У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї

Iсторизм як форма теоретичної рефлексiї

Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала значенита "теза Дюгема-Куай­­­на", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги.

Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосе­­­реднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається немож­­­ливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй фiзицi, вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiло­­­му.

Куайн зазначав, що немає наукових положень, якi повнiстю неза­­­лежнi вiд досвiду. Жодна з наукових теорiй, гiпотез не має iмунiтету щодо її верифiкацiї. Однак, верифiкацiя здатна лише ко­­­ректувати теорiю через її окремi положення, отже - бути процедурою збереження теорiї, а не спростування. Фальсифiкацiї, перевiрцi та спростуванню в науцi пiдлягає система взаємопов'язаних положень теорiї, а не окремi її речення чи гiпотези. Вiд цього залежить стiйкiсть теоретичних систем при зiткненнi з суперечливими даними досвiду та здатнiсть теорiї до самокорекцiї на грунтi конвенцiї науковцiв.

Вiдомий французький фiзик-теоретик, iсторик природознавства П'єр Дюгем (1861 - 1916) був одним iз перших дослiдникiв, який звернув увагу на iсторiю науки як на джерело методологiчних прин­­­ципiв природознавства, вiн дав першi обгрунтовування наявностi зв'язку мiж методологiєю та iсторiєю науки.

Дюгем безпосередньо приймав участь у розробцi рiзноманiтних напрямкiв теоретичної фiзики. Науковому спiвтовариству найбiльш вiдомi його працi з проблем теорiї термодинамiки та електроди­­­намiки. Свої розробки у сферi теоретичної фiзики, вiн здiйснював, перш за усе, маючи на метi вирiшення проблеми створення єдиної фiзичної теорiї, прагнучи зробити її на основi унiверсалiзацiї по­­­няття "енергiя".

Як iсторик природознавства Дюгем вiдомий такими своїми працями: "Еволюцiя механiки" (1903), "Походження статики" (1905 - 1906 ), "Етюди про Леонардо да Вiнчi" (1906 - 1913),"Система всесвiту" (1913 - 1917) та iншi. А також дослiдженням у сферi методологiчних проблем фiзики присв'яченi працi "Фiзика якостi" та "Фiзична те­­­орiя, її предмет i структура" (1906).

Незмiнним предметом фiлософських дослiджень П.Дюгема були мето­­­дологiчнi проблеми побудови фiзичної теорiї. Центральна проблема методологiчних дослiджень Дюгема полягала в протиставленнi двох традицiйних способiв побудови теоретичного знання: теорiя як пояс­­­нення (у фiзицi традицiя Декарта - Лапласа) та теорiя як опис чуттєво не даних процесiв (у фiзицi традицiя Паскаля - Ампера).

Кожна спроба розглядати фiзичну теорiю як пояснення, а не опи­­­сування дiйсностi, як обгрунтовано П.Дюгемом, обов'язково акту­­­алiзує ряд метафiзичних питань, що виходять за межi фiзики, якi неможливо остаточно вирiшити засобами позитивних наук. До таких одвiчних питань вiдноситься, i така центральна проблема "методо­­­логiї пояснення", як проблема iснування матерiальної дiйсностi вiдмiнної вiд даних органiв чуття; проблема пояснення природи да­­­ної реальностi. Цi "два питання,- визначає П.Дюгем, - не можна вирiшити методами експериментальних дослiджень; бо емпiричнi дослiдження мають справу тiльки з чуттєво даними явищами . Вирiшення цих питань . це справа метафiзики" [1. -с.24]. Перше свiдомо визначене питання, що ставив перед собою Дюгем - у чому полягає мета кожної фiзичної теорiї. В iсторiї фiзики вiн знаходе лише двi можливi вiдповiдi:

1) кожна фiзична теорiя, вважають визнанi логiки, має на метi пояснення вiдмої групи законiв, доведених експериментально;

2) кожна фiзична теорiя, вважають фiлософи, є абстрактна сис­­­тема, що має на метi узагальнити i логiчно класифiкувати групу експериментальних законiв, не претендуючи на їх пояснення.

Така рiзниця в розумiннi теорiй походе вiд того, що спостере­­­ження фiзичних явищ призводе до зiткнення з дiйснiстю, яка безпо­­­середньо не дана чуттям, а тiльки пов'язана з ними (невiдомим нам чином). Тому теорiя сповiщаючи нам про дiйснiсть, яка прихована за явищами не спроможна зробити цю фiзичну реальнiсть предметом без­­­посереднього споглядання. Теорiя обмежує себе лише доведенням, що нашi споглядання утворюються так, нiби дiйснiсть є такою, якою її визнають. Отже, теорiя завжди складає певну конструкцiю гiпотетич­­­них пояснень. Слiд враховувати й на те, що якщо в емпiричних те­­­орiях фiзики мають предметом свого роз'яснення експериментально встановленi закони, то "чиста" теоретична фiзика не дає таких пе­­­реконливих аргументiв, щоб iснувала можливiсть доведення усiх її елементiв емпiричними засобами (використовуючи теормiнологiю iндуктивiзму - в "чистих" теорiях завжди наявнi елементи, якi не­­­можливо пiддати процедурi верифiкацiї). Проблема ускладнюється ще й такою обставиною, що жодна метафiзична система також неспроможна дати точних визначень, якi дозволяють вивести з них усi елементи, якi мають мiсце в фiзичних теорiях. Фiлософськi роз'яснення, що наявнi в iсторiх науки та фiлософiї, дають лише негативнi визна­­­чення природи фiзичного тiла, заперечуючи вичерпнiсть усiх вiдомих означень (як фiлософських так i наукових). Таким чином, з ме­­­тафiзичних систем неможливо обгрунтовано вивести та визначити потрiбнi елементи для побудови строгої фiзичної теорiї. А такий стан речей призводе до того, що фiзики часто використовують понят­­­тя, припущення, котрi не можна визнати нi метафiзичними, нi науко­­­вими (у строгому розумiннi цього слова). Завжди в засадах фiзичних роз'яснень знаходиться дещо, що нiяк не роз'яснюється.

На пiдставi таких мiркувань Дюгем робе узагальнюючий висновок, що фiзичну теорiю неможливо визнати проясненням, навiть якщо спи­­­ратися на концепцiю постiйної взаємодiї метафiзики i науки.

На думку Дюгема, довершена фiзична терiя є вiдображення (опису­­­вання) реальностi, яка виявляє себе через емпiричнi данi, але сама по собi принципово не дана чуттям (емпiрiї). Головна мета науков­­­ця, який формулює теоретичне положення, полягає у тому, щоб опису­­­ючи результати емпiричних дослiджень вiдкрити способи логiчної систематизацiї та класифiкацiї експеритментально встановлених за­­­конiв. Фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснення скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосередковано виявила себе в експериментальних даних (експеримен­­­тальних законах). Такi пояснення складають основу метафiзики, на­­­турфiлософiї, "вiд яких об'єктивна наука повинна звiльнятися" у своїй iсторичнiй еволюцiї. Загальний недолiк метафiзики, вважає Дюгем, полягає у тому, що фiлософи "йдуть" до природи вiд своїх надто узагальних принципiв, загальнофiлософських настанов, а це призводить до феномену догматизацiї науки, втрати еврiстичної по­­­тенцiї наукового пiзнання. З точки зору догматичного свiтогляду кожну нову думку, фактично кожне вiдкриття слiд розглядати як пустi, єретичнi, неможливi уявлення.

Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит (Дюгем).

Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Са­­­ме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака нового. Тому нове знання неможливо виз­­­нати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання.

Обгрунтування концепцiї методологiї побудови теорiї як вiдобра­­­ження дiйсностi, у Дюгема супроводжується систематичною критикою iндуктивiзму. Заперечуючи традицiйне, для позитивiзму, розумiння опису реальностi в теорiї лише як результату iндуктивного узагаль­­­нення даних систематичних емпiричних спостережень, вiн зазначує, що послiдовний iндуктивiзм призводить до антинаукового фiлософсь­­­кого солiпсизму, згiдно з яким єдиною реальнiстю є мова суб'єкта, його "Я", а предмет фiзичних дослiджень - мовнi феномени. Дюгем обгрунтовує тезу, що результати емпiричних дослiджень не мають са­­­мостiйного значення, вони завжди розглядаються крiзь систему по­­­нять певної теорiї (науковi факти завжди теоретично навантаженi; в iншому випадку їх нiхто не визнає за науковi). Система понять пев­­­ної теорiї дозволяє розглядати емпiричнi данi як встановленi факти (тобто науковцями було створене обгрунтування, що саме цi емпiричнi данi є факти, а не щось iнше) та виявляти наявнiсть емпiрично даного взаємозв'язку мiж рiзними процесами, подiями, як спiввiдношення символiчних конструкцiй, якi не можна звести до по­­­няття "результат iндуктивного узагальнення". На фактах iсторiї фiзики Дюгем послiдовно демонструє, що такi конструкцiї мають ха­­­рактер не iндуктивних узагальнень, а саме апрiорних систетичних суджень, якi наявнi в мовi та свiдомостi науковця до емпiричного дослiдження у формах цiлеспрямованого намiру проведення певного експерименту.

[1] 2 3 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com