У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Міжгалузеві промислові картелі вугільної генези

Міжгалузеві промислові картелі вугільної генези

Побудова інтеґрованих технологічно пов'язаних систем забезпечує економічні переваги, недосяжні для галузевих підприємств. Разом з тим, шахти залишаються нерентабельними, держава продовжує витрачати на існування національної вугільної промисловості значні фінансові кошти, хоча їх не вистачає не тільки на розширене, але і на просте відтворення основних фондів. Тому директивними документами, наприклад, програмою "Українське вугілля" [1, розділ ІІІ, пункт 44] передбачене максимальне залучення в галузь інвестицій недержавної природи.

Ланцюг "Вугілля-Кокс-Метал" і "Вугілля-Енергія" не є українською особливістю: міжгалузеві промислові комплекси вугільної генези актуальні і для інших країн, зокрема Росії. Так, відомі три найбільші компанії, що розглядають вугільний бізнес як базу для подальшого розвитку своїх стратегічних інтересів - це Сибірська вугільна енергетична компанія (СВЕК), що входить у Групу МДМ, "Євраз-Холдинг" і "Північсталь" [2]. Поділ компаній відбувся у відповідності зі стратегічними інтересами і якісними характеристиками вугілля: СВЕК контролює близько 70% видобутку енергетичного, а металургійні холдинги "Євраз-Холдинг" і "Північсталь" - понад 90% російського ринку коксівного вугілля.

Але, на відміну від України, де шахти донедавна практично повністю знаходилися, а зараз в основному знаходяться у власності держави, російські вуглевидобувні підприємства, включені в інтегровані системи, є приватними, а ці системи (ФПГ-власники), природно, є їх інвесторами.

Досліджуючи проблему міжгалузевих промислових комплексів, вітчизняні аналітики акцентують увагу або на економічних перевагах таких утворень [3-4], або застерігають від політичної, або й економічної небезпеки інтеґрації підприємств [5-6].

Проблема поліпшення інвестиційного клімату у вугільній промисловості України потребує створення цілісної картини функціонування інтеґрованих систем вугільної генези, зокрема, доведення (аргументації) їх картельної природи.

Традиційним є формулювання, відповідно до якого картель є формою об'єднання виробників чи споживачів, гласна чи негласна угода групи близьких за профілем підприємств, фірм, компаній про обсяги виробництва і продажі, ціни, ринки збуту. Мета створення картелів - збільшення прибутку за допомогою усунення, обмеження і регламентації конкуренції усередині об'єднання і придушення зовнішньої конкуренції з боку фірм, що не беруть участь у даній угоді [7]. Разом з тим, картельна угода як домовленість між двома чи декількома підприємствами, фірмами про створення картелю, може бути не тільки горизонтальною, що укладається між однаково спеціалізованими фірмами, але і вертикальною, спрямованою на обмеження гнучкості ринку, що досягається за рахунок обмеження його автомістичності і плинності [7]. Виходячи з цього, можна допустити можливість створення картелів усередині ланцюжків "Вугілля-Кокс-Метал". Для визнання факту створення картелю необов'язкова наявність публічної угоди, але має бути ознака одержання додаткового прибутку за рахунок порушення природного ходу конкуренції.

В Україні склалася ситуація, коли приватні металургійні і коксохімічні заводи сировинно пов'язані з державними вуглевидобувними підприємствами. Державна підтримка вугільної промисловості (фінансування капіталовкладень, дотації на погашення різниці між витратами і ціною, фінансування закриття підприємств тощо) стала для національних бізнес-еліт потужною підтримкою у формуванні високих прибутків. "У держави має залишитися контрольний пакет акцій шахт," - однозначно висловився у 2002 р. (у розпал дебатів про приватизацію вугільної промисловості України) генеральний директор ЗАТ "АРС" [8].

Виходячи з прийнятої стратегії, були побудовані взаємини могутніх українських метакорпорацій з вуглевидобувними підприємствами. Метакорпорація [9] - термін, що видається найбільш зручним для позначення міжгалузевих комплексів, таких як "Вугілля-Кокс-Метал", незалежно від їхнього призначення, статусу і форм власності (чи то корпорації, концерни, холдинги, ВАТ, ТОВ тощо). Даний термін так само правомірний, як і "інтеґрована корпоративна структура" [10], або "зв’язано-диверсифікована система" [11-12], "інтергломерат" [13], "інтеґрована бізнес-група" [14].

Основними рисами згаданих систем є те, що Я. Паппе [15] позначив як критерії метакорпорацій:

- хоча б частина економічних агентів є комерційними організаціями, що діють з метою одержання прибутку;

- між агентами існують стійкі зв'язки більш тверді, ніж ринкові. Це означає, що в деяких істотних аспектах все об'єднання виступає як єдине ціле;

- існує стратегічний центр прийняття рішень, що може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб-власників і вищих менеджерів, що є центральним елементом.

Саме в таких стратегічних центрах була спланована конструкція з контролем державних вугільних підприємств із боку недержавних структур. Схема досить проста: наприклад, державне підприємство (ДП) "Краснодонвугілля" продає вугілля тільки своєму інвестору - компанії "АРС", зі свого боку компанія "АРС" надає шахтам підприємства вуглевидобувну техніку, розраховується за вкладені інвестиції коксівним вугіллям, маючи кошти також на виплату податків, зарплати і придбання необхідного устаткування [16].

Виконані в Інституті економіки промисловості НАН України за даними 2002 р. дослідження українського ринку незбагаченого вугілля дозволили установити ряд цінових закономірностей (рис. 1). Серед одержувачів, як видно з кумулятивної кривої, найдешевші в середньому (майже 3,5 млн т) постачання призначалися для КХЗ і металургійних заводів (3), більш дорогі (для великих одержувачів) - на ЦОФ (1), ТЕС (2) і, нарешті, імпортерам (6).

"Контроль над підприємством відбиває здатність контролюючої групи (КГ) відповідно до власних інтересів визначати його політику, призначати і зміщувати керівні органи, формувати механізм розподілу доходів і брати участь у їхньому присвоєнні" [17]. Прийнято розрізняти владні і фінансові складові контролю.

У юридичному плані контроль над підприємством являє собою природне право власників цього підприємства використовувати капітал на власний розсуд і з найбільшою для себе вигодою. Водночас контроль, здійснюваний не власниками капіталу, є вторгненням у виняткову компетенцію власників. У цьому випадку КГ фактично узурпує частину повноважень власників. Важливим є те, що, узурпуючи частину прав власності, центр контролю залишає за власниками відповідальність як тягар володіння власністю.

Вітчизняним метакорпораціям вдалося сконцентрувати економічну владу й активно застосувати її до всіх можливих [18] компонентів, включаючи владу на ринку; владу в економічній і суспільній системах у цілому.

В одному з номерів газети "Абсолютно секретно" була опублікована стаття, присвячена великим промисловим структурам у Росії [19]. У її розділі "Чеболь1 по- російському", зокрема, була висловлена гіпотеза про те, що держава всерйоз схвалює формування олігопольної системи в економіці на всіх рівнях. "Олігопольний ринок - ринок для своїх, коли велика частина ресурсів поділена обмеженим числом найбільших гравців. Такими гравцями стають агресивно нарощуючі свій потенціал вертикально-інтеґровані холдинги. Процес олігополізації особливо помітний у металургії, ТЕК і найближчих галузях… Державі тим зручніше регулювати ринок, чим менше на ньому гравців, чим нижча і "локализованіша" конкуренція гравців на ринку" [Там само, с. 4]. Закріплення олігополії дає можливість окремим господарюючим суб’єктам далеко відірватися від конкурентів, лідерам поділити між собою ринок і одержувати надприбутки, прикладом чого можуть бути південнокорейські чеболі і японські кейрецу.

Виступаючи на науковій конференції "Стратегія сталого розвитку і структурно- інноваційна перебудова української економіки", екс-президент України Л. Кучма досить відверто висловив своє бачення економічної стратегії країни, що проходить період "суспільства великої корпорації2". Незважаючи на проголошений раніше європейський вектор розвитку, як приклади для України на конференції були використані "Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія, Таїланд, Китай, В'єтнам і ін., що сьогодні швидко прогресують" [20]. Коментуючи цю цитату, автор публікації згадує, що ще у 1995 р. Л.Д. Кучма висловлював думку про те, що ідеальною моделлю для України є схема із сильною централізованою владою і трьома- чотирма великими корпораціями, що стануть основою економіки країни. "Особлива увага президента, - було сказано майже 10 років тому, - буде націлена на створення фінансово-промислових груп, об'єднаних між собою єдиним технологічним циклом." "Вони (ФПГ - ред.) повинні формуватися для… виконання державних, міждержавних і реґіональних програм розвитку".

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2022 textreferat.com