У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Сторінка 2

Саме як споба здолати цей скептицизм виникає догматичний (або натуралiстичний) фальсифiкацiонiзм. Його представником був у по­­­чатковий перiод своєї творчостi К.Поппер. Однак вiн швидко усвiдо­­­мив неконструктивнiсть цiєї позицiї i внаслiдок цього деякий час (до сформулювання методологiчного фальсифiкацiонiзму) не публiку­­­вав жодної працi. Саме ця позицiя Поппера критикувалась спочатку А.Айєром, а пiзнiше - й iншими.

Догматичний фальсифiкацiонiзм визнає лише достовiрнiсть емпiричного базису, пiд яким розумiється клас потенцiйних фаль­­­сифiкаторiв, клас тих тверджень, що спостерiгаються i можуть спростовувати теорiю. Достовiрнiсть емпiричного базису не може пе­­­редаватись теорiям. Всi теорiї є гiпотетичними. Наука не в змозi остаточно довести теорiю, проте вона може її спростовувати. Для цiєї позицiї є характерною асиметрiя мiж:

- теоретичними, або спекулятивними, висловлюваннями;

- фактуальними висловлюваннями, або ж базисними, таки­­­ ми, що спостерiгаються.

Висловлювання визнається "науковим" в двох випадках, якщо воно є: - фактично доведеним;

- просто фальсифiкованим висловлюванням.

Лакатос вважає, що догматичний фальсифiкацiонiзм не є сприйнят­­­ним, оскiльки вiн грунтується на двох хибних припущеннях i на над­­­то вузькому критерiї демаркацiї мiж науковiстю та ненауковiстю.

Перше припущення полягає в тому, що iснує природна, або психо­­­логiчна, межа мiж двома видами висловлювань - теоретичними та фак­­­туальними. Це припущення Лакатос критикує за допомогою психологiї. Вiн вважає, що немає не може бути чистого чуттєвого досвiду, в ре­­­зультатi якого з"явилися б фактуальнi висловлювання. Не буває вис­­­ловлювань без попереднiх розумових настанов, тому й не може бути нiякої психологiчної межi.

Друге припущення полягає в тому, що висловлювання буде iстинним лише в тому випадку, якщо воно задовiльняє психологiчний критерiй "бути фактуальним", або "таким, що спостерiгається", тобто, якщо воно доводиться фактами. Лакатос вважає, що жодне фактуальне поло­­­ження не може бути доведене експериментом. Вислолювання можуть бу­­­ти виведеними з iнших логiчним способом, але не можуть бути отри­­­манi з фактiв. Це припущення Лакатос спростовує за допомогою логiки [Див.: 9. -с.65].

Що стосується критерiя демаркацiї, то, згiдно нього, тiльки тi теорiї є "науковими", котрi є фактуально спростовуються, тобто, теорiя "наукова" тодi, коли вона має емпiричний базис.

Наукова чеснiсть при цьому полягає у вiдкиданнi теорiї, якщо наявний експеримент, котрий їй суперечить. "Наука розвивається шляхом постiйного вiдкидання теорiй за допомогою "впертих фактiв', смiливих спекуляцiй"[9. -с.72].

Слiд вiдзначити, що догматичний фальсифiкацiонiзм приймає те­­­орiю лише в тому випадку, якщо вона спростовується скiнченним чис­­­лом спостережень.

За Лакатосом, логiка наукового вiдкриття Поппера являє собою "сплав" двох рiзних позицiй:

- наївного "методологiчного фальсифiкацiонiзму", до якого Поппер прийшов у 50-тi роки i який справедливо крити­­­кував Т.Кун;

- витонченого фальсифiкацiонiзму - це посилена позицiя Поппера, яку Кун, на думку Лакатоса, не зрозумiв (i розробляючи яку, Лакатос створив свою власну теорiю).

Методологiчний фальсифiкацiонiзм розглядається Лакатосом як вiдгалуження "революцiйного конвенцiоналiзму" ( Пуанкаре, Мiльо, Ле Руа).

Новою версiєю фальсифiкацiонiзму є фальсифiкацiонiзм витонче­­­ний. Тут вводиться новий критерiй демаркацiї: теорiя є "науковою" тiльки в тому випадку, якщо вона має пiдтверджений додатковий емпiричний змiст порiвняно з її попередницями (або суперницями), тобто - якщо тiльки вона веде до вiдкриття нових фактiв. Цю, зап­­­ропоновану ще Карнапом, версiю i опрацював Лакатос. Теорiя Т є фальсифiкованою, якщо i тiльки якщо запропонована iнша теорiя Т1 з слiдуючими характеристиками: 1) Т1 має додатковий емпiричний змiст у порiвняннi з Т, тобто вона прогнозує новi факти, якi є ней­­­мовiрними у свiтлi Т чи забороненими останньою; 2) Т1 пояснює по­­­переднiй успiх Т, тобто весь неспростований змiст Т є i в змiстi Т1; 3) деяка частина додаткового змiсту є пiдтвердженою.

За свiдченням I.Лакатоса, головна проблема, що цiкавила Поппе­­­ра, - це розрiзнення наукових та ненаукових конструкцiй, рацiональних та нерацiональних змiн теорiї. Збереження теорiї за допомогою гiпотез, якi не задовiльняють певним вимогам, являє со­­­бою її виродження. Такi недопущуванi гiпотези вiн i називає гiпо­­­тезами "ad hoc", "конвенцiоналiстськими хитруваннями".

Лакатос вважає, що слiд оцiнювати не окремi теорiї, а серiї те­­­орiй, що утворюють послiдовнiсть, разом з допомiжними гiпотезами, початковими умовами тощо.

Серiя теорiй є прогресивною (або утворює теоретично прогресивне зрушення проблеми), якщо кожна нова теорiя має деякий додатковий емпiричний змiст в порiвняннi з попереднiми, i прогнозує новi, не­­­очiкуванi факти. Тому теоретично прогресивна теорiя є водночас i емпiрично прогресивною.

Таким чином, оцiнка переноситься з окремих теорiй на серiю те­­­орiй. "Ми визнаємо теорiю у серiї фальсифiкованою, коли вона буде витiснена теорiєю iз змiстом, що бiльш високо пiдтверджується" [9. -с.125]. Тобто, виходить, що фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова - краща - теорiя. А таке положення є вже iнша методологiчна позицiя, це - iсторизм.

У Лакатоса фальсифiкацiя набуває багатопланового характеру помiж конкуруючими теорiями, вона стає iсторичною.

Повертаючись до концепцiї Т.Куна слiд зазначити важливiсть змiстовного вiдкриття поняття "наукового спiвтовариства". Воно виступає у контекстi його теорiї як логiчний суб'єкт наукової дiяльностi. Вчений, згiдно Куна, може бути зрозумiлим як вчений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, всi члени котрого дотримуються певної парадигми; остання ж, в свою чергу, характеризується сукупнiстю знань та особливостями пiдходу до вирiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтоварист­­­вом.

Т.Кун, у свою чергу виявив, що основний урок, який мають винес­­­ти фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в iдеї, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощин­­­ним лiнiйним процесом, як би iнтерпретували цю лiнiйнiсть - чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи де­­­дуктивного руху вниз вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна полягає, швидше, в тому, що вiн досить переконливо довiв той кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов. А визначення та­­­кого простору в методологiчному дослiдженнi уможливлюється шляхом реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива.

Тут, як нам здається, слiд звернутися до класичної традицiї, у якiй знайшов своє первiсне вираження цей пiдхiд, а саме до Канта. У апрiористичнiй формi Кантом була, без сумнiву, схоплена найваж­­­ливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, яка не є предме­­­том розгляду у фундаменталiстських концепцiях, а саме - та карди­­­нальна для пiзнання обставина, що вирiшення будь-якої конструктив­­­ної задачi завжди передбачає iснування вiдправних передумов систе­­­ми пiзнавальних координат того чи iншого ступеню загальностi, iнакше кажучи - того, що загалом майже вiдповiдає у сучаснiй термiнологiї поняття "парадигма", "незмiнне ядро дослiдницької програми", "концептуальна схема".

Не можна не вiдзначити iстотної рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме - в розумiннi самої приро­­­ди передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної "для всiх часiв та но­­­родiв" i досвiдом; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з "рiзними" парадигмами, якi носять iсторичний характер i змiню­­­ються вiд одного наукового спiвтовариства до iншого в залежностi вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередку­­­вання формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання.

1 [2] 3 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com