Сторінка 5

Релігія — невід'ємна складова духовного життя людства, значною мірою ос­нова нормування повсякденного життя. Той чи інший релігійний світогляд віддзеркалюється в елементах матеріальної (культові споруди) і духовної (пісні, музика, обрядовість тощо) культури кожного народу, визначає не тільки культурно-побутові відмінності та особливості демографічних процесів, а й впливає на політичне та соціально-економічне становище країн і регіонів.

Найбільш поширені в світі три релігії, які через це дістали назву світових, християнство, іслам, буддизм. Крім того, значна частина людства сповідує індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм.

Християнство поширене на всіх материках. Воно включає три гілки католицьку, православну та протестантську. Його сповідує понад 1/4 людства, з них 3/5 — католики, 1/3 — протестанти, 1/10 — православні. Католицизм поширений у країнах Південної Європи, а також у Франції, Польщі, країнах Латинської Америки, окремих країнах заходу та півдня Африки, на Філіппінах. Протестантизм — в англо-американських країнах та в Австралії. Православ'я дотримуються греки, народи півдня Центральної Європи, країн СНД (росіяни, українці, грузини тощо) та Ефіопії.

Послідовники ісламу становлять близько 20 % населення Землі. Іслам поширений переважно в країнах Центральної, Південно-Західної Азії, Африки, в Індонезії.

Буддизм та синтоїзм сповідують понад 11 % людства, трохи менше прихиль­ників індуїзму, конфуціанства й даосизму — 7,5 %. Буддизм поширений у Східній, Південно-Східній та Південній Азії. Народи Південної Азії сповідують також індуїзм. Конфуціанство та даосизм розповсюджені переважно в Китаї.

ВИСНОВОК

У світі налічується близько 3 тис народів, що розмовляють 6 тис мовними діалектами.

Особливості природного середовища, історія його освоєння та соціально-економічні умови розвитку визначили нерівномірність у розміщенні населення Землі. Найгустіше заселені території давнього зрошуваного землеробства, оазиси народної зони, старопромислові райони і узбережжя морів та океанів.

Населення світу поділяється на міське і сільське. Сільське населення поки що переважає за кількістю, але ця перевага незначна й сучасна тенденція прямує до зростання частки міського населення передусім за рахунок внутрішніх міграцій з сільської місцевості у міста.

Статевий склад (структура) населення світу віддзеркалює співвідношення чоловіків і жінок. Віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності та природного приросту населення.

Статево-вікова структура населення дає змогу прогнозувати кількість населення і, відповідно, трудові ресурси. Економічно активне населення в світі становить 3/4 трудових ресурсів.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводяї і проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом і вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 р. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографі ч н\ ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводиш ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світовою населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичною, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд., до 20 млрд., осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (ш прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 90-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан. Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман. Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Додаток №1

Відтворення населення світу (згідно з даними ООН, 2003р.)

1 2 3 4 [5] 6

 завантажити реферат

Подібні реферати з розділу "Розміщення продуктивних сил"

• Сільське господарство північно-східного району
• Аналіз балансів трудових ресурсів економіки районів України
• Продовольчий комплекс України: функціонально-галузева і територіальна структура
• Предмет, завдання та методологія курсу “Розміщення продуктивних сил”