У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Людиномірність предмета філософії

Сторінка 4

Альтернативне “софійному” — “епістемне” (від грец. “епістеме” — знання, наука) знання наголошує на “збігові”, тотожності свого змісту зі змістом сущого і тим самим спрямоване на отримання істини. Істина ж, як відомо, максимально елімінує зі свого змісту все, що виходить за межі сущого (можливе, належне, доброчесне тощо). Звідси, можливо, й народився стародавній анекдот, який приписує Арістотелю, цьому фундаторові “епістемного” способу філософствування, слова: “Платон мені друг, але істина — дорожча”. Епістемний спосіб філософствування реалізує себе в догматичному (“метафізичному”) методі.

“Софійний” спосіб філософствування приймає нормальним станом людської думки плюралізм, “поліфонію”, творче розмаїття людської думки, а не єдність і “одностайність” останньої, що тиражуються від індивіда до індивіда. Що ж до “епістемного” способу філософствування, то його орієнтації збігаються з процедурами догматичного методу, які зводять діалог до монологу, поліфонію до монофонії.

Слід, одначе, відразу застерегти від спрощеного (вульгарного по суті) уявлення про “софійний” спосіб філософствування (і діалектичний метод) як про “правильний” (тим більше “єдино” правильний) спосіб мислення всупереч “неправильності” епістемного способу філософствування (і догматичного, “метафізичного” методу). Коли говорять про “однобічність”, “обмеженість” “епістемного” мислення та догматичного методу, то це зовсім не означає відсутності в них певної філософської цінності.

Не тільки “софійність” і діалектика, але й “епістемність” і догматизм виконують важливі й потрібні для нормального перебігу філософського процесу функції. Функції ці хоч і різні, але взаємодоповнюючі. Діалектика активізується щоразу, коли перед філософією постають проблеми, що потребують вибору напрямів філософського пошуку, потребують нових, нестандартних творчих ідей. Діалектика працює в ситуаціях неусталеності, плинності та мінливості. Догматичний же метод, як і “епістемність”, активізуються усякий раз, коли перед філософією постають проблеми необхідності систематизації, упорядкування, зрештою — гармонізації наявного (здобутого в широкому творчо-діалектичному пошуку) матеріалу.

Етноментальні характеристики філософського знання. Жорстке підпорядкування національного питання соціальному, тлумачення етнонаціонального чинника як суто “зовнішнього”, формального, неістотного (за формулою “національний за формою, соціалістичний за змістом”) — ця великодержавна настанова протягом всієї радянської доби української історії брутально перекривала прямий шлях етноментальним дослідженням національної культури, історії, філософії тощо, змушуючи дослідницьку думку звертати на манівці соціально-класового аналізу, “формаційного” підходу і т. ін. Отримані на цих шляхах результати набагато відхилялися від реального стану речей.

Розвал імперії, безкровна українська національна революція 1991 p. змели імперські шлагбауми на шляхах вільної наукової творчості. “Твердження, що історія людства — це історія класової боротьби,— пишуть українські історики М. Чмихов, Н. Кравченко та І. Черняков,— є, безумовно, перебільшенням, оскільки не лише виникнення класів, а й навіть виокремлення соціальних груп було досить пізнім явищем, притаманним стародавньому людству від самого початку його існування; Таким чином, на різних, етапах, історії в центрі подій цілком об'єктивно мають перебувати саме етнічні процеси” 1.

Отже, виявляється, що етнічні характеристики належать до найдавніших специфічно людських характеристик.

1 Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. К., 1992. С. 170.

Виникаючи на найдавніших етапах людської історії, вони виявляють стійкість і тим самим свою здатність справляти постійний і довгочасний вплив на людські спільноти.

Серед етнічних характеристик, котрі справляють найефективніший вплив на національну культуру, наші історики називають національну самосвідомість. “Навіть у багатонаціональних розвинутих країнах відомі лише поодинокі випадки, коли та чи інша людина виявляє байдужість до своєї національної ознаки. В наші дні остаточно стало ясним: ідея повного злиття націй зазнала краху. В США відмовилися від теорії “плавильного казана”, в якому, начебто, зливаються в єдине ціле представники різних етнічних груп цієї держави. Спроба створити в Радянському Союзі “нову історичну спільність — радянський народ” також завершилася повною невдачею. Науковці вважають, що етнічна самосвідомість має цементуюче значення для самого існування етносу та виявляється в почутті національної гідності, в пам'яті про спільних предків, у звичній (рідній) для носіїв цього етносу психології тощо” 1.

Стосовно етнонаціональних характеристик філософського знання (хоча спеціальних розвідок цієї проблеми в нас мало) можна сказати, що сам факт існування таких характеристик не викликає сумніву. Добре відомим є факт емпіричності англійської філософії, раціоналізму французів, спекулятивності німецької класичної філософії (одночасно говорять про англійський “платонізм” і французький містицизм, які ніби доповнюють попередньо названі характеристики).

Етнонаціональні характеристики філософської думки античної Еллади відображали не тільки менталітет давніх еллінів, але й великою мірою визначали специфічність культурного розвитку елліністичних держав, Візантії. Велике значення для формування українського національного менталітету мав майже трьохсотрічний діалог міфоепічної свідомості Київської Русі з візантійсько-християнською культурою. Водночас римський античний менталітет ліг в основу більш як тисячолітнього культурного розвитку західноєвропейської середньовічної культури.

В наступному розділі на базі етноментального підходу буде проведено аналіз світової і вітчизняної історії філософії.

Що ж до традиційно “радянського” підходу до аналізу

1 Чмихов М. О., Кравченко Н. М; Черняков І.Т. Археологія та тародавня історія України. С. 170—171.

історико-філософських (історико-культурних взагалі) проблем, який був “вторований” шляхами “формаційного”, суспільно-класового аналізу, то, не заперечуючи певної цінності такого підходу, хотілося б наголосити на тому, що негативів на шляху такого “аналізу”, на жаль, було набагато більше, ніж позитивів. На це нам неодноразово вказували наші західні опоненти, навіть із числа дружньо настроєних до нас.

Так, на початку 60-х років Ж. П. Сартр, який оголосив себе тоді “марксистом”, у своїй праці “Критика діалектичного розуму” висловлювався у такий спосіб: якщо я хочу зрозуміти творчість, скажімо, дрібнобуржуазного інтелігента П. Валері, то не дай боже звернутися в цьому по допомогу до марксистів. “Цю певну верству вони підмінюють ідеєю її матеріальних умов, її становищем серед інших верств і її внутрішніх суперечностей. Нам знову продемонструють економічну категорію, покажуть, що приватній власності дрібних буржуа загрожує, з одного боку, концентрація капіталу, а з іншого — вимоги народних мас. Зрозуміло, це веде до несталості її соціального становища. Все це справедливо: цей кістяк загальності — сама істина на рівні абстракції; більше того, доки поставлені питання стосуються сфери загального, ці елементи схеми в їх комбінації іноді допомагають знайти відповідь. Але йдеться про Валері. Така дрібниця не може збентежити нашого абстрактного марксиста . у його аналізі Валері зник” 1.

У цілому в радянській марксистській літературі стільки було наплутано з приводу проблеми “класів”, “класової боротьби”, “класового аналізу” тощо, настільки ця плутанина “не узгоджується” із зробленим західними дослідниками цієї проблеми, що потрібен певний час, аби в усьому цьому розібратися й привести до якогось ладу. “Проблема класів” ще чекає на свій аналіз.

Література Батищев Г. С. Противоречие как категория диалектической логики. М., 1963. Желнов М. В. Предмет философии в истории философии. М., 1981. Ильенков Э. В. Об идолах и идеалах. М., 1968. Ильенков Э. В. Диалектическая логика. Формы и методы познания. Алма-Ата. 1987. Копнин П. В. Диалектика как логика и теория познания. М, 1973. Человек и мир человека. К., 1977. Українська душа. К., 1992. 1 Sartre J. P. Critique de la raison dialectique. Paris, 1960. P. 48.

1 2 3 [4] 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com