У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Фiлософiї науки як об'єкт дослiдження

Фiлософiї науки як об'єкт дослiдження

За основу визначення об'єкта нашого дослiдження ми приймаємо вже iснуючу концепцiю, яка розглядає фiлософiю науки у двох фор­­­мах: як самостiйний фiлософський “напрямок”, який дослiджує особ­­­ливостi явищ науково-пiзнавальної дiяльностi та як “роздiл” вiдповiдної фiлософської доктрини у межах iнших фiлософських нап­­­рямкiв, який вивчає рiзнi проблеми та явища, пов'язанi з iснуван­­­ням науки.

Як “роздiл”, фiлософiя науки не вiдокремлюється вiд фiлософiї iсторiї, культури, релiгiї, технiки вiдповiдної фiлософської тра­­­дицiї (марксизму, неотомiзму, екзистенцiалiзму i т.п.). Тому роздiл того чи iншого напрямку iз назвою "фiлософiя науки" постiйно зустрiчається при дослiдженнях загальних проблем фiло­­­софiї.

Вирiзнення фiлософських дослiджень, що вiдносяться до “напрям­­­ку”, та дослiджень, якi вiдносяться до “роздiлiв”, можна здiйснити через розрiзнення проблем, предмету, котрi ними розглядаються та вирiшуються. У першому випадку проблематика визначається аналiзом явищ науки як реальностi, котра iснує за своїми особливими закона­­­ми. В другому - проблемами виявлення впливу науки на людину, суспiльство, iсторiю та навпаки.

Таке визначення не заперечує факту iснування в межах “напрямку” питань про взаємовiдношення науки i культури, iсторiї, технiки. Тiльки "тут" цi питання розглядаються через аналiз науки як явища, котре має iманентнi причини свого iснування, а не через пiдведення наукового пiд апрiорно визначенi загальнi закони буття, що подеку­­­ди стає причиною втрати специфiки науковостi взагалi. Так, наприк­­­лад, висловлюючись: "наука як окрема дискурсивна практика", ми заздалегідь відмовляємося застосовувати поняття "практика дискурсу" чи вживання iнших смислiв слова "наука" (наприклад: "теологiчна наука").

У межах “напрямку” не приймається розповсюджена марксизмом теза про "вiдносно самостiйний характер науки". Iсторично склалося так, що пiсля другого Мiжнародного конгресу iсторикiв науки, який вiдбувся у 1931 роцi, офiцiйно роздiлилися концепцiї дослiдження науки на екстерналiськi та iнтерналiськi, що знаменувало собою усвiдомлення суперечностей мiж теорiями, котрi розглядали науку як пiдпорядковану iманентним закономiрностям, та теорiями, котрi розглядали науку як реальнiсть, пiдпорядковану суспiльно-iсто­­­ричнiй ситуацiї. Екстерналiський пiдхiд визнає соцiально-еко­­­номiчну, культурно-iсторичну детермiнованiсть еволюцiї науки. Зразком послiдовного дотримання таких принципiв вважається Дж.Бер­­­нал, автор працi "Наука в iсторiї суспiльства". Сучаснi представ­­­ники iнтерналiзму визнають своїм лiдером А.Койре i пояснюють роз­­­виток наукового пiзнання переважно iнтелектуальними факторами.

Основу бiльшостi еклектичних уявлень про науку складає саме ця, зазначена, концепцiя про вiдносно самостiйний характер iснування науки. Проблема полягає в тому, що на тлi багатьох емпiричних да­­­них виокремлюються факти iснування взаємозв'язку практичної та пiзнавальної дiяльностi. Разом iз цим, значний обсяг фактiв свiдчить про протилежне. Коли розглядається перебiг сучасного нау­­­ково-технiчного прогресу постiйно виявляють випадки випередження теорiєю практики. Наявна самосуперечливість перекреслює вiдомi спроби дати вичерпне обґрунтування принципiв єдностi пiзнання та практики [Детально див.:15.-с.82-90.].

У цiлому бiльшiсть учених погоджується з висновком про малопро­­­дуктивнiсть виведення пiзнання, науки безпосередньо з практики, пiдтримуючи, однак, негативну точку зору щодо спроб виведення нау­­­кових процесiв з iнтелектуальних факторiв у вiдривi вiд суспiльно­­­го буття. Невирішеність даної проблеми тримає бiльшiсть дослiдникiв на позицiях пасивного еклектицизму, хоча його недолiки загальновiдомi.

У свою чергу, третейське "вирiшення" зазначеної проблеми кон­­­цепцiєю про вiдносну самостiйнiсть науки майже нiчого не роз'яснює i навiть навпаки - заплутує проблему удаванiстю її вирiшення, оскiльки для пояснення окремих випадкiв випередження теорiєю прак­­­тики використовується лише (те чи iнше) загальне положення, спiль­­­не для всiх процесiв, що мають опосередкованiсть.

Наведемо приклади. Так, вiдомий росiйський iсторик фiлософiї Н.В.Мотрошилова обґрунтовувала тезу, що "на деякому етапi iсторiї наука, подiбно до iнших, ранiше неї створених видiв культури, кристалiзується у вiдносно самостiйну форму суспiльної свiдомостi, бо перед суспiльством порушуються (i практично, й теоретично) проблеми, так чи iнакше пов'язанi з наукою, вирiшення котрих воно може здiйснити не ранiше, анiж усвiдомить їх i осмислить шляхи їх вирiшення"[16.-с.280]. Хоча дана точка зору досить детально розг­­­лянута в лiтературi i має велику кiлькiсть прихильникiв, її не­­­долiк одразу виявляє себе, коли йдеться про взаємовiдношення про­­­цесiв суто наукових i суспiльних. Внаслiдок цього створюються до­­­датковi визначення опосередкованостi типу: "у бiльш широкому зна­­­ченнi ." та "у бiльш вузькому .".

Розглядаючи наявний подiл фiлософiв на iнтерналiстiв i екстер­­­налiстiв маємо засвiдчити його відносність. За своїми витоками iнтерналiська концепцiя наукових революцiй Т.Куна [Див.:17] опи­­­рається на соцiологiчнi поняття, аналогiчне ми бачимо в фiлософiї науки I.Лакатоса [Див.:18.-с.322-336]. Екстерналiськi концепцiї також звертаються до проблем, пов'язаних з iманентними законами розвитку наукового пiзнання. Так, у концепцiї науки Р.Мертона, по­­­ряд iз соцiально-культурною детермiнованiстю визначено, що змiни наукових iнтересiв часто вiдбуваються внаслiдок усвiдомлення конк­­­ретної проблеми, стану розробки логiчного iнструментарiю. Однак, оригiнальне застосування Р.Мертоном соцiологiчної теорiї стратифікації для визначення мiсця науки i наукового в суспiльствi [Див.:19], дозволило лише створити популярну сьогоднi гiпотезу про перетворення усталеного в суспiльствi способу пiзнання в iнсти­­­туцiоналiзований елемент суспiльства, який активно функцiонував та розвивався до початку процесу iнституцiоналiзацiї, яка явно не розкриває сутi феномена "наука". Тому стосовно цiєї проблеми, найбiльш виваженою пропозицiєю можна визнати концепцiю "трьох свiтiв" К.Поппера [Див.:20.-р.439-451], яка видiляє науку в особ­­­ливу сферу буття. У К.Поппера, "свiт", де вiдбувається наукова дiяльнiсть, не зводиться до множини iнтелектуальних процесiв, там iснують i мiжлюдськi стосунки, але цi стосунки є спiлкування нау­­­ковцiв, а не людей взагалi. Дана концепцiя дозволяє створити робо­­­чу абстракцiю об'єкта, який цiкавить саме фiлософiю науки.

Продуктивне застосування моделi К.Поппера було запропоновано Iмре Лакатосом [Див.:18.-с.322-336], який на основi iдеї "рацiональної реконструкцiї науки" запропонував концепцiю кла­­­сифiкацiї методологiй фiлософiї науки у порядку: методологiя iндуктивiстiв; методологiя конвенцiоналiстiв; методологiя фаль­­­сифiкацiонiстiв; методологiя науково-дослiдницьких програм. Однак, аналiз iдей I.Лакатоса проведений П.Фейєрабендом та Х.Патнемом ви­­­явив ряд проблем пов'язаних з поняттям "рацiональна реконс­­­трукцiя", що стало причиною втрати зацiкавленостi до такого розме­­­жування методологiй.

Як виявив порiвняльний аналiз, розкриття еврiстичностi та роз­­­виток запропонованої класифiкацiї з урахуванням наявної критики, можливе за допомогою методологiчного застосування рефлексiї, що потребує певних змiн у самiй концепцiї класифiкацiї.

Модельно, iдея рефлексiї, як методу передбачає здатнiсть до ут­­­ворення уявлення з наступним його аналiзом у незмiненiй формi. До­­­давання до "першого" уявлення нових значень та смислiв без виз­­­начення наявного у ньому з самого початку вважається методо­­­логiчною помилкою. Зупинка мислимого його перетворенням на предмет умоспоглядання, за звичай, алегорично визначається через образ "подвоєння думки", що формально виявляє заборону додавання до пер­­­шого мислимого уявлення будь-яке нове. Термiнологiчно таке под­­­воєння i називають "рефлексiєю".

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com