У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Взаємовідношення добра і зла

Взаємовідношення добра і зла

Добро — універсальне поняття й етична категорія, що означає, у самому загальному змісті, прагнення до щастя. Протилежність злу. Добро і Зло — найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії етики, які характеризують позитивні і негативні моральні цінності.

У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей позитивну оцінку, або сприймається ними як щастя, сяйво, радість і світло.

У багатьох релігіях вважають, що добро і зло протистоять один одному і ведуть споконвічну боротьбу за право панувати у світі. Традиційно, самим головним представником добра є Бог.

Зло — універсальне поняття й етична категорія, яка означає, у самому загальному змісті, прагнення до заподіяння страждань. Протилежність добру.

У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей негативну оцінку, чи засуджується ними з якої-небудь сторони. У цьому змісті і неправда, і неподобство підходять під поняття зла. У більш вузькому змісті зло означає страждання живих істот і порушення ними морального порядку.

Питання про перевагу чи зла добра у світі складає предмет суперечки між песимістами й оптимістами.

Протилеж­ність цих начал зовсім не озна­чає, що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв'язки. Як будь-які універсальні протилежності, добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не від­кривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Добро, як ми пам'ятаємо, передбачає моральний вибір блага, вільне утвердження орієнтації на нього. Вільне — отже таке, яке має альтернативу. Якби такої альтер­нативи не було, прагнення людини до блага не мало би власне моральної вартості — не кажучи вже про те, що навряд чи було б здійсненне саме по собі.

Причому справа тут не тільки у формальній, суто логічній залежності. Щоб усвідомити себе як моральну особистість, зібрати свою суб'єктивну енергію в єдине ціле, виховати свою волю, людина має відчувати весь ризик, усю незабезпеченість добра, яке не може ут­вердитися без її вибору, її рішучого вчинку. Ще Г. В. Ф. Гегель у «Філософії права» підкреслював «не­обхідність зла» як принципу суб'єктивної індивідуаль­ності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку.

Як зазначають фахівці в галузі педагогіки, особис­тості, що формується, може бути потрібен і свій власний, глибоко пережитий досвід зла — своєрідне моральне щеплення, що гартує її напередодні сер­йозних життєвих конфліктів. За словами М. Бубера, «зло людина фактично знає тільки тією мірою, якою вона знає про саму себе, все інше . не більше ніж ілюзія». Дитина, підліток, юнак на порозі дорослого життя має так чи інакше випробувати своє сумління, відчути реальний, не награний страх, реальний сором, щоб усвідомити внутрішні межі своїх виборів і вчинків на майбутнє. В набутті цього досвіду, котрого так чи інакше не позбавлений, мабуть, ніхто, є справжній, неминучий ризик; разом з тим від тактовності оточую­чих дорослих чималою мірою залежить, чи стане цей досвід зла лише минущим моментом духовно-морального розвитку особистості, чи накладе згубний відби­ток на все її подальше життя. Великий захисник гуман­ності й знавець дитячої душі Януш Корчак у цьому зв'язку писав: «Мій принцип — нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість».

Таким чином, без можливості зла, а інколи і його актуальної присутності в моральній свідомості й пове­дінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.

Така «необхідність зла», звісно, не означає, що ми маємо його спеціально вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя, або ж, що найгірше, створювати собі «образи зла» на зразок тих, про які йшлося вище. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не виста­чить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втра­чаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.

Окреслені відносини добра і зла, потрапляючи в поле філо­софсько-етичного розгляду, не­рідко давали привід для занадто широких узагальнень. Так, у межах діалектичної філософської традиції, від Гегеля до основоположників марксизму й далі, утверджується парадигма (взірець) розуміння взаємовідношення добра і зла в дусі класичної діалектики суперечностей — як цілковитого взаємоопосередкування, взаємопроник­нення і взаємопереходу між ними. В суспільній свідо­мості вкорінювалася, аж поки не стала загальним місцем, думка про те, що зло в історії виявляється чи не найбільш вдалою і природною формою втілення певного кінцевого добра, що добро безсиле, поки не знайде доступ до «злих» важелів реального прогресу, що добрі наміри самі по собі тільки й ведуть, що до пекла, і т. д., і т. п. Девізом цього діалектичного розуміння, що інколи й сьогодні сприймається як єдино можливе, можна було б поставити відомі слова Мефістофеля з гетевського «Фауста»:

Я — тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

У цілковитій відповідності із цим мефістофелівським гаслом у філософії історії Гегеля зло осмислюється як реальний двигун суспільного прогресу: саме кори­столюбство, любов до влади та інші низькі пристрасті людини головним чином і рухають, за Гегелем, коліща­та історичного поступу, спрямованого до кінцевої сво­боди й добра. Ще виразніше про зло як рушійну силу історичного прогресу висловлювався Ф. Енгельс.

Перетворюючись у реальності соціального життя на безпосередньо практичну настанову, дане уявлення породжувало моральну нерозбірливість у виборі засобів здійснення ідеальних цілей, вело до виправдання на­сильства й жорстокості. Всі ці втілення «діалектики добра і зла» добре відомі нам із власного соціального досвіду; відомі вони й у світі.

Істотним наслідком утвердження в суспільній сві­домості подібної діалектики виявилося те, що в межах доброчинної, здавалося б, діяльності стала можливою своєрідна ейфорія щодо зла як начебто необхідного для досягнення тієї чи іншої позитивної моральної мети. Стало можливим хвалитися міццю біцепсів, «крутістю» поводження з людьми, кількістю танків і боєголовок, убачаючи в усьому цьому не лише прояв власної сили (що завдає радості й дикуну), а ще й певний натяк на святість своєї мети — адже чим більше зла мусимо ми вчинити задля нашого гіпотетичного добра, тим, значить, саме це добро має бути вище, могутніше й світліше!

Лише у XX ст., коли «необхідне» зло, нагромаджу­ючись у житті людей і суспільства, загрожувало вже стати «непрохідним», таким, крізь яке взагалі неможли­во пробитися нікуди, — почала набувати поширення інша, альтернативна парадигма в розумінні співвідношення добра і зла. Згідно з нею, діалектична напруже­ність і взаємопереплетіння цих двох полюсів утілю­ються саме в незмінну актуальність вибору між нача­лами добра і зла на кожному з етапів реалізації люд­ських цілей, у розуміння того, що ситуація такого вибору залишається для людини завжди відкритою. Іншими словами, на передній план виходить потреба у відпові­дальному моральному осмисленні кожного із значущих елементів цілеспрямованої діяльності людини.

Адже вся сучасна історія свідчить, що мало тільки бажати добра — добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, — мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро — так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитив­ного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Надихаючими ознаками руху в цьому на­прямі є поширення засад етики ненасильництва, екологізація сучасної свідомості тощо.

Справді, якщо людина зі шкільної лави й у теорії, й на практиці звикла до «діалектики», що переплутує добро і зло в єдиний нерозв'язний вузол, для неї в критичній ситуації, яка потребує відповідальних рішень, легше, природніше, махнувши рукою на ризик, покластися на «авось», на те, що «крива вивезе», а під благий намір усі гріхи спишуться, — і ступити на шлях конфрон­тації. Якщо ж особа звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших обставинах буття — вона і в критичній ситуації виходитиме з того, що компроміс — це все ж таки відносно менше зло, ніж смерть, ніж ризик знищення безвинних людей. І вона піде на компроміс там, де це потрібно.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com