У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тична складова у системі європейського філософського знання

Тична складова у системі європейського філософського знання

Часи античності. Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі. Вона мала своїм витоком міфологічні уявлення, що склалися в первісному суспільстві. Для них характерний підкрес­лений космологізм. Космос, на погляд античних мислителів, хоча і просторово обмежений, але характеризується гармонійністю, домірністю і слушністю прямування, що відбувається в ньому, структурно і ритмічно оформлений, вражає піднесеною величчю. Він виступав як втілення найвищої краси. Все інше наділялося красою лише в тій мірі, у якій воно наближалося до цієї абсо­лютної гармонії, а створена людиною річ розглядалася як іміта­ція космосу. Подібні уявлення про чуттєво-матеріальну організа­цію Космосу були властиві ранньому, натурфілософському періо­ду розвитку античної думки, що намагалася сконструювати Кос­мос з таких фізичних елементів, як вогонь, ефір, земля, вода, повітря.

Антична естетична думка досягла найвищого розквіту в період VII ст. до н.е. – III ст. н.е., коли на зміну чуттєво-наочному, інтуїтивному уявленню натурфілософів про Космос приходить інтерес до самої людини, що пізнає. Античні мислителі сформу­лювали найголовніші проблеми естетики: питання про відно­шення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистец­тва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Вони розробили теорію естетичного виховання. Ве­лика заслуга античних мислителів в аналізі естетичних категорій прекрасного, міри, гармонії, трагічного, комічного, іронії та ін.

Естетичні поняття і терміни оформлюються уже в ранній грецькій літературі – в епосі Гомера і Гесіода. У Гомера зустрі­чаються найважливіші естетичні терміни: «красота», «прекрасний», «гармонія» та ін. В «Ілліаді» і «Одісеї» даний опис танків, розповідається про те, яке місце займали спів і музика в житті греків. При цьому раціональні думки Гомера про мистецтво вигадливо поєднуються з міфологічними уявленнями. Поєднан­ня міфологічного і раціонального ми зустрічаємо й у Гесіода – автора поэм «Труди і дні» і «Теогонія». Краса і добро у нього мисляться як такі, що виходять від богів. Художню творчість він також вважає актом божественним.

Проте ні Гомер, ні Гесіод не створили естетичних теорій, що виникли в надрах античної філософії. Грунт для них підготували мілетські матеріалісти – Фалес, Анаксимандр і Анаксимен (кінець VII –VI ст. до н.е.).

Найбільш ранньою школою грецької філософії, що розроби­ла важливі естетичні поняття, була піфагорійська школа. Вона була заснована Піфагором у VI ст. до н.е. у місті Кротоне (Півден­на Італія). Згідно з поглядами піфагорійців, число складає сутність речей, і тому пізнання світу зводиться ними до пізнання чисел. Безпосередньо до вчення піфагорійців про число примикає їхня концепція про протилежності. Все існуюче являє собою низку протилежностей, що і породжують гармонію. Піфагорійці вва­жали, що гармонія чисел є об'єктивною закономірністю, яка діє в усіх явищах життя, отже, і в мистецтві.

Піфагор перший звернув увагу на порядок і гармонію, що царюють у Всесвіті. Космологічна теорія піфагорійців носить естетичний характер. Детально поняття гармонії Піфагор до­сліджує на прикладі музики.

У працях піфагорійців про музику вперше була висунута думка про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжи­ни звучної струни. На цій основі піфагорійці розвинули вчення про математичні основи музичних інтервалів. Так, ними були вста­новлені такі музичні гармонії: октава 1:2, квінта 2:3, кварта 3:4.

Піфагорійці шукали об'єктивний бік естетики. Вони розумі­ли гармонію як «згоду незгодних», тобто акцентували увагу на примиренні протилежностей, порушили питання про об'єктивні основи прекрасного. Діалектичні здогадки піфагорійців про ос­новні естетичні поняття одержали розвиток у Геракліта Ефесь-кого (бл. 520–460 до н. е.). Розвиваючи матеріалістичні вчення милетських філософів, за першооснову всього існуючого він бере «вічно живий вогонь». Згідно з Гераклітом, у світі царює сувора закономірність і в той же час у ньому немає нічого постійного – усе тече і змінюється. На відміну від піфагорійців він робить акцент не на примиренні протилежностей, а на їхній боротьбі. Виходячи з цих загальних методологічних принципів в аналізі естетичних категорій, Геракліт, так само як і піфагорійці, вва­жав що прекрасне має об'єктивну основу, проте цю основу він бачить не в числових відношеннях як таких, а в якостях матері­альних речей, що подають собою модифікації вогню.

Конкретизуючи поняття краси, Геракліт говорить про гар­монію як єдність протилежностей. Гармонія для нього, як і кра­са, виникає через боротьбу. Гармонія, що є основою краси, за Гераклітом, має універсальний характер: вона лежить в основі Космосу, складає основу людських відносин, вона ж є присут­ньою у витворах мистецтва. Геракліт трактує міру як одну з найважливіших естетичних категорій. Міра, згідно з Гераклітом, як і гармонія, має загальний характер.

У центрі уваги давньогрецького філософа Сократа (470– 399 до н. с.) знаходиться людина. При цьому людина цікавить Сократа з боку її практичної діяльності, поведінки, моральності. З цих позицій Сократ розглядає і естетичні проблеми. Відповід­но до поглядів Сократа, всяка людська діяльність переслідує певну ціль. Вищим результатом цієї діяльності є абсолютне благо. Ес­тетична діяльність також є доцільною, тому її продукти по­винні оцінюватися з погляду відповідності певній цілі. Отже, за Сократом, прекрасне не існує як абсолютна властивість пред­метів і явищ. Воно розкривається лише в їх (предметів і явищ) відношеннях і у своїй сутності збігається з доцільним. Такий підхід до естетичних категорій призвів до того, що прекрасне як центральне естетичне поняття стало розглядатися Сократом у дусі відносності. Геракліт також говорить про відносність пре­красного. Проте в нього краса, прекрасне визначається прина­лежністю до різних родів матеріального світу. Відносність же прекрасного у Сократа є наслідком співвідношення предметів із цілями людської діяльності. Сократ підкреслює органічний зв'язок етичного і естетичного, морального і прекрасного. Ідеа­лом для нього є прекрасна духом і тілом людина.

Мистецтво, за Сократом (особливо скульптура), зображує не тільки тіло людини, а й її душу. В цій думці Сократа викла­дена його концепція духовної красоти. Вона відрізняється від піфагорійської концепції краси, що мала винятково формаль­ний характер. Там красоту вбачали в пропорції, тут – ще й у вираженні душі. Сократ зв'язав прекрасне з людським тісніше, ніж це можна було спостерігати у піфагорійців, що бачили красу скоріше в Космосі, ніж у людях. Сама ж думка про духовну красу не була архаїчною, вона з'явилася тільки в класичний пе­ріод. Але в пізніших естетичних системах обидва мотиви – краса форми і краса душі – знаходили сильне і живе виражен­ня, що одержало назву калокагатії – єдності добра, краси і блага, прекрасної форми і внутрішньої досконалості.

Такий потужний крок у розвитку естетичних ідей антич­ності зробив великий давньогрецький філософ Платон (427– 347 до н.е.).

Згідно з Платоном, чуттєві речі мінливі. Вони виникають і зни­кають, і вже в силу цього не являють собою сутності буття. Справжнє буття властиве лише особливого роду духовним сутностям – «ви­дам» або «ідеям». «Ідеї» Платона – це загальні поняття, що пода­ють собою самостійні сутності, верховною ідеєю є ідея блага-Питання естетики піднімаються у багатьох творах Платона – «Гиппій Більший», «Держава», «федон», «Софіст», «Пир», «За­кони» та ін. Прекрасна ідея протиставляється Платоном чуттє­вому світу, вона знаходиться поза часом і простором, не змінюєть­ся. Оскільки краса має позачуттєвий характер, то вона осягаєть­ся, за Платоном, не почуттями, а розумом. Ця ідеологія стала у Платона базою для аналізу мистецтва. Відомо, що попередники Платона розглядали мистецтво як відтворення дійсності через імітацію. Так підходили до мистецтва Геракліт, Сократ. Платон також говорить про імітацію чуттєвих речей, що самі, проте, є відбитками ідей.

[1] 2 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com