У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Постмодерна епоха та її мислення. Інформаційне суспільство. Плюралізм, течії сучасної філософії

Сторінка 3

За звичкою початком сучасного етапу вважають кінець XIX ст., коли з’явилися “некласичні” форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку XX ст. Сучасний стан розвитку філософії є спадщиною критичного переосмислення класичної буржуазної філософії і філософії марксизму.

У XX ст. настає епоха антираціоналістичного умонастрою. Виникають форми своєрідного “ірраціоналістичного гуманізму”, які апелюють до підсвідомості. Якщо до цього істину шукали в розумі, то тепер її вбачають у протилежному – в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії, тому що суттєві сторони цих процесів для них закриті. Цей стиль філософствування починає домінувати в західній філософії: “філософію мислення” замінює “філософія життя”.Студенти повинні мати уявлення, що “Філософія життя” як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття “життя” в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначне: воно трактується в біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844-1900); космологічному (Анрі Бергсон, 1859-1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833-1911; Геогр Зіммель, 1858-1918; Освальд Шпенглер, 1880-1936) планах. Цей поділ дуже умовний тому що вказані моменти співіснують досить часто в рамках однієї концепції.Основа життя, за концепцією Ніцше, – це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі - волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування, якщо відсутня воля до влади, істота деградує.

Поняття “життя” використовувалось також для побудови нової картини світу. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А.Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя – це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.У культурно-історичному плані інтерпретує поняття життя О.Шпенглер. Життя для нього – це “доля”, “душа” культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій. У своїй праці “Присмерк Європи” Шпенглер висунув концепцію культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя. Культура трактується ним як організм, який з одного боку, характеризується твердою органічною єдністю, а з другого – відокремлений від інших культурних утворень.Наприкінці розгляду цього питання студентам треба засвоїти, що будь-яка філософська концепція є продуктом своєї епохи, породженням певних соціально-культурних умов та обставин. Проте неможливо вивчати сучасні філософські концепції, не враховуючи їхнього генетичного розвитку та органічного зв’язку з філософськими концепціями XIX ст. Некласична буржуазна філософія має важливе історичне значення: вона є ланкою зв’язку між класичною філософією і сучасною, теоретичною базою підготовки філософських вчень XX ст.

Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристика людського буття.

Філософська антропологія розглядається як течія філософії XX ст. (переважно німецької), що виникла в 20-х роках як прояв загального “антропологічного перевороту”, що відбувався в першій чверті нашого сторіччя в західноєвропейській філософії. Основними представниками цієї течії є: М.Шелер (1874-1928), Г.Плеснер (1892-1985), А.Гелен (1904-1976), Е.Ротхакен (1888-1965), Н.Е.Хенгстенберг (нар. 1904), О.Д.Больнов (нар. 1903).Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм, основна характерна риса якого атеїстична тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим сенсом земної цивілізації. Основні представники персоналізму: П.П.Боун (1847-1910), Р.Т.Флюеллінг (1871-1960), З.Ш.Брайтмен (1884-1954), М.У.Калкінс (1863-1930) – у США, Н.У.Керр (1857-1931) – в Англії; В.Штерн (1871-1938) – у Німеччині; Е.Муньє (1905-1950), Ж.Лакруа (1900-1986) – у Франції та ін.Предметом філософського дослідження в персоналізмі є творча суб’єктивність людини. З точки зору персоналістів, у XX ст. концепціями, що найбільш одухотворені особистісними ідеями, є персоналізм, екзистенціалізм та марксизм.

Екзистенціалізм зацікавлений в осягненні внутрішнього життя людини, марксизм – її іманентних характеристик. В об’єднанні цих концепцій та їх переосмисленні через основні принципи персоналізму філософи-персоналісти вбачають шлях до створення справжньої філософії сучасності. Для повного уявлення студенти повинні зробити підсумок та підкреслити деякі особливості екзистенціальної філософії: екзистенціальна філософія – це цілісний ідейний рух, сконцентрований навколо проблеми людини, що сформувався на історичному ґрунті соціальних криз XX ст., екзистенціальна філософія спробувала відшукати теоретико-методологічні шляхи до комплексного вивчення людини.

Висновки

У ХХ ст. з’являються ідеї, що суперечать основним концепціям філософії модерну. Теорія відносності, квантова механіка, інші "наріжні" фізичні теорії нашого сторіччя, синергетика тощо сприяли створенню нової, сучасної парадигми природознавства.

Основними її принципами є принципи відносності, невизначеності, доповнюваності, нестабільності, самоорганізації, необоротності, нелінійності мислення, зміщення акценту з субстанції на процес тощо. Ці події у суспільному житті та науці стимулювали виникнення нової, постмодерністської (постметафізичної) філософії. Її підготували також процеси у самій філософії від кінця ХІХ ст. Постмодерністи виступають проти обожнювання науки, проти звільнення природознавства від моральних норм, що призвело до створення невідомих раніше засобів тоталітаристського контролю і маніпулювання людьми, проти руйнування довкілля промисловістю і технікою, проти суто формальної демократії і приниження людської гідності.

Постмодерністський Розум виступає проти закритих філософських систем типу діалектичного та історичного матеріалізму. Віддаючи перевагу невизначеності, сучасний підхід не визнає редукції, однобічного пояснення складного через просте. Він відкриває не лише прості за своєю природою одиниці, елементарні частки, але й складні сукупності.

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуваням “четвертого”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільского господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства,поступаються місцем інформаії та знанню у сучасному суспільстві. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя і, особливо, проблему людини. У XX ст. настає епоха антираціоналістичного умонастрою.

1 2 [3] 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com