У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічне районування та територіальна структура народного господарства

Економічне районування та територіальна структура народного господарства

Зміст

1. Сутність економічного району та об'єктивний харак­тер його формування.

2. Основні районоутворюючі фактори.

3. Принципи і критерії виділення великих економічних ра­йонів.

4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

5. Мережа економічних районів України.

6. Фактичне значення економічного районування.

1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ

ТА ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Основою формування економічних районів є тери­торіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеці­алізацію окремих територій і розвиток міжрайонної коо­перації. Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресур­си, особливості економіко-географічного положення те­риторії, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, на­уково обгрунтований поділ країни на економічні райони.

Деякі вчені західних країн при визначенні сутності економічних районів віддають перевагу природному фактору — однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор — дуже важливий для форму­вання економічних районів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть спів­падати і не співпадати з економічними районами.

В реальній дійсності формування економічних ра­йонів пов'язано із способом виробництва, рівнем роз­витку і особливостями розміщення продуктивних сил. У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об'єк­тивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товар­ного виробництва і подальшого розвитку суспільного територі­ального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз­витком планової господарської системи.

Основний вклад у розробку наукових основ економічного ра­йонування внесли такі радянські економіко-географи і економіс­ти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сут­ності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господар­ства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш­ні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп­лексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини на­родного господарства країни, взаємопов'язані між собою постій­ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни­ми відносинами. Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму­вання районних територіальних виробничих комплексів.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення те­риторіальної структури народного господарства та посилення аг­ропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який по­глибив наукові основи економічного районування розкриттям сут­ності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи еко­номічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні про­цеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Концепція М. М. Колосовського, хоча і надала імпульсу по­дальшій розробці теорії і методології економічного районування, мала і ряд суттєвих недоліків.

Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вче­них, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визна­вав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.

В результаті глибоких наукових розробок і дискусій визначи­лись загальноприйнятні наукові основи економічного районування. Виходячи з позицій діалектичного підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування економічних районів, науково визначені районоутворюючі фак­тори, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основні типи.

2. ОСНОВНІ РАЙОНОУТВОРЮЮЧІ ФАКТОРИ

На формування економічних районів впливають різні факто­ри: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є су­спільний територіальний поділ праці, який є результатом просто­рового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спе­ціалізації окремих частин території країни на різних видах вироб­ничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних тру­дових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до мак­симального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енер­гетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використо­вують, а також використання навичок та виробничого досвіду на­селення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Другим важливим районоутворюючим фактором, який є похід­ним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формуван­ня галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов'я­заних підприємств різних галузей, їх зв'язки визначені техноло­гією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємо­пов'язаним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв. Елементарні комплекси є в різних галузях про­мисловості.

Сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комп­лекс, який охоплює значну частину економічного району. В ме­жах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов'язаних ТВК.

До основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні цен­три із зонами економічного тяжіння до них периферійних тери­торій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколиш­ню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпе­чується зв'язок ядра і периферії економічного району.

Зона районоформуючого впливу великого регіонального цент­ру охоплює цілу групу адміністративних областей. На Україні та­кими центрами є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Найбільшу зону районоформуючого впливу має м. Київ, який, крім потужного регіонального центру, є ще і столицею держави.

Важливе районоутворююче значення мають особливості еко-номіко-географічного положення території району. Вони знач­ною мірою впливають на формування спеціалізації його госпо­дарства. Так, наприклад, вихід Південного економічного району України до берегів Чорного моря обумовив значний розвиток у його народногосподарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, суднобудування і судноремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибоперероб­ної промисловості.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2022 textreferat.com