У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання

Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання

Зміст

Вступ. 3

1. Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. 5

2. Управління регіональною економікою: цілі та завдання. 11

Список використаної літератури. 22 Вступ

У системі головних чинників функціонування народного господарства чи не найголовніше місце займають питання просторової локалізації його складових елементів — галузей, підприємств та їхніх територіальних поєднань. Оптимальне розміщення підприємства щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що зумовлює економію витрат і, як наслідок, низьку собівартість продукції у виробника. Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників економічного зростання країни.

Розміщення продуктивних сил (РПС) — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів господарства. [1]

Головним завданням РПС є коректна постановка просторових задач і розробка теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення й виробництва.

Предметом РПС є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому.

Об’єктами вивчення є такі елементи просторової (територіальної) організації суспільства, як природоресурсний, людський і трудо-ресурсний потенціал, так і регіонів усередині країни, галузеві й міжгалузеві комплекси, виробнича та соціальна інфраструктура, окремі підприємства та їх територіальні поєднання тощо.

Метою науки є всебічне (економічне, демографічне, екологічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і вдосконалення їх сучасного характеру шляхом оптимізації досліджуваного просторового об’єкту до наявного економічного й географічного оточення.

Таким чином, РПС — це наукова дисципліна, що обґрунтовує оптимальне розташування господарських об’єктів з метою максимізації прибутку від виробництва окремими суб’єктами, їхніми групами, у межах регіонів і народногосподарського комплексу в цілому.

Регіональна економіка — це наука, що обґрунтовує, розробляє й впроваджує в практиці певні моделі розміщення елементів виробництва, а також ринкову, соціальну та виробничу інфраструктуру. [1]

1. Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження.

Питання розміщення виробництва увійшли в коло розгляду економічної науки ще на початку XIX ст. Спочатку ці питання ставилися досить примітивно: формулювались окремі практичні рекомендації, за допомогою яких підприємець міг більш вигідно вибрати місце для свого підприємства.

Започаткував теорії розміщення виробництва німецький економіст Йоган Тюнен (1783—1850) У своїй роботі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії» він заклав основи теорії розміщення аграрної економіки. Цю тритомну працю вперше було видано 1826 р. в Гамбурзі, й досі вона зберігає своє методологічне значення для вивчення проблем розміщення сільськогосподарського виробництва.

Застосовуючи метод абстракції, Й. Тюнен змоделював гіпотетичну ізольовану державу. Вона складається з одного міста, розташованого в центрі великої, абсолютно однорідної у всіх напрямках рівнини,

щоб виявити вплив саме чинника відстані на вигідність ведення сільського господарства і транспортування продукції галузі. У такій державі навколо міста утворюються концентричні пояси. У них панує своя система землеробства і виробляється чітко передбачений набір продуктів, які реалізуються на єдиному центральному ринку міста. Оскільки всі інші умови однакові, саме відстань від міського базару і зумовлені нею транспортні витрати впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності господарювання.

Отже, Й. Тюнен, абстрагуючись від зміни рівня техніки, впливу зовнішнього ринку, доводив, що під впливом зниження цін на землю і робочу силу від центру держави до периферії та зростанням вартості транспортних витрат навколо міста (промислового центру Ц) концентрично розташовуються пояси спеціалізації сільського господарства (рис. 1):

Рис. 1. Модель територіальної структури сільського господарства

(за Й. Тюненом)

1 — «вільного» приміського господарства, де виробляється нетранспортабельна продукція рослинництва і тваринництва (овочі, картопля, молоко). Тут значні капіталовкладення на одиницю площі, в землю вноситься багато добрив, інтенсивно використовується кожний клаптик землі під культури, що забезпечують вищий прибуток. Цей пояс має значну аналогію з сучасним приміським сільським господарством;

2 — лісового господарства, що постачає на центральний ринок і в господарства першого поясу паливо, будівельний ліс, вугілля тощо. Цей пояс має деяку аналогію з лісопарковими поясами великих міст;

3, 4, 5 — вирощування зерна, але в кожному поясі за різними технологіями. Й. Тюнен довів, що зниження виробництва з віддаленням від міста закономірне і показує, як встановлюються межі поширення ресурсомісткіших технологій;

6 — екстенсивного тваринництва (скотарства і вівчарства), що постачає на ринок масло, м'ясо, вовну тощо. Тварин випасають на природних пасовищах, взимку годують сіном та соломою. Землеробство розвивається лише для власних потреб;

7 — натурального господарства (полювання, рибальство та інші примітивні форми екстенсивного господарства).

Й. Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства — залежність його від транспортно-географічного положення. Дослідження Й. Тюнена, сама ідея поясності мали великий вплив на подальший розвиток аграрно-економічної думки. Спеціалізація поясів Й. Тюнена, звичайно, давно застаріла. Сьогодні вони наповнюються новим змістом, застосовуються і до несільськогосподарських територій, і до невиробничої діяльності людей.

У наші дні ідеальна модель Й. Тюнена приваблює не конкретним змістом, а методами побудови. Й. Тюнен одним з перших використав при вивченні проблем розміщення кількісні, математичні методи, у тому числі для дослідження просторових (територіальних) відносин, розкрив залежність функцій (спеціалізації) земельних ділянок від географічного положення, віддалі, сусідства. Робота Й. Тюнена — відправна точка для багатьох напрямків наукової думки не лише в аграрно-економічній науці.

Родоначальником моделі розміщення промисловості є німецький економіст Альфред Вебер(1868—1958) — один з найповажніших на Заході теоретиків, що заклав основи «штандорта», тобто вибору оптимального місця для розміщення підприємства.

Теорія А. Вебера, викладена в роботі «Про штандорт промисловості», заснована на певній ізольованій, замкненій у господарському відношенні території, на якій уявно припускається наявність паливних та інших ресурсів, широкий розвиток залізничного транспорту, необмежена кількість робочої сили.

Найдоцільнішим місцем розміщення нового промислового підприємства А. Вебер вважає те місце, де підприємство працювало б з найменшими витратами виробництва. Виходячи з елементів собівартості промислового продукту, він розрізняє два чинники або «орієнтації», що впливають на процес розміщення основного промислового виробництва країни — транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу.

Транспортна орієнтація передбачає, що підприємство за інших однакових умов буде збудовано там, де сукупність транспортних витрат на доставку сировини і на вивезення готового продукту споживачу є найнижчою. Водночас капіталіст може будувати промислові підприємства там, де є дешева робоча сила.

Пізніше ці чинники А. Вебер доповнив третім, який назвав агломерацією. Під нею він розумів зосередження в одному місці багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при будівництві нових.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com