У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Проблеми істини та неправди

Сторінка 4

Таким чином, будучи об'єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності, що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.

Орієнтовна на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як вже підкреслювалося, істина не є “байдужим відображенням” всього існуючого, вона є відображенням реального світу як “поля потреб і інтересів” людини.

Істина ніколи яе постає “істиною-результатом”, вона— і в цьому її чи не найголовніша характеристика—завжди є істиною-процесом.

ШЛЯХИ І СПОСОБИ ПІЗНАВАЛЬНОГО ОСВОЄННЯ СВІТУ

Наукове передбачення. Тривалий час у рамках старого матеріалізму (а в новітні часи-серед позитивістськи орієнтованих філософів) загальноприйнятою була ідея так званого вирішального експерименту, згідно з якою повинен існувати факт чи група фактів, які мають остаточно “підтвердити” (чи

ысто “спростувати”) ту чи іншу теорію. Саме такого “вирішального експерименту” шукали в 20-ті роки “логічні позитивісти” на основі “верифікації”, тлумачачи істину як результат “підтверджуваності” теорії фактами. К. Поппер цілком слушно заперечував проти такого тлумаченпя, оскільки варто з'явитися хоча б одному факту, що суперечить теорії (а такий факт рано чи пізно з'являється), і теорія “фальсифікується”.

Проте “аргумент” Поппера, попри всю його слушність, виходить з цієї ж ідеї “вирішального експерименту”, тільки замість “позитивної” ролі факту (його “підтверджувальної сили”) висувається його “негативна” роль (здатність факту “остаточно” заперечити, “сфальсифікувати” теорію). Спробу вийти за межі “зачарованого кола” емпіричного (детермінованого фактами — “позитивно” чи “негативно”) знаходимо в І. Лакатоша, в його так званій методології дослідницьких програм, згідно з якою зростання (розвиток) наукового знання відбувається як послідовна зміна серії теорій, які об'єднуються на основі певних базисних положень.

Така дослідницька програма стійка щодо “фальсифікуючої” дії негативних фактів, оскільки включає в себе сукупність допоміжних гіпотез, які оточують “ядро” програми, ніби приймаючи на себе “удари” негативних фактів. Так, відкриття аномалій у русі планети Уран у минулому столітті суперечило (“фальсифікувало”) теорії небесної механіки. Проте астрономи не відмовилися від неї, а висунули (в особі Д. Адамса і У. Левер'є) допоміжні гіпотези, які допомогли зберегти теорію небесної механіки і навіть відкрити нову планету—Нептун.

На жаль, і Лакатошу не вдалося здолати ідею “вирішального експерименту” (хоча в його міркуваннях є багато слушного), оскільки. він залишився па загальнопозитивістській позиції визнання емпіричного (“фактуального”) джерела істинності теорії.

Безперечно слушною в міркуваннях Лакатоша є думка про “стійкість” теорії протії “фальсифікуючої” сили негативних фактів. Навіть у давні часи, коли з'явилися факти, які суперечили пануючій на той час геоцентричній системі, астрономи (і серед них перш за все Птоломей), розробивши складну теоретичну побудову “епіциклів” і “ексцентрів”, зуміли несуперечливо “прив'язати” негативні факти до геоцентричної теорії. Більше того, висунута вже в III ст. до н. е. Арістархом Самоським геліоцентрична концепція, хоч і набагато простіше узгоджувалася зі згадуваними негативними (щодо геоцентризму) фактами, рішуче була відкинута, оскільки суперечила теоретичній системі наук того періоду.

У своїй праці “Амальгест” Птоломей писав: “Якби Земля мала рух, спільний з усіма важкими тілами, то вочевидь внаслідок своєї маси випередила б ці тіла, залишила б усіх тварин і рівною мірою інші важкі тіла без усякої підтримки в повітрі і, зрештою, скоро й сама випала б з неба. Такі, висновки, до яких ми прийшли: безглуздіші й смішніші важко собі уявити”. #1

Щоб аргументовано спростувати міркування Птоломея, необхідно використати поняття інерції, невідоме вченим того часу і чітко не сформульоване навіть у часи Коперника (це поняття чітко сформулювали лише Г. Галілеи і І. Ньютон). Тому навіть у Коперника геліоцентризм багато в чому мав характер лише формальної теорії. Недаремно кардинал Р. Беллармін писав

одному з послідовників Коперника: “Гадаю, що ви і сеньор Галілеіі вчинили б обережно, якби задовольнилися б здогадними висловлюваннями и утрималися б від абсолютних; так чинив, як я завжди думав, і Коперник. . . І справді, якіцо говорять, що припущення про рух Землі і нерухомість Сонця краще пояснює спостережувані явища, ніж гіпотеза епіциклів і ексцентрів, то це-прекрасне твердження і воно не містить у собі ніякої небезпеки. Його цілком досить для математики”.

Геоцентрична теорія, як бачимо, незважаючи на. існування фактів, що ЇЇ “фальсифікували” ще до початку нашої ери, незважаючи на існування альтернативної їй геліоцентричної ідеї (з III ст. до н. е. ), яка простіше пояснювала негативні факти, стійко “протрималася” 18 століть і тільки після цього поступилася місцем (та й то не одразу) ідеям нової астрономії, фундамент якої було закладено Коперником.

Проте такий “консерватизм” теорії цілком виправданий, адже історія науки знає багато випадків, коли поява фактів, що суперечили тій чи іншій теорії, аж ніяк не була свідченням її неістинності. Більше того, побудова “додаткових гіпотез”, що “прив'язували” негативні факти до теорії, узгоджували їх з теорією, нерідко приводила до наукових відкриттів.

Так було в уже згаданому випадку з аномаліями в русі Урана (останньої відомої на початок XIX ст. планети сонячної системи). Узгодження цих аномалій з законами небесної механіки, якій вони, мабуть, суперечили, не тільки зберегло теорію, але й привело до відкриття (суто теоретичним шляхом) пової планети — Нептуна. Цілком аналогічним шляхом була відкрита в 1930 р. остання відома на сьогодні планета сонячної системи Плутон.

Ще один випадок. Коли Д. І. Менделєєв сформулював свій знаменитий періодичний закон і склав на його основі таблицю хімічних елементів, то виявилося, що розташовані в порядку зростання атомної ваги елементи таблиці далеко не скрізь відповідали вимогам періодичного закону. Впевнений у. правильності відкритого ним закону, Менделєєв вніс у таблицю зміни, які узгоджували факти з вимогами закону (а не навпаки). Це порушило неперервність розташування елементів, у таблиці з'явилися “порожні місця”. Менделєєв побудував логічну “модель”, що пояснювала наявність “порожніх місць” існуванням ряду ще не відкритих хімічних елементів з цілком певними (Менделєєв точно назвав, з якими саме) властивостями. Згодом усі ці елементи і справді (більшість—ще за життя Менделєєва) були відкриті.

Характерна деталь: числове значення атомної ваги одного з ціїх елементів—галія—виявилося при його відкритті іншим, ніж передбачав Менделєєв. Останній написав листа авторові відкриття Лекоку де Буабодрану, в якому висловив упевненість, що таке розходження є результатом неточності досліду, а не неточності теорії. Повторений більш чітко дослід підтвердив правоту Менделєєва.

Подібні випадки мали місце і в інших галузях науки. Наприклад, здійснене теоретичним шляхом відкриття російським географом В. Ю. Візе острова в Північному Льодовитому океані. Згодом цей острів був справді відкритий

однією з полярних експедицій і названий островом Візе. Такий, здійснюваний суто теоретичними (логічними) засобами метод виявлення й пояснення фактів звичайно називають науковим передбаченням.

Межі передбачення. Проте історія науки знає безліч випадків протилежного порядку, коли безсуперечне “прив'язування” до теорії фактів, що їй суперечили, не виправдовувалося наступним рухом теорії, внаслідок чого теорія виявлялася не істиною, а заблудженням, як це сталося з геоцентричною теорією.

Чому ж так по-різному складається доля “логічних моделей”, що будуються для пояснення (“прив'язування” до теорії) нових фактів? Конструювання подібного роду “логічних моделей” має на меті отримання нового знання. Подальша доля цих моделей вочевидь залежить не від їх логічної будови (логічна “модель” Птоломея і логічна “модель” Адамса і Левер'є з точки зору їх логічної коректності бездоганні), а від самих об'єктів, що ними “моделюються”.

1 2 3 [4] 5 6 7 8 9 10

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com