхідних засобів, кредити й іноземні інвестиції – 45%, а також власні засоби підприємств і організацій – 38%.
Другим, тобто нормативно-законодавчим забезпеченням, було передбачене внесення змін і доповнень у більш ніж півтора десятка нормативних актів України, що повинні були б удосконалити митне законодавство і підвищити обсяги національного виробництва. Одним з найважливіших моментів, передбачених у Концепції, є боротьба за «чистий ринок». Документом передбачені удосконалення нормативно-правових актів, які створюють перешкоди для існування тіньового автобізнесу в нашій країні, а також анулюють механізми незаконного ввозу автомобілів з-за кордону.
Відмітною рисою Концепції є те, що в цьому документі не тільки задекларовані цілі та задачі, але і дані чіткі рекомендації з приводу того, як їх виконувати.
В останні роки в Україні з'явилися економічні передумови більш вигідного, у порівнянні з імпортом готових автомобілів, власного виробництва. Як результат, у 2002 році в країні зроблено 43 тисячі легкових автомобілів, що в 2,5 рази більше, ніж у 2001 році.
[1] 2
завантажити реферат
