У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Закони функціонування і розвитку соціальної системи як надіндивідуального утворення

Сторінка 2

Мислителі XVII—XVIII ст. тлумачили категорію “закон” у двох різних аспектах. Перший являв собою, скоріше, метафізичний, моральний принцип, бо стверджував наявність у природі мудрого законодавця, що приводить світ до гармонії. Цим законодавцем є вищий божественний розум. Водночас, розвиток математичних методів вивчення природи, досить широка, як на той час, природничо-наукова база зумовили формування й інших поглядів, котрі теж представлені у філософській думці. По-перше, закон постає як певний моральний імператив, вічний та незмінний; по-друге, він є необхідним співвідношенням між явищами матеріального світу, що охоплюють незмінне і стале в речах.

Асимілювавши категоріальний апарат давньогрецької філософії, християнські мислителі періоду патристики та середньовіччя, а потім і теоретики Нового часу сконцентрували увагу на створенні схем суспільного розвитку. Лише пізніше предметом детального аналізу стає сама здатність людини збагнути минуле, яке тісно пов'язане з сьогоденням і майбуттям. Повною мірою гносеологічна й ціннісна проблематика, невіддільна від питання про суб'єкт історії та його роль у суспільному розвитку, набуває самостійного значення лише у філософії другої половини XIX— XX ст.

Самі ж категорії “суб'єкт”—“об'єкт”, з характерним для сьогоднішнього вжитку змістом, вперше знаходимо в німецькій класичній філософії, зокрема в філософії Канта. Саме після нього утвердилася термінологічна традиція, що пов'язує термін “суб'єкт” з істотою, яка пізнає, а термін “об'єкт” — з предметом пізнання, хоча зрозуміло, що зміст цих категорій та їх відношення цілком визначаються тією філософською системою, в межах якої порушується сама ця проблема.

Гегель дав характеристику Нового часу як епохи, коли

дух усвідомлює себе вільним, оскільки він прагне до істинного та вічного в собі й для себе всезагального. Саме тоді зародилася віра в могутність вільного розуму, за допомогою якого людина здатна пізнати універсум і свідомо будувати своє життя за канонами розуму. Подальший розвиток філософії був позначений появою таких нових спроб пояснення історії, як гегелівська, марксистська, позитивістська, але всі вони були пронизані ідеєю здатності розуму до виявлення загального раціонального ядра універсуму. Саме цю квінтесенцію класичної західноєвропейської думки було поставлено під сумнів представниками філософії життя, феноменології, екзистенціалізму.

Нова історична доба сприймається й оцінюється цими представниками як особлива соціально-культурна реальність, відносно якої людина повинна вибрати зовсім іншу життєву позицію, ніж та, яку обґрунтовувала попередня класично-раціоналістична філософія. На думку мислителів XX ст., їх попередники породжували ілюзії в; суспільній свідомості, утверджуючи можливість здійснення світобудівничої місії суб'єкта (згадаймо найбільш визначну спробу такого роду — твердження про історичну місію пролетаріату щодо побудови найбільш досконалого суспільства), вбачаючи в цій місії найвищий сенс та призначення людського життя.

Поняття суспільного закону. Суспільні закони і людська діяльність. Закони суспільства — це насамперед суттєві сторони, суттєві моменти, основа різних видів і форм діяльності суспільства. Історія з її законами та людська діяльність не існують окремо одна від одного. Закони суспільного життя, людської історії не існують і поза діяльністю людей. Це необхідні зв'язки, що визначають внутрішню логіку функціонування та розвитку суспільства, це певні сталі співвідношення і залежності в структурі людської діяльності.

Закони суспільства виражають зв'язки між різними суспільними явищами, і врешті-решт—між людьми. Друга важлива функція законів суспільства полягає в тому, що вони є об'єктивним механізмом регулювання (упорядкування) суспільних процесів. Якщо узагальнити ці визначення суспільних законів та їх особливостей, що попри всю різноманітність підходів фіксуються всіма дослідниками, то можна звести їх до таких: закон — це суттєвий зв'язок між явищами; закон виражає не одиничний, а всезагальний зв'язок; закон виражає необхідний зв'язок даних явищ; закон—це постійний і сталий зв'язок між явищами.

Говорячи про особливість суспільних законів, передусім підкреслюють, що вони здійснюються як певні панівні тенденції, тобто визначають основну лінію розвитку суспільства, не охоплюючи і не визначаючи заздалегідь безлічі випадковостей і відхилень. У законах суспільства фіксуються не зв'язки між речами, а загальні й необхідні форми взаємодії між різними структурними елементами соціальної системи, відображаються не індивідуальні риси людей, а системні якості суспільних явищ, матеріальним субстратом яких є історично створені суспільством різноманітні форми культури.

Закономірним для суспільства є лише те, в чому розкриваються його корінні, суттєві зв'язки та тенденції, реалізація яких тільки й забезпечує збереження соціального організму, його самовідтворення та саморозвиток. Суттєвими й всезагальними вони стають тому, що з необхідністю випливають із самої сутності основ виробництва і відтворення суспільного життя, суспільної людини.

Твердження про включеність суспільних законів у соціальну діяльність людей і, навпаки, соціальної діяльності в механізм дії суспільних законів не довільна логічна конструкція, а відображення реального нерозривного зв'язку двох сторін історичного процесу. Це твердження не ставить під сумнів положення про об'єктивний характер суспільних законів, не заперечує їх детермінуючої ролі відносно соціальної діяльності. Визначальна роль суспільних законів виявляється в тому, що вони створюють можливості чи, навпаки, перепони для досягнення людьми своєї мети. Водночас усі форми об'єктивної соціальної детермінації реалізуються лише в результаті діяльності живих, реальних осіб шляхом об'єктивації суб'єктивного і суб'єктивації об'єктивного в соціальній дійсності.

Жива людська діяльність пов'язує в органічне ціле природно-історичний процес розвитку суспільства з розвитком індивідів, що складають це суспільство. Розвиток як суспільства, так і людини завжди залежить від соціальної діяльності, її результатів, а сама ефективність діяльності — від рівня розвитку суб'єкта, форм і способів включення його в реальний історичний процес.

Враховуючи досвід філософського осмислення особливостей детермінації соціальних процесів, можна твердити, що соціальна діяльність, в яких би масштабах вона не здійснювалася, врешті-решт є функцією історично конкретної соціальної системи, котра визначає і зміст, і форму діяльності, і способи включення її суб'єкта в механізм самодетермінації суспільного розвитку.

Взаємодія суб'єкта та умов його діяльності може бути представлена як суперечність, що постійно знаходить своє певне вирішення й відтворення в процесі людської діяльності З одного боку, діяльність суб'єкта та його якості залежать від умов, що створені попередньо діяльністю, з іншого—ці якості, що опредметнюються в результатах його діяльності, виступають як об'єктивні умови буття суб'єкта Таким чином, ефективність діяльності суб'єкта залежить від міри його розвитку.

Актуальним показником цього розвитку є культура, котра проявляється у здатності суб'єкта перетворити об'єктивні й суб'єктивні умови в умови свого розвитку Суть цієї проблеми — у визначенні міри впливу соціального суб'єкта на процес реалізації суспільних законів, залежності сили й глибини цього впливу від тих специфічних характеристик, що зумовлюються рівнем саморозвитку цього суб'єкта. Йдеться при цьому не тільки про здійснення закономірних відносин у суспільній діяльності, а й про осмислення тих соціальних механізмів, завдяки яким людина стає суб'єктом і рушійною силою реалізації суспільних законів, і, набувши даної сутнісної якості,—суб'єктом і рушійною силою всього суспільно-історичної о процесу

Абстрагування від соціального суб'єкта в розумінні дії суспільних законів має як наслідок “знелюднення” історії суспільства, анонімну інтерпретацію останньої, що веде до спотвореного трактування як природи самого суспільства, так і його розвитку Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особами, і в цьому плані він глибоко індивідуальний. Поза людиною неможливо зрозуміти глибинні джерела розвитку суспільства, уявити іс торію як результат людської діяльності. Суспільні закони реалізуються передусім через систему суспільних відносин і з її допомогою в самій діяльності. Суспільні відносини, що реалізуються через певну соціальну структуру суспільства, об'єктивно формують внутрішню логіку поведінки людей, певні спільності яких утворюють соціальний суб'єкт.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com