У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Істина та шляхи її осягнення

Істина та шляхи її осягнення

Пряма й безпосередня мета пізнання — осягнення істини. Проблема істини — одна з найголовніших у філософії, центральне питання гносеології, предмет гострих суперечок між матеріалістами та ідеалістами, метафізиками й діалектиками, емпіриками та раціоналістами. "Істина — це велике слово і ще більша справа, — писав Гегель. — Якщо дух і душа людини здорові, то в неї при звуках цього слова повинні вище здійматися груди"1.

Поняття істини тією чи іншою мірою ставилось під сумнів і скептиками, й агностиками. Проте внутрішня суперечність їх учень полягає в тому, що при спробі обґрунтувати свої тези вони все ж змушені були апелювати до поняття істини.

В ідеалістичній філософії істина трактувалась як відповідність людських знань, понять і суджень "ідеї", як відповідність їх апріорним (позадосвідним) категоріям і принципам розсудку, як погодження між поняттям та "досвідом" (витлумаченим у сенсі сукупності "чуттєво даних"), як те, що загальнозначиме, загальновизнане, як "організуюча форма людського досвіду" тощо. Таке розуміння істини обмежує її в світлі свідомості, як би широко не розумілася ця остання.

Діалектико-матеріалістичне розуміння істини містить ряд принципових положень: об'єктивність, діалектику відносного й абсолютного істини (істина як процес), практику як основного й остаточного критерію істини.

У вченні діалектико-матеріалістичної філософії про істину основне місце займає визнання її об'єктивності. Істина є адекватним відображенням об'єктивної дійсності у свідомості людини. Об'єктивну істину В. І. Ленін визначав як зміст людських уявлень, "який не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства".

Заперечення об'єктивності істини, будь-яке інше тлумачення цього поняття неминуче відкриває дорогу антинауковим поглядам. Не випадково ряд філософів, мислителів намагаються відкинути матеріалістичне розуміння істини. Якщо існує об'єктивна істина, вважають матеріалісти, якщо природознавство, відображаючи зовнішній світ у "досвіді" людини, тільки й здатне давати нам об'єктивну істину, то будь-який фідеїзм заперечується безумовно. Якщо ж об'єктивної істини нема, істина (в тому числі й наукова) є лише "організуючою формою людського досвіду", то цим самим відкриваються двері для "організуючих форм", релігійного досвіду тощо.

Об'єктивна за змістом та джерелом істина проте існує, і не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, — це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом, вираження діалектичної єдності об'єктивного й суб'єктивного.

Застосовуючи до гносеології принцип розвитку, діалектична філософія розуміє істину як процес переходу від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного й точного. Визнаючи об'єктивність істини, діалектико-матеріалістична філософія ставить питання: "Чи можуть людські уявлення, що виражають об'єктивну істину, виражати її відразу, цілком, безумовно, абсолютно, чи тільки приблизно, відносно?"2 Це виражає співвідношення істини абсолютної та відносної. Ленін з цього приводу зауважував органічний зв'язок між поняттями об'єктивності й абсолютності істини: визнавати об'єктивну, тобто незалежну від людини й від людства істину, так чи інакше означає визнавати істину абсолютну1.

Тому наукова гносеологія несумісна як з догматизмом, так і з релятивізмом. Перший являє собою вияв метафізичного підходу до пізнання, що проявляється лише у визнанні кінцевих і незмінних "істин"; він оперує зашкарублими положеннями, не враховуючи змін конкретних умов, неспроможний відобразити рух живого життя, внаслідок чого істинне в одних обставинах може стати неістинним, помилковим в інших.

Релятивізм (лат. relativus — відносний), навпаки, абсолютизує момент відносності знання, заперечує в ньому будь-який абсолютний, усталений зміст. При цьому рух пізнання трактується як перехід від однієї відносної, умовної істини до іншої — такої ж відносної й умовної. Втрачається розуміння пізнання як процесу заглиблення в об'єкт, втрачається можливість застосувати до пізнання поняття й критерії прогресу. Принцип релятивізму (відносності) наших знань з особливою силою проявляється в періоди різкої ломки старих теорій (особливо у разі незнання діалектики), що неминуче веде до ідеалізму. Сама ж матеріалістична діалектика включає в себе релятивізм, проте не зводиться до нього. Вона визнає відносність наших знань не в розумінні заперечення об'єктивної істини, а в розумінні історичної умовності, наближення та рухомості меж наших знань до цієї істини.

У чому ж абсолютність істини і в чому її відносність?

Поняття абсолютної істини не однозначне. В одному зі своїх значень — це "вічна" істина, тобто така, що не може бути спростованою чи запереченою в майбутньому. До вічних істин належать: а) істина факту, який констатується точною вказівкою на місце і час (Наполеон Бонапарт помер 5 травня 1821 року на острові св. Єлени; місто Житомир у 2003 р. розташовувалося на річці Тетерів тощо); б) істина, яка вичерпує будь-яке окреме відношення (математична аксіома чи рівняння 2x2 = 4 тощо); в) всезагальні закони й принципи науки та філософії (загальне формулювання закону збереження й перетворення енергії; закони матеріалістичної діалектики тощо). При цьому необхідно зазначити, що навіть якщо в усій тій сфері дійсності, доступній сучасному науковому пізнанню, констатована дія будь-якого закону, це ще не гарантує його всезагальності й вічності, тобто того, що він діє і поза цією сферою. Свого часу Ф. Енгельс зазначав, що в міру розвитку природознавства закони, які колись вважалися вічними, стають історичними (притаманними лише окремим етапам розвитку певної системи об'єктів).

"Вічні" істини в усіх вказаних значеннях — це необхідні компоненти знання, хоча й вони далеко не вичерпують його змісту (і тим менше вичерпують його, чим складніший об'єкт пізнання, чим більше виражений процес його розвитку).

У другому значенні абсолютною істиною називається вичерпне знання про будь-який конкретний об'єкт чи про світ "у цілому". В цьому розумінні одержання абсолютної істини досягається в принципі, але її пізнання здійснюється в нескінченному ряді людських поколінь, через скінченний ряд наближень, кожне з яких є відносною істиною. "Ми маємо тут . суперечність між характером людського мислення, яке уявляється нам внаслідок необхідності абсолютним і здійсненням його в окремих людях, що мислять тільки обмежено. Ця суперечність може бути розв'язана тільки в нескінченному поступальному русі, в такому ряді послідовних людських поколінь, який для нас, принаймні на практиці, є нескінченним. У цьому розумінні людське мислення таке ж суверенне, як несуверенне, і його здатність пізнання така ж необмежена, як обмежена"1.

У процесі пізнання відбувається нагромадження елементів абсолютно істинного знання, а в результаті рефлексії (звернення пізнання на самого себе) виявляються всезагальні закони пізнавального процесу, які за своєю суттю тотожні всезагальним законам об'єктивної дійсності, їх застосування як методологічних принципів спрямовує пізнання на шлях, який веде до абсолютної істини.

Відносність істини, яка досягається на окремому етапі історії пізнання, полягає в тому, що знання, якими користується людство на певному етапі, є в цілому (чи в ряді суттєвих моментів) правильним відображенням об'єктивної дійсності. Без цього взагалі не можна було б говорити про істину, хоч би й відносну. Остання доповнюється, поглиблюється, уточнюється подальшим розвитком пізнання.

Відносна істина не може бути відірвана від абсолютної. Кожна відносна істина містить певний абсолютний зміст, тобто кінцеве досягнення науки. Абсолютна істина (в розумінні її вичерпності) "складається" з тих елементів істинного, що правильно відображає об'єкт знання, які є в кожній відносній істині.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com