У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Націоналізм - джерело політичних конфліктів

Сторінка 2

Виникнення та експансія ідеології націоналізму обумовлені трьома факторами: прагненням підлеглої національності зберегти середній по країні прожитковий мінімум; захистом власної території від перенаселення представниками інших національностей; здійсненням Центром жорсткої асиміляційної політики. Останній фактор є причиною виникнення у свідомості даної національності почуття страху за своє існування, а також нонконформістських настроїв серед політичної та інтелектуальної еліти. Зрозуміло, що за таких умов приводом для конфлікту може бути будь-що: від побутового інциденту до невірно зрозумілих населенням дій органів влади.

Серед причин ренесансу націоналізму як політичної ідеології також слід відзначити формування у свідомості національних політичних і управлінських еліт прагнення до позбавлення від контролю з боку центру. Це теж є вагомим фактором, який має неабиякий конфліктний потенціал. Етноси як такі не виступають самостійними суб'єктами історичних або політичних подій. Такими суб'єктами виступають певні елітні групи, що претендують на участь у владі і формулюють зміст національних інтересів. Очевидна широкому загалу теза про право нації на самовизначення або власну, тобто національну державу є двоякою, адже самовизначаються, передусім, владні еліти нових політичних структур .

Як визначити ступінь загрози націоналізму? Спостереження свідчать, що інтереси національних груп (якщо вони не мають відвертої лобістської підтримки) і загроза міжнаціональних конфліктів часто знаходяться поза увагою центральної влади. Для політичного й управлінського істеблішменту більш важливим є розподіл Центром владних повноважень і матеріальних ресурсів, що створює сприятливий грунт для зростання міжнаціональних конфліктів і використання проблем національних груп (наприклад, мовних) у політичних цілях.

Під час політичних конфліктів, які виникли на національному грунті, відбувається боротьба за принципи, цінності і норми, якими "не можна поступитися". Компроміс при цьому досягається зі значними труднощами, адже у самосвідомості учасників конфлікту він пов'язаний зі зрадою "духу крові, справі предків" та "зникненням культурних традицій". Носії ірраціональних ціннісно-нормативних установок майже не здатні сприймати аргументацію протилежної сторони, навіть тоді, коли існує можливість компромісу. Утруднення в нейтралізації такого роду конфліктів викликані тим, що активізація таких складових політичної діяльності як релігійний фанатизм, етнічна нетерпимість і радикальний націоналізм не завжди безпосередньо детермінується погіршенням матеріального рівня життя. Деструктивні цінності і конфліктний тип поведінки іноді можуть формуватися в свідомості тих представників політичної діяльності, які належать (у матеріальному відношенні) до благополучних соціальних груп.

Політичні конфлікти на грунті націоналізму – це найгостріша проблема для більшості держав – колишніх республік СРСР, і Україна серед них – не виняток. Загроза націоналізму її не минула і було б необачним залишити поза увагою його конфліктогенний потенціал.

Для визначення ступеню загрози націоналізму як джерела конфліктів цікаво ознайомитися з гіпотезами Стефана ван Евера, які зводяться до наступних застережень.

Безпосередні причини конфліктів

1. Чим більше існує національностей, що не володіють атрибутами державності, тим більшим є ризик війни;

2. Чим більше національностей переслідують мету возз'єднання зі своїми національними діаспорами і чим більше останні дотримуються анексіоністських стратегій для цього, тим більшим є ризик війни;

3. Чим більш гедоністичними є цілі, що переслідують національності одна щодо іншої, тим більшим є ризик війни;

4. Чим більш жорстоко пригноблюються національні меншини, що проживають в окремій країні, тим більшим є ризик війни.

Підгрунтя безпосередніх причин і умови їхньої реалізації визначаються наступними факторами.

Структурні фактори

1. Національності, які не володіють атрибутами державності, представляють більший ризик, якщо їм притаманне стійке і правдоподібне прагнення до свободи, а центр силоміць перешкоджає цьому;

2. Чим густіше змішані національності, тим вищий ризик війни:

- ризики, пов'язані зі змішуванням, найвірогідніші при компактному проживанні ("дім до дому"), чим регіональні ("область до області");

- ризики, що виникають в разі змішування, більш ймовірні, якщо визволення співвітчизників діаспорою є важким, але можливим, і навпаки -якщо визволення неможливе або ж надзвичайно легкодоступне;

3. Чим більш захищені й легітимні політичні кордони та міцніші співвідношення між політичними й общинними кордонами, тим менший ризик війни:

- чим більш небезпечні і менш захищені кордони новостворених національних держав, тим більшим є ризик війни;

- чим більше міжнародна легітимність кордонів новостворених національних держав, тим меншим є ризик війни;

- чим. більше кордони новостворених національних держав відповідають етнічним кордонам, тим меншим є ризик війни.

Політичні фактори і ті, що пов'язані з навколишнім середовищем

Чим більше в минулому однією національністю скоєно злочинів щодо іншої, тим більшим є ризик війни:

- якщо більшість и,их злочинів пам'ятаються жертвами, тим вищим є ризик війни;

- чим більшу частку відповідальності за минулі злочини можна адресувати групам, які ще діють на громадсько-політичній сцені, тим більшим є ризик війни;

- чим менше покаяння і розкаяння демонструють групи, що завинили, тим більшим є ризик війни;

- чим жорсткіше національності притісняють меншини, які на даний час мешкають у країні, тим більшим є ризик війни.

Перспективні фактори

Чим більшою є розбіжність у віруваннях національностей у свою загальну історію та її сучасні умови, тим більшим є ризик війни:

- чим менш легітимними є уряд і лідери національних рухів, тим більшою є їхня схильність бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;

- чим більше держава вимагає від своїх громадян, тим більш вони схильні бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;

- якщо економічні умови погіршуються, громадська думка стає більш налаштованою до пошуків "цапа відбивайла", отже, війна стає більш вірогідною;

- якщо незалежні оцінювальні інститути недостатньо компетентні, такі міфи найчастіше превалюють у громадській думці, а відтак війна стає більш ймовірною.

Існують підстави виділяти наступні види націоналізму, що набули політичної форми: український, російський, русинський і кримськотатарський. Вони якісно відрізняються один від одного своєю формою, історичними традиціями, умовами існування в громадсько-політичному житті, претензіями і, відповідно, своїм конфліктогенним потенціалом.

Український націоналізм є ідеологічною базою цілого ряду політичних і громадських організацій. Найчастіше до центру уваги громадської думки потрапляють УНА-УНСО, Конгрес українських націоналістів, Соціал-націоналістична партія України, Організація українських націоналістів, Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, політичне об'єднання "Державна самостійність України", Українська християнсько-демократична партія, Народний рух України, Конгрес української інтелігенції, "Просвіта".

Російський націоналізм, як ортодоксальна ідеологічна доктрина, в тій формі, в якій він існує в Росії, не властивий жодній більш-менш впливовій українській партії. Як виняток, можна привести кримські партії ("Русская партия Крыма", "Русская община Севастополя", "Республиканская партия Крыма"), які здійснюють вплив на політичну ситуацію тільки на території півострова.

Особливість ситуації в українській політиці полягає в тому, що тут існує дуже впливова опозиція так званому "інтегральному українському націоналізмові" у вигляді пострадянського інтернаціоналізму політичних сил лівого спрямування. Ними проголошуються відомі вимоги надання російській мові офіційного статусу у Східних регіонах, більшої інтеграції з РФ. Завдяки тому, що електорат політичних сил лівої орієнтації зосереджений в основному в Східних регіонах України, тобто в російськомовному середовищі, термін "російський націоналізм" доводиться брати в лапки. Фактично напруженість тут існує між російсько- і україномовними прошарками населення, а не між росіянами та українцями.

1 [2] 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com