У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія в Києво-Могилянській академії

Сторінка 2

Натурфілософські погляди Гізеля з достатньою повнотою досліджені в книзі української дослідниці Я. М. Стратий «Проблеми натурфілософії у філософській думці України XVII століття» (Київ, 1981). Природу Гізель визначав «як універсальність створених речей, як щойність (quidditas) і сутність кожної речі». У ній він виділяв три стани, а саме: стан байдужності, чи природу саму по собі (природа тут є індиферентною до своїх акцидентальних предикаментів), другий — стан природи щодо існування (стан одиничності), і третій — стан природи в абстракції розуму, де природа знову знаходить свою ідеальну єдність. Пізнаючи загальну природу, людський розум усвідомлює собі закономірності, відповідно до яких здійснюється перехід від першого (потенційно загального) до другого стану природи. Перехід цей здійснюється за допомогою особливих, іманентних природі форм, що, в інтерпретації Гізеля, разюче нагадують елементарні категорії формальної логіки. Це — логічні операції розуму, що, абстрагуючи від матерії, стає здатний сприймати чисті сутності. Гізель, узагалі говорячи, усіляко намагається наблизити загальне до матерії, зрозуміло, не допускаючи їх змішання, в чому, у принципі, і знаходить своє вираження синтез неоплатонізму з перипатетизмом (характерна в цьому відношенні сентенція: «Необхідною передумовою існування є одиничність»).

До числа інших особливостей філософії Гізеля варто віднести прагнення пояснити природні процеси і явища з них самих, хоча і тут дає про себе знати відзначений вище синтез неоплатонізму з перипатетизмом (який важко охарактеризувати інакше, ніж філософський конформізм). Бог, відповідно до навчання Гізеля, перебуває всюди, будучи причетний кожній сутності, і, таким чином, пантеістично стикається з матеріальним світом. Сам Гізель, утім, стояв на креаціоністичних позиціях, відхилення від який розуміється, ймовірно, складністю початого ним філософського синтезу. Гізель наполягав на однорідності земної і небесної матерій, хоча і заперечував наявність у небі субстанціональних змін, проти чого одним з перших виступив Феофан Прокопович. Рух Гізель розглядав переважно з якісної сторони, розуміючи під ним різні зміни, що відбуваються в матеріальному світі. Спроби переходу до механістичного розуміння руху можна, утім, доглянути в теорії «impetus» (поштовху) і концепції «інтенсифікації і ремісії форм».

З діяльністю внутрішнього чуття І.Гізель пов'язує наступний етап пізнання зовнішнього світу. Відображені образи зовнішнього чуття, що є формальним відображенням речей, діючи на внутрішнє чуття, утворюють закарбовані образи цього чуття. Згодом деякі професори академії заперечували теорію образів. Так, Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, яка відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками. Ця концепція мала на меті усунення зайвих проміжних ланок між об'єктом і суб'єктом сприйняття. Отже, здобуття істини мислилося викладачами Києво-Могилянської академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід.

3. Стефан Яворський

Інший видний представник київської вченості, митрополит Муромський і Рязанський Стефан Яворський (1658-1722), учився в Київському колегіумі в Іоасафа Кроківського, після чого слухав лекції в колегіумах Львова, Любліна, Познані і Вільно. Повернувши в Київ, Яворський згодом стає префектом місцевої академії, потім переводиться у Великоросію і, досягши вершин духовної кар'єри, вмирає місцеблюстителем патріаршого престолу і першим президентом Святейшего Синоду. Літературна спадщина Яворського вражає своєю просторістю: у нього входять проповіді, поетичні твори на російській, польській і латинській мовах, памфлети, фундаментальний богословський трактат «Камінь віри», виданий після смерті Яворського (1728 р.) працями його сподвижника Феофілакта Лопатинського. Трактат «Камінь віри» спрямований проти протестантизму. Кожний православний догмат, проти якого виступали протестанти, у цій книзі спочатку докладно викладається і доводиться (у своїх доказах Яворський спирається на Священне Писання і Переказ, визначення Соборів, не забуваючи, утім, про раціональні аргументи), а вже потім нищівній критиці піддаються заперечення опонентів. У філософському відношенні «Камінь віри» становить інтерес як спроба розширити сферу богослов'я, по суті справи, на шкоду філософській проблематиці.

Яворський залишив після себе і власне філософський курс, що носить назва «Філософське змагання» (1693-1694 р.), що зробило безсумнівний вплив на аналогічний курс Феофілакта Лопатинського.

Філософський курс Яворського вибудований відповідно до правил Другої схоластики. У ньому є в наявності неодмінні розділи (діалектика, логіка, фізика і метафізика). Метафізика викладається трохи докладніше, ніж в інших професорів. У ній містяться пролегомени до метафізики, трактати про акцидентальне і потенційне сущне, про протилежності, роди і види реально сущого. Специфіка філософії Яворського визначається декількома моментами. Матерію і форму він визнавав рівноцінними принципами (початками) природних речей, тоді як ортодоксальні томісти віддавали перевагу формі. Форма, що розуміється як ідея предмету, на думку Яворського, існує в самій матерії і залежить від неї, випробує до неї тяжіння. Зміни, що відбуваються в матеріальному світі, розуміються виходячи з антагонізму, що існує між формами, що встигли реалізуватися в матерії, і формами, що існують покуда потенційно. Далі, Яворський думав, що буття речі не зводиться до її форми і матерії, тому акт і потенцію він розглядав як аспекти реальної речі, відмовивши від їх гіпостазування. Крім цього, Яворський наполягав на номіналістичному розумінні відмінності сутності від існування, затверджував примат одиничного над універсальним, розділяв теорію «двох істин» (релігійного і філософського знання).

У соціологічному плані Яворський виправдував право пануючих на верховну владу в державі, хоча і з окремими застереженнями. Держава, на думку Яворського, зобов'язана забезпечити усім своїм підданим загальне благо. Піддані поділялися Яворським на чотири стани, причому основна вага податків падала на селян, міщан, ремісників і купців. Враховуючи дух часу, Яворський віддавав перевагу особистим заслугам перед знатним походженням. Чимало сторінок присвятив він осуду суспільної нерівності і породжуваних ними пороків: надмірної розкоші, лінощів, розбещеності, убогості. Надії на рятування від цих зол Яворський, із усім тим, зв'язував із установленням Царства Божия. Об'єктивно, незважаючи на окремі коливання убік католицизму, Яворський був захисником православ'я, бути може, боязким на практиці, зате непохитним і безстрашно послідовним у теорії. Стефан Яворський був одним з найосвіченіших діячів свого часу, автором цілого ряду глибоких літературних, філософських і теологічних праць, що відіграли помітну роль в культурно-освітньому житті України кінця XVII століття. Стефан Яворський як викладач Києво-Могилянського колегіуму, поет і оратор був дуже популярний в освічених колах київської еліти.

Його вірші цитували викладачі на лекціях, зокрема, Феофан Прокопович, майбутній суперник у Москві, цитував вірш «Богородице Діво, що вдягнена в сонце». Згадує його й Митрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський вільно володів і писав трьома мовами — латинською, польською та книжною українською. Знав грецьку та старослов’янську. Багато київських зверхників вважали за честь мати від Яворського панегірик. Він пише панегірики полковникові Івану Обидовському, родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. 1684 року Яворський створює блискучий панегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після Атланта», в якому засвідчує свій великий поетичний хист.

Яворський був чудовий оратор, і в умінні складати так звані орації з ним не міг ніхто зрівнятися. Як яскравий представник барокової літератури в Україні, використовував бароковий стиль з його динамічністю, яскравою театральністю, складною метафоричністю, у своєму лекційному курсі з філософії, зокрема у вступі до цього курсу, що має пишну назву: «Філософське змагання, що розпочинається на арені православної Києво-Могилянської гімназії руськими атлетами для більшості слави того, котрий, будучи вільним від гріха пілігримом єдинородним Сином Отця, вступив на шлях помноження слави найблаженнішої

1 [2] 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com