У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Проблеми істини та неправди

Сторінка 3

Сьогодні формується нова картина світу, у змісті якої досить чітко вирізняється тенденція до відмови від жорстко натуралістичних схем буття, прагнення серйозного ставлення до гуманістичних цінностей. Ця обставина виявляється в рішучій перебудові всієї системи підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах. Сьогодні в провідних університетах світу підготовка природничонауковнх кадрів (не кажучи вже про гуманітарні спеціальності) передбачає ґрунтовну гуманітарну освіту. В Гарвардському університеті (США), Токійському (Японія), Боннському (ФРН), Сорбонні (Франція) гуманітарні дисципліни на природничих факультетах становлять до 20 % в навчальних програмах. Для порівняння скажемо, що на природничих факультетах Київського держуніверситету у 1989/90 навчальному році суспільні дисципліни становили лише 7, 3—9, 9 %.

Об'єктивність істини, незалежиність її змісту від людини й людства, отже, ніяк не означає її незалежності від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була й залишається однією з найващих гуманістичних цінностей людний. Будь-яка спроба відділити істину від суб'єктивно-практичного, гуманістичного контексту людської життєдіяльності (вже не йдеться про протиставлення її цьому контексту) неминуче обертається не просто трагедіями й катастрофами, а й знищенням самої істини.

Абсолютні й відносні характеристики істини. Об'єктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою (об'єктивністю) тісно пов'язана інша фундаментальна характеристика істини — абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною

характеристикою істини — Її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного грунту істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність—заблудження (оману).

Розглянемо діалектичну взаємодію абсолютності й відносності істини на простому історичному прикладі. Як уже зазначалося, в античному й феодальному суспільстві люди були твердо переконані в тому, що земна поверхня є площиною. Сьогодні ми кажемо, що це — заблудження. Кожний школяр (і навіть дошкільнята) нині знає, що Земля має сферичну поверхню, і може навести відповідну аргументацію на користь свого уявлення. Та чи не виникає при цьому питання: хай люди і справді помилялися, вважаючи Землю пласкою, але ж чому всі помилялися однаково? Чи не існувала тут якась об'єктивна обставина, що породжувала в головах людей однакове (хай і помилкове) уявлення?

А чи було це уявлення взагалі помилковим? Попри всю, здавалося б, неймовірність такого припущення, воно виявляється не таким уже й неймовірним. Згадаймо ту важливу обставину, що зміст нашого знання (істинного насамперед) визначається не самою реальністю як такою, а “зміною її людиною”, тобто практикою. Звичайно ж, земля і в античності, і в середні віки, як і тепер, була сферичною. Але ж тогочасна і нинішня практика—далеко не одне й те ж.

Люди давніх часів народжувались, жили і вмирали, як правило, на одній і тій же, переважно невеликій, території (ділянці земної поверхні), адже практика далеких мандрів не була розвинута. Далекі подорожі здійснювали одиниці, і про них складали легенди (подорож аргонавтів у Колхіду, мандри Одіссея і т. п. ). Інакше кажучи, практика взаємодії індивіда тих далеких часів з поверхнею Землі обмежувалася надзвичайно невеличкою її: (земної поверхні) ділянкою. Навіть легендарні подорожі аргонавтів і Одіссея якщо співвіднести їх маршрут з усією поверхнею земної кулі, виявляться надзвичайно скромними.

Якщо розміри такої ділянки зіставити з розмірами всієї поверхні земної кулі, то перша щодо другої виявиться нескінченно малою величиною. З геометрії ж нам відомо, що кривизна сфери на нескінченно малій ділянці її поверхні прямує до нуля, тобто форма поверхні такої ділянки практично є площиною. Тому стародавні твердження про плоску форму поверхні землі аж ніяк не були заблудженням. Навпаки, це була істина—об'єктивна (тільки-но ми навели математичні аргументи на її користь) і абсолютна (форма земної поверхні на нескінченно малих її ділянках практично є площиною). Зазначимо, що архітектор, який обирає ділянку для майбутнього будинку, ніколи не вносить у свої досить складні розрахунки поправку на кривизну земної поверхні.

І все ж люди того часу помилялися не в тому, що вважали ту невелику територію, на якій вони проживали, пласкою за формою (тут вони мали рацію), а в тому, що поширювали правильне, істинне в певних рамках (у рамках нескінченно малої ділянки земної поверхні) положення за рамки його чинності. І справді, поступово розширюючи сферу чинності істинного положення про плоску форму земної поверхні, ми на якомусь етапі досягаємо тієї межі, за якою кривизна земної поверхні перестає бути незначущою) величиною. Це рамки, залишаючись в яких, відносно яких наша істина залишається абсолютною (і взагалі істиною).

Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина — це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність — заблудження (оману).

Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як Істину, поширену за межі її чинності. І це не просто формальне міркування. В історії науки відомо немало фактів, коли, провівши спеціальний аналіз легенд, стародавнього епосу, знаходили у цих в цілому фантастичних текстах фактичну (істинну) основу. Так було визначено, що. в основі давньогрецького міфа про Фаетона лежить реальний факт падіння на естонському острові Сааремаа 3—3, 5 тис. років тому велетенського метеорита.

Багато цікавих розвідок фактичної основи давніх міфів знаходимо в працях 3. Фрейда. Але особливо сенсаційними в цьому плані слід визнати відкриття німецьким археологом-самоуком Г. Шліманом легендарної Трої і трохи пізні--ше могили Атридів у Мікенах. Це були відкриття, в яких Шліман керувався виключно текстом “Іліади” (при визначенні місця, в якому слід шукати Трою) і міфологічними переказами про трагічну долю Агамемнона, ватажка грецького війська під стінами Трої (при розкопках у Мікенах). Згодом метод Шлімана використовували й інші археологи.

З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика — конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий дощ?—отримаємо таку загальну відповідь:—і корисний, і шкідливий; або: плоска чи сферична поверхня Землі? Відповідь — і плоска, і сферична. Звернемося для прикладу до оцінки відомого вчинку гетьмана України І. Мазепи російським імператором Петром І у листі до полтавського полковника після одержання звістки про виступ Мазепи проти Москви: “Изменник, богоотступник, вор. . . для собственной своей тщетной славы й властолюбия учиннл, а шведа для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ”'. Ці слова на століття стали, офіційною оцінкою українського гетьмана в Російській імперії, а після краху останньої набули статусу офіційної оцінки і в радянській історії. Але ж у реальному історичному контексті “зрадником” був не Мазепа, а Петро І, оскільки саме він зламав “Березневі статті” 1654 р. , підписані царським урядом. Історично адекватною вбачається оцінка маловідомого російського історика Мартинова: “Союз зі Швецією не становив ніякої небезпеки для політичної свободи України. . . Спроба Мазепи знищити чужинське панування па Україні справжня й щира”#.

1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com