У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія у Києво-Могилянській академії

Філософія у Києво-Могилянській академії

ПЛАН

1. Феофан Прокопович

2. Інокентій Гізель

3. Стефан Яворський

1. Феофан Прокопович

Аналогічно І.Гізелю уявляв собі процес здобуття істини Теофан Прокопович (1681-1736).

Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав спогляданню. Досвід і споглядання він вважав двома мечами вченого, на які той має спиратися, щоб уникнути небажаного шкутильгання.

У курсі філософії Т.Прокоповича, на відміну від курсу І.Гізеля, вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання Т.Прокопович вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях.

Сутність методу пізнання він визначає як спосіб віднайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання має займатися логіка. Істинне пізнання Прокопович характеризує як певне, очевидне й вірогідне.

Так, на думку Т.Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність і нестатки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь.

Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитивну моральну оцінку.

Феофан Прокопович викладав у Києво-Могилянській академії риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію та богослов’я. Йому належить заслуга того, що він, як і багато з послідовників Петра Могили, був одним з прихильників відходу від схоластичних методів викладання. Прокопович, на відміну від багатьох інших київських викладачів, був знайомий з працями відомих тогочасних європейських філософів і першим почав пропагувати в академії філософію Декарта, Локка, Бекона, Спінози, Гоббса, які вели рішучу боротьбу за очищення й перебудову розуму від середньовічної схоластики, пустого красномовства, сліпого наслідування псевдонаукових догм, і закликав йти до осягнення істини шляхом знань. Феофан Прокопович визнавав Бога як основу всього сущого, але водночаc він вважав, що «матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, ні зменшити, ні збільшити», оскільки вона розвивається на грунті власних, закладених природою закономірностей. Він відкидав погляди, за якими матерія не має власного існування, називав вчення Платона «казкою», а його ж таки вчення про ідеї — пустим маренням, бо вважав, що ніщо не виникає з нічого і світ є матеріальним. Матерія єдина і в левові, і в камені, і в людині. Виникнення й знищення, «кругообіг небес», рух елементів, активність і застиглість, інші стани й можливості речей відбуваються завдяки рухові, який є основою усього.

Феофан Прокопович рішуче виступив проти марновірства і навіть наважувався дати критичний аналіз Святого Письма. У складеному ним самим курсі лекцій з філософії він твердить, що «поза межами цього світу нічого немає». На підтвердження вчений аналізує систему Коперника та вчення Галілея. Прагнучи дати наукове пояснення природним явищам, він використовував у своїх лекціях наукові експерименти з використанням мікроскопа, телескопа, армілярної сфери, основаної на вченні Коперника. Підтримуючи вчення Коперника та Галілея, яких свого часу заборонила папська інквізиція, Прокопович виступав за право кожного пізнавати й захищати істину, прагнув зблизити філософію з точними науками, пов’язати логіку й риторику з практикою.

Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи й розумом людини не має бути суперечностей, оскільки вони гармонійно влаштовані самим Творцем. Текст Святого Письма слід розуміти алегорично, відповідно до рівня уявлень і наукових знань часу. Твердження науки залишаються непорушними, якщо вони випливають з істинних посилань. Коли ж виникають суперечності між текстами Святого Письма і даними науки, Прокопович вважає, що слід дотримуватися науки, для якої Святе Письмо не може бути перешкодою.

Феофан Прокопович обстоював думку багатьох тогочасних вчених Європи, що технічні досягнення повинні стати надбанням усього людства, закликав не боятися нового, брати в інших народів усе найкраще. Він високо цінував і використовував у своїй діяльності принцип сумніву й заперечував сліпу віру в догми та авторитети в науці. Він засуджував легковажність в оперуванні фактами історії, вважаючи, що в цій науці все має відтворюватися так, як було насправді.

Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцій, які він читав у Києво-Могилянській академії, значно розширив, порівняно з попередниками, курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих взірців європейської навчальної літератури того часу.

Теоретичні засади й скерованість на сучасні досягнення науки було продовжено в наукових курсах наступних після Прокоповича викладачів Києво-Могилянської академії — С.Кулябки, М.Козачинського, Г.Кониського, Й.Томилевича, Т.Яновського, які зробили значний внесок у розвиток української науки.

2. Інокентій Гізель

Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом/якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.

Професор академії І.Гізель (бл. 1600-1683), зокрема, описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають "закарбованими образами".

Закарбований образ, діючи на відповідний орган чуття, викликає відчуття, внаслідок чого цей закарбований образ стає вже відображенням. У свою чергу відображений образ, що містить певну інформацію про якусь річ, стає об'єктом діяльності внутрішнього чуття.

Інокентій Гізель був одним із творців «Києво-Печерськ патерика» (1661 р.), він же написав історичний твір «Синопсис» (1674 р.), у якому проводилися ідеї про єдність походження російського, українського і білоруського народів. В історії філософії Гізель відомий, насамперед, як автор великого філософського курсу «Твір про усю філософію» (Opus totius philosophiae), прочитаного ним у стінах Київської академії в 1645-1647 р. Курс цей, єдиний зі збережених цілком цього періоду, вплинув на академічну традицію кінця XVII — початку XVIII ст.

Гізель, по походженню німець, народився близько 1600 р. і вмер у 1683 р. Освіту він одержав у Київському колегіумі, де прослухав курс І. Кононовича-Горбацького. По закінченні академічного курсу, він вчився в європейських університетах, можливо, навіть в Англії . З 1645 р. — професор, а потім і ректор Київського колегіуму.

Натурфілософські погляди Гізеля з достатньою повнотою досліджені в книзі української дослідниці Я. М. Стратий «Проблеми натурфілософії у філософській думці України XVII століття» (Київ, 1981). Природу Гізель визначав «як універсальність створених речей, як щойність (quidditas) і сутність кожної речі». У ній він виділяв три стани, а саме: стан байдужності, чи природу саму по собі (природа тут є індиферентною до своїх акцидентальних предикаментів), другий — стан природи щодо існування (стан одиничності), і третій — стан природи в абстракції розуму, де природа знову знаходить свою ідеальну єдність. Пізнаючи загальну природу, людський розум усвідомлює собі закономірності, відповідно до яких здійснюється перехід від першого (потенційно загального) до другого стану природи. Перехід цей здійснюється за допомогою особливих, іманентних природі форм, що, в інтерпретації Гізеля, разюче нагадують елементарні категорії формальної логіки. Це — логічні операції розуму, що, абстрагуючи від матерії, стає здатний сприймати чисті сутності. Гізель, узагалі говорячи, усіляко намагається наблизити загальне до матерії, зрозуміло, не допускаючи їх змішання, в чому, у принципі, і знаходить своє вираження синтез неоплатонізму з перипатетизмом (характерна в цьому відношенні сентенція: «Необхідною передумовою існування є одиничність»).

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com