У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія Плотіна та Орігена

Сторінка 2

Цілковито є зрозумілим те, що такий глибокий мислитель, як Оріген, не міг залишитися на такому повністю логічному і формальному мотивуванні вічного і постійного народження Сина від Отця, як незмінність Божества. Народження Сина в цьому випадку, нічим би не відрізнялося від походження світу, який, внаслідок незмінності Божества, Оріген також вважав вічним. З поняття про Бога, як Істоти незмінної, у нього, як і у Плотіна, з необхідністю випливало і те, що Бог не тільки володіє властивостями в можливості, але і завжди проявляє їх в дії. “Нечестиво і разом з тим безглуздо називати природу Божу бездіяльною або нерухомою або думати, що благість ніколи не благотворила і всемогутність колись не мала влади [6, с.49]. “Бога неможливо назвати всемогутнім і Господом, якщо немає істот, над якими б Він міг проявити Свою владу і тому, для одкровення Божественної всемогутності необхідно, щоб завжди існувало все. Припускати, що були якісь століття або проміжок часу, коли Бог не був Всемогутнім, це означало б вбачати в Богові деяке удосконалення і перехід від гіршого стану в ліпший” [6, с.50].

“Світ вічний, - це стверджувала вся філософія того часу [42, с.377]. Але християнська ідея створення і походження світу з нічого внесла в цю ідею логічне обмеження.

Вічний Бог – Творець вічного світу, відповідно, був момент, деякий логічний prius, в якому буття Бога передувало творінню світу [6, с.105].

Найближчим, що б дало йому можливість тісніше і внутрішньо поєднати Сита з єством Отця, була ідея про народження Сина з єства Отця. Вона була відома йому, але не тільки не приваблювала його, а навпаки, викликала великий спротив. “Є люди, - говорить Оріген, - які слово: “Я “истек" від Отця” розуміють в значенні: “Я народжений від Отця”, так що, залишаючись послідовним, вони повинні визнати, що Син є народженим з єства Отця, Який якби з народженням Сина зменшився в об’ємі, позбавляється належної Йому частини єства, з якої утворився Син, - подібно, як це можливо уявити про вагітних. А потім за послідовністю їм залишається назвати Отця і Сина тілом і сказати, що Отець розділився” [6, с.106]. Грубе, антропоморфне і тілесне уявлення в відношенні вищих духовних істот вважав він в ученні про народження Сина з єства Отця, і тонка думка Орігена, вихована на найабстрактнішій філософії древнього світу, не могла зупинитися на цій матеріальній ідеї. На противагу вченню про народження Сина із єства Отця він виставляв тезис про народження Його, як волі або бажання з думки Отця. “Син народжений з самої думки Отця, як бажання від думки”. Тому що неподільною є природа ненародженого Отця, і тому не можна вважати, що Він родився внаслідок зменшення або через поділ Отця. Але чи назвемо ми Бога думкою або серцем, чи розумом, Він, перебуває поз всіма просторовими рухами, формуючи сферу волі, став Отцем Слова” [6, с.19]. Аналогія думки і бажання, які так уважно розвивав Оріген, мала в собі незаперечливі переваги: відкидаючи всі елементи і тілесні уявлення, вона зображала народження Сина від Отця, як глибоко внутрішній акт, незрівнянний ні з яким фізіологічним процесом і в цьому відношенні була більш предметною, ніж аналогія з словом внутрішнім і вираженим, так як кожне членоподільне слово становить собою дещо матеріальне. Цей бік справи добре пояснює сам Оріген. “Необхідно застерігатися, - говорить він, - щоб хтось не впав в безглузді іманентні уявлення про поділ природи Бога Отця на частини. Припустити навіть в малій мірі щось подібне про безтілесну природу не тільки вершина невігластва, але крайня межа нерозуміння . Отже, скоріш за все, як бажання виникають з думки, але не відсікає від неї ніякої частини і саме ні відлучається і не відділяється від неї, за будь-яким подібним цьому чином необхідно розуміти і народження Сина від Отця” [10, с.153].

Але народження Сина від Отця, як бажання від думки, не є тільки лише один образ з багатьох інших: він лежить в основі всіх уявлень Орігена про відношення Сина до Отця, “є підсумком всіх досліджень Орігена про цей предмет в найбільш систематизованому із його творів і розглядається, як даний з св. Писання” [10, с.224]. Найбільш детальніше і, можна сказати, вичерпніше питання пояснення цієї схожості Оріген дає в “началах” 1, 2, 9: “Необхідно уявити собі силу Божу, як основу життя і діяльності Бога – ту всюдиприсутню і всевладну силу, якою Він все тримає і володіє. Від всієї цієї невимовно великої сили відбувається випарування (vapor) і так би мовити, міць (vigor – життя), яка має особливу іпостась. Хоча вона і походить з цієї сили, як бажання, однак і саме бажання Боже стає силою (virtus). Таким чином з’являється інша сила, яка існує в своїй осібності, - деяке випарування першої і ненародженої сили Божої, яка і отримала своє буття і сутність”. Літературна енергія цієї тиради відповідає внутрішньому її змісту. Virtus qua vivet Deus (сила, якої живе Божество), зосереджує в собі всю життєвість Божества і, якщо формально відрізняється від єства, то в будь-якому випадку є цілісним її виразом. Від цієї сили народжується Син, як випарування – міць і світло всієї цієї цілої, безмежно великої сили, як енергія її або адекватне їй зовнішнє вираження. І цей процес звершується не тільки всередині Божества, він проявляється назовні, об’єктивується. Випарування Божества, Син стає другою силою (virtus altera), існуючого в своїй особистості (in sua proprietate), яка має свою іпостась.

Найкращим коментарем для даного місця, яке розглядається, слугує міркування Плотіна про походження другого начала з першого (Єдиного). “Перше начало є могутньою і досконалою силою - потенційність, але не енергія. “Яким чином створюється енергія, - запитує Плотін, - між тим як єдине залишається самим? Але є енергія сутності і енергія з сутності кожного (індивіда). Енергією єства є сам індивід, взятий в своїй актуальності; енергія із єства повинна бути з безумовною необхідністю другою по відношенню до самої сутності. Так, вогонь має теплоту, яка входить в склад єства предмету, і є теплота, яка утворюється від першої, коли вогонь розвиває енергію, властиву його природі, як вогню. Так і там: єдине повністю зберігає свій особистий характер, залишається безмінно-цілісним з притаманною йому енергією, але народжена від цієї останньої енергії, отримавши іпостась як би від найвеличнішої сили розвивається до буття і сутності; тому що Єдине було вище сутності” [10, c.233-235]. І тут і там одинакове співвідношення. Плотін розуміє перше начало, як силу, можливість, яка ідеально вміщує в собі всемогутність і досконалість. Воно володіє енергією сутності, як сукупністю якісних визначень, але ця енергія приховується всередині Його сутності і ще не проявилась в дійсності. Це – virtus qua vivet Vens – Орігена, мислима так само потенційною, оскільки вона не становить ще собою vigor ipse virtutis. Друге начало у Плотіна народжується з першого, як енергія з сутності і сама по собі, є незележне від якихось зовнішніх обставин, робиться іпостасю, отримує буття і сутність. У Орігена Син також отримує Своє буття від Отця, як vigor virtutis енергія безмірно великої божественної сили і існує в своїй особливості, як самостійна іпостась [10, с.235]. Важливість цієї думки зрозуміла сама по собі. Як енергія, нероздільно пов’язана з силою (Богом) в своєму бутті діяльності, Син становить Собою необхідну умову існування Отця, є вічним і незмінним Його проявом. Правда, як і Розум Плотіна, Він народжується заради світу, але не обумовлюється Своїм буттям світу. Світ і людина – це ціль, яка змальовується вдалині. Буття Сина, як і Розуму, пов’язане з внутрішньою необхідністю Божества, - яка міститься в Ньому, як сила, постійному і вічному прагненні проявити Себе в Сині, як Своїй енергії. Поняття “Отець” є таким чином в системі Орігена первинним, ніж Творець, і буття Сина отримує трансцендентний характер, незалежний від світу.

Наступні визначення Сина, які надає Йому Оріген, випливають безпосередньо із цього загального положення. Уже Плотін переймався питанням: чи можливо назвати Єдине досконалим, якщо ніхто не бере участь в його досконалості, чи може воно бути першим благом, якщо воно свою благість, якби поза зрості, затримує в своєму володінні; наостанок, якщо нічого від нього не походить, то яким чином воно є першим началом? [33, с.96]. Народження Розуму у Плотіна пояснюється, таким чином, з самої ідеї Єдиного і змісту її. Єдине мислиться ним як недосконале, поки воно не має Розуму. Розум є необхідним для повноти життя Самого Єдиного, тому що тільки з появою Розуму Воно стає в повному розумінні досконалим, вищим благом і першим началом. Визначаючи відношення Розуму до Єдиного, Плотін користується двома головними виразами: він є логос – внутрішнє самоодкровення Єдиного, і енергія – реальний прояв сили і досконалостей, які потенційно містяться в Єдиному [33, с.96]. Він є образом Єдиного, тому що Він, народжений від Нього, багато чого зберігає з природи Єдиного і має схожість з Ним, як світло з сонцем [33, с.96]. Він нічим не відокремлений від Єдиного і нічого посереднього не має між Ними.

1 [2] 3 4 5 6 7 8 9

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com