У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Людиномірність предмета філософії

Сторінка 2

Таким чином, філософія є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь близько двох з половиною тисячоліть тому на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції. Але що ж у філософії є спільним і що відмінним порівняно з іншими формами суспільної свідомості?

Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачать як специфічний різновид знання — мудрість. Остання виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, “знання про причини та начала”, про “сутність”, “про суще як таке взагалі” (Арістотель).

Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Остання, як і філософія. відображає світ у загальних поняттях. Зближує філософію з наукою і те, що філософія прагне теоретично обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Разом з наукою філософія відрізняється принципово і від релігії — форми суспільної свідомості, орієнтованої на непізнавальне “осяяння” сфери надприродного. потойбічного, “божественного” буття, яке внаслідок своєї неадекватності методам наукового, філософського та інших форм пізнання досягається лише в актах “безпосереднього переживання” її людською душею— віри.

Близькість філософії і науки є об'єктивним грунтом їх тісної взаємодії. Але, попри всю їх близькість, це різні, багато в чому навіть альтернативні форми суспільної свідомості. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, часом навіть трагічних наслідків. Такими були наслідки спроб витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного (ми вже не кажемо про натуралістично-технократичну “модель” філософії, що її створив Сталін, проголосивши цього “монстра” єдино “істинною” у світі філософією “діалектичного та історичного матеріалізму”). Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії v справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на “базі” сталіністського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньоріччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії у справи науки. Ми вже не кажемо про істотні деформації, що до них призводить втручання політичної форми суспільної свідомості і в науку, і у філософію, і в релігію і т. ін.).

Говорячи про певну “спільність” між наукою та філософією, ми вказуємо на теоретичну форму їх змісту. “Спільність” ця виявляє себе і в націленості обох на пізнання загального, яке тому і є загальним, що включає у свій зміст не просто “суму” наявного (існуючого “тут” і “зараз”) одиничного, але й містить у собі все багатство його (одиничного) можливих проявів, тобто загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було в минулому, а й усе те, що могло б тоді бути; не тільки те, що дійсно є тепер, а й усе те, що може бути; не тільки те, що дійсно буде в майбутньому, але й те, що могло б у ньому бути.

Заслуговує на увагу, що “спільна” націленість філософії та науки на загальне орієнтована принципово по-різному. Наука “схоплює” загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок — і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, “незацікавлене”, “байдуже” знання. Що ж до філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання “зацікавлене”, “небайдуже”, тобто — світоглядне.

Відмінність між наукою і філософською орієнтацією виявилася досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм суспільної свідомості. Розділяючи “мудрість” (“софію”, філософію) і “знання” (епістеме”, науку) античні мислителі вказували на їх якісну несумірність. “Нагромадження знання не навчає мудрості”,— стверджував Геракліт іще в VI ст. до н. е.

Говорячи, що на перших етапах своєї історії філософія була “сукупним знанням про світ”, яке містило в собі елементи фізичних, хімічних, біологічних та інших знань, котрі згодом поступово відгалужувалися від філософського “загалу”, перетворюючись на самостійні галузі наукового (не філософського!) знання, слід мати на увазі таке: елементи фізичних, хімічних та інших знань не були науковим (“незацікавленим”) знанням у лоні філософії. Лише в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації та “автономізації” (перетворення на автономну галузь) ці знання “звільнялися” від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Розділяючи філософське (світоглядне) знання та знання наукове, ми виходимо з розділеності самої реальності на суб'єкт (активну частину реальності, що виступає носієм предметно-практичної, пізнавальної емоційно-вольової і т. п. активності) і об'єкт. У ролі останнього виступає реальність, на яку спрямовано активність суб'єкта. Суб'єктом, як правило, буває людина (індивід, група, колектив, нація, людство), оскільки лише людині притаманна активність у названому розумінні. Об'єктом же є, як правило, навколишній світ у цілому або ж у тих чи інших його частинах (об'єктом у цьому плані може бути й сама людина, оскільки активність може спрямовуватись і на саму себе, й на іншу людину чи людей).

Абстрагуючись у процесі пізнання від самого відношення (пізнавального, предметно-практичного тощо) суб'єкта до об'єкта, набуваємо знання про об'єкт сам по собі. Це і є наукове (“незацікавлене”) знання про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, мовознавство та ін.), людину (антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія та ін.). Однак розглядуваний сам по собі, поза відношенням до об'єкта, суб'єкт втрачає властивості суб'єкта, перестає бути ним, стає просто людиною як біологічною, психічною і т. п. істотою; так само і об'єкт — поза відношенням до суб'єкта він є просто природа (механічна, фізична, людина тощо). Саме в такий спосіб (поза суб'єкт-об'єктним відношенням) розглядувана реальність є предметом науки. Та ж сама реальність, але розглядувана під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення, є предметом філософії.

Отже, предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення. Інакше кажучи, предметом філософії е. не світ сам по собі, не людина сама по собі, а відношення “людина — світ”.

Незважаючи на те, що якісна відмінність між філософським і науковим знанням “вловлювалася” вже мислителями стародавнього світу, межі між реально існуючою філософією і наукою аж до XIX (а подекуди і до XX) ст. залишалися нечіткими, “розмитими”. Поряд з власне філософським (світоглядним) знанням філософія містила в собі безліч “натурфілософських” (таких, що стосуються природи самої по собі) релігійних, міфологічних, моральних, педагогічних та інших елементів. Саме звідси І виникла ілюзія “універсальності” предмета філософії щодо інших галузей знання (ідея філософії як “цариці наук”), неосяжності та безмежності її предмета. Звідси ж виникла й інша досить поширена ілюзія — ідея “наукової філософії”, підтримувана в різний час мислителями різних орієнтацій — позитивістами, феноменологією Е. Гуссерля (“Філософія як строга наука” — це назва однієї з відомих праць цього вченого), ленінсько-сталінською версією марксизму.

Говорячи про філософію як світоглядне знання, ми тим самим ставимо проблему співвідношення філософії та світогляду. Можна сказати так: філософія — це світогляд на його теоретичному рівні, це свідомо обгрунтована інтелектуальними засобами система світоглядного знання. Специфіка філософії відносно до світогляду як такого полягає не у відмінності їх предметів (предмет у них фактично один і той же), специфіка ця стосується власне рівня теоретичності, “інтелектуальності”, критичної “самоусвідомленості” змісту світогляду. Саме за цими параметрами філософія відрізняється від такої структурно “дифузної” світоглядної форми, як первісна міфологія.

1 [2] 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com