У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Спілкування як царина людської моральності

Спілкування як царина людської моральності

Сть наведеного в попередньому розділі міркування про недостатність чисто діяльнісного світо-відношення можна підсумувати таким чином. Уявімо собі, що людина діє в якійсь смисловій порожнечі, де, крім неї, немає жодного іншого суб'єкта. Чи мати­ме в такому разі її діяльність бодай який-небудь моральний смисл?

Певна річ, що не матиме. Власного морального значення будь-яка людська дія або вчинок можуть набути тільки в контексті певних стосунків між людьми – можливими суб'єктами волевияву, ви­словлювання і дії, тобто в контексті спіл­кування. Тільки за впливом, який справ­ляє той чи той акт діяльності на людське спілкування, людські взаємини (або й ширші взаємини людини зі світом, теж побудовані на зразок спілкування), ми можемо судити про його справжню мо­ральну вагу. Як моральна свідомість, так і моральна діяльність людини по-своєму акумулюють весь світ моралі, всю повноту її смислу – і все ж реальне здійснення людська моральність знаходить не у свідомості і навіть не в діяльності як таких, а лише в царині живого спілкування. Саме тут моральна проблематика набирає довершеної форми, повною мірою реалізовує свій ду­ховний і гуманістичний потенціал.

Отже, що являє собою сфера людських стосунків як царина моральності?

Насамперед звернімо увагу на те, що відносини між людьми здатні набувати принципово різного значення з точки зору вияву в них моральної суб'єктивності людини. В будь-якому суспільстві існує чимало сфер і відносин, у яких люди ставляться одне до одного саме як до об'єктів, а не суб'єктів, вважають своїх партнерів своєрідними «мислячими речами» – закінченими, не­здатними до принципових змін і відповідальних рі­шень, такими, реакцію яких на ті або інші дії завжди можливо передбачити. К. Маркс, а слідом за ним і багато представників гуманістичної філософії XX ст. вбачали в такій об'єктивації людини прояв її відчужен­ня від власної сутності. Зрештою, так воно й є, проте в дуже багатьох випадках подібне відчуження доводиться розглядати як загалом виправдане й закономірне. На будь-якій посаді, в будь-якій соціальній ролі людині, хоча б інколи, доводиться функціонувати, тобто на­лежним чином виконувати певні заздалегідь усталені дії, взагалі поводитися й реагувати на запити, що вини­кають, як свого роду об'єкт. Усе це, повторюємо, є цілком закономірною рисою суспільного життя, без якої останнє втратило б усяку прогнозованість і ста­більність.

Загроза дегуманізації виникає там, де людина зви­кає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю, коли, образно кажучи, епізодична маска починає правити їй за власне лице. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-рольо-вика став, можна сказати, кошмаром технічної циві­лізації останніх століть, кошмаром, що тривожив уяву багатьох мислителів, письменників, митців, від К. Марк­са до Е. Фромма, від Ф. Кафки до Кобо Абе, Е. Іонеско чи С. Беккета. Втім, ще Й. В. Гете говорив у цьому зв'язку про «часткову людину» – людину, що пере­творилася на персоніфікацію якоїсь окремої функції, якогось часткового завдання. Людина-Око, людина-Вухо, людина-Руки, людина-Мозок та ін. – на жаль, не стільки образи сюрреалізму, скільки персонажі історії останніх століть, періоду наростаючого «поділу праці».

Цілком очевидно, що людський індивід, який вва­жає себе чимось на зразок молотка, тягача або навіть сучасної обчислювальної системи, не вельми придат­ний до повноцінного морального спілкування. Ще далі відстоїть від творчої атмосфери людського спілкування той, хто інших людей, далеких і ближніх, здатний роз­глядати лише як об'єкти, крізь призму їхніх часткових функцій і завдань. «Адміністративною мовою», мовою наказів і доган, спілкуватися по-справжньому немож­ливо.

Справжній людський сенс спілкування розкри­вається тоді, коли партнер, опонент, співбесідник постає перед нами як істота-суб'єкт, що її неможливо звести до будь-якої заготовленої заздалегідь схеми, – істота принципово нескінченна, не завершена, здатна в будь-яку мить повернутися до нас якимись новими, несподіваними своїми гранями. Так розкриваються для нас люди, коли ми зорієнтовані на них, – маємо, за словами видатного фізіолога і мислителя О. О. Ухтом-ського (1875–1942), домінанту на їхнє лице: не лише коли любимо або якось особливо шануємо їх, а й коли просто ставимося до них «по-людськи» – уважливо, намагаючися зрозуміти їх «зсередини», виходячи з їхніх власних мотивів і почуттів.

Утім, і тоді, коли цього зовсім не чекають, наш ближній, наш партнер здатний раптом «вибухнути» власною суб'єктивністю, засвідчуючи нам свої розумін­ня, любов, співчуття – або ненависть чи презирство. Оскільки в повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб'єкт, тут завжди присутній елемент ризику, завжди актуальною лишається проблема вибору, мо­рального самовизначення партнерів один щодо одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкуван­ня може виявитися для людини і найвищою, найжада-нішою «розкішшю» (А. де Сент-Екзюпері) – і справж­нім пеклом: за відомим афоризмом іншого класика французької інтелектуальної літератури XX ст., Ж. ГІ. Сартра, «пекло – це інші».

Кожному, зрештою, знайоме це відчуття несподіва­ного «пробудження» співбесідника: трапляється так, що довгі роки ви маєте справу з людиною, звикаєте дивитися на неї як на своєрідний незмінний предмет, не підозрюючи про складності її внутрішнього світу, –

аж раптом переймаєте на собі її несподіваний погляд, погляд любові чи захвату, неприязні чи холодної бай^ дужості й усвідомлюєте, що повинні якимось чином на цей погляд відповісти, наново осмислюючи своє став­лення до «не поміченої» раніше людини. Саме з цього моменту і починається справжнє спілкування – а разом з тим постають і його моральні проблеми, проб­леми обов'язку й відповідальності, совісті й сорому, ворожості й любові. Саме з цього моменту дані проб­леми набувають свого конкретного сенсу, свого людсь­кого грунту.

Резюмуючи сказане, зазначимо, що різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосеред­ньої реалізації моральності насамперед у тому своєму аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як між суб'єктна взаємодія між людьми. Спілкування, таким чином, і виявляється справжньою цариною людської моральності.

Назва реферату: Спілкування як царина людської моральності
Розділ: Філософія
Опубліковано: 2008-01-23 15:25:59
Прочитано: 1814 раз

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com