У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Проблема існування розумних світів та дослідження НЛО

Сторінка 2

Сформульований таким чином, парадокс Фермі являє собою невмолимий факт, викрутитися від якого практично неможливо. Це визнає навіть співробітник Інституту SETI Сем Шостак. Припустимо, говорить він, що величезну більшість цивілізацій спіткала катастрофа у ході технологічного розвитку. Але навіть якщо вціліли лише одиниці, вони вже давно мали б стукати до нас у двері, а цього чомусь не відбувається.

У спробі обійти парадокс було висунуто нову низку гіпотез. Перша і найпохмуріша, “гіпотеза судного дня”, полягає у тому, що будь-яка цивілізація, що стала на шлях технологічного прогресу, неминуче приречена на загибель від власної руки. Можна також припустити – “гіпотеза зоопарку”, – що ми внаслідок якихось невідомих примх нашого розвитку оголошені чимось на зразок всегалактичного заповідника – про наше існування відомо, але в контакти з нами не вступають, оскільки на клітці написано “Годувати звірів заборонено”. Останнім часом з’явилися також розрахунки, згідно з якими міжзоряні подорожі просто нездійсненні з певних причин економічного, енергетичного або фізіологічного характеру.

Перша з цих гіпотез, на нещастя, легко доводиться математично, але її чомусь не хочеться брати до уваги, другу просто неможливо перевірити, а щодо третьої, то пригадуються авторитетні заяви вчених XIX століття про неможливість літальних апаратів, важчих за повітря. Всесвіт містить достатню кількість енергії для будь-яких мандрівок, потрібно її лише освоїти, а всі фізіологічні перепони можна обійти за допомогою тих самих “автоматів фон Ноймана”, не кажучи вже про далеку цілеспрямовану сигналізацію.

Де ж у такому випадку вихід із цього глухого кута? Він, звичайно ж, просто напрошується, але настільки не в’яжеться з духом науки, особливо з революцією Коперника, що більшість учених продовжує наполягати на продовженні пошуків і вірить, що сьогоднішня їх безуспішність буде з часом пояснена. Тому що альтернатива – це наша унікальність і єдиність як розумної форми життя у всьому Всесвіті.

Параметри Всесвіту сьогодні оцінюються в 40 мільярдів світлових років, а його вік – у 15 мільярдів років. Від припущення, що саме ми становимо все мисляче населення цієї величі, перехоплює подих.

Тим не менше, більш детальний погляд на речі дещо протвережує. Розміри Всесвіту, який виник у результаті так званого “великого вибуху” і постійно розширюється, прямо залежить від його віку. Щодо віку, то яким би гігантським він не здавався, судячи з усього, 15 мільярдів – це мінімальний час, необхідний для виникнення життя, час творення і накопичення в надрах зірок необхідних важких елементів, їх наступного викиду в космос, а пізніше виникнення з цього пилу нового покоління зірок, подібних до нашого Сонця. Іншими словами, весь цей незліченний час і простір являє собою необхідну умову виникнення життя хоча б на одній планеті.

Але якщо все-таки на одній, то революцію Коперника можна вважати такою, що зазнала поразки, і не від релігії, а саме від науки. У книзі астрофізиків Джона Берров і Френка Тіплера “Антропічний космологічний принцип”, на сьогодні вже класичній, сформульовано принцип нашої центральности у Всесвіті. По-перше, Всесвіт є такий, як він є, зі всіма його просторово-часовими параметрами і константами, саме тому, що в ньому є ми і що ми ведемо за ним спостереження. Це положення, яке автори назвали “слабким антропічним принципом”, прийнятне для більшости вчених, хоча багатьом і не подобається, позаяк являє собою “антикоперниківську” єресь. Його достовірність легко перевірити простим розумовим експериментом: якщо хоча б один із багатьох відомих сьогодні параметрів Усесвіту мав трохи інше значення, життя в ньому було би просто неможливе, в ньому не було б спостерігачів, і ні в кого не виникало б жодних питань. Не виключено, що наш із вами Всесвіт – всього лише один із багатьох, але ми з нашими проблемами можливі лише у власному.

Що до так званого “сильного антропічного принципу”, то він передбачає, що Всесвіт у тому вигляді, в якому він існує сьогодні, виник спеціально для нашої у ньому присутности. У такому формулюванні цей принцип явно виходить за рамки науки і втручається у сферу релігії. Як гіпотеза він нічому не суперечить, але науці з ним робити просто нічого.

Утім, навіть “слабкий антропічний принцип” занадто відгонить релігією на смак багатьох. Ми виросли в науковій традиції, котра раз і назавжди вилучила людину із центру світобудови, і її раптове повернення у цей центр видається чимось на зразок зради заповітів Коперника, хоча сам Коперник був, звичайно ж, людиною віруючою. Фред Гірен брав інтерв’ю з цього приводу у провідних сучасних спеціалістів у галузі природничих наук.

“Багатьом ученим не подобається напрям, котрий вказує їм “антропічний принцип”, не просто тому, що він передбачає Бога як легку відповідь, а тому, що він знову обертається єрессю проти Коперникової догми. “Мені здається чимось на зразок гордині вважати, що Бог створив Всесвіт виключно для нас, – сказав космолог Джордж Смут. – Я б, здається, створив Всесвіт, сповнений життя”.

Фізики-теоретики, як, скажімо, Стівен Гокінґ витратили немало енергії на пошуки належного пояснення численних антропічних “збігів”, бачачи червону ганчірку в кожному порушенні “принципу Коперника”. Але ж, вочевидь, повинні бути більш глибокі причини переваги одного принципу над іншим. Сподіваючись їх пізнати, я спитав самого Стівена Гокінґа, що йому найбільше не подобається в “антропічному принципі”? “Людський рід надто незначний, – сказав він мені. – Мені важко повірити, що цілий Всесвіт є необхідною умовою для нашого існування”. Можливо, в тім-то й річ – у фундаментальній відсутности у нього віри в нашу значимість. Ця невіра типова для більшости спеціалістів з природничих наук: “Чому це ми такі важливі? Навіщо витрачати на нас весь цей простір?”

Фред Гірен – автор книги під назвою “Покажіть мені Бога”, із цього, можливо, слід було б почати, хоча це зашкодило б певній детективності сюжету. Книга являє собою збірник інтерв’ю з провідними вченими з приводу їх ставлення до релігії, і розглянута стаття цілком доречна в релігійному журналі, хоча вона ніде не наштовхує нас на думку про неминучість і необхідність релігії прямо – радше опосередковано.

Ідея релігії, а точніше – абсолютного розуму, який лежить у витоках Всесвіту, і спроєктував його до найменших дрібниць заради виникнення розумного життя, викликає у більшости вчених неприязнь. Наука воліє мати справу з гіпотезами, що піддаються перевірці і спростуванню, а гіпотеза Бога такою не є. З погляду ученого, вона заводить нас у порочне коло: якщо Бог створив Усесвіт, то хто створив самого Бога? А якщо Бог існував вічно, то чому б не припустити, що й сам Всесвіт теж існує вічно, від одного “великого вибуху” до іншого, або паралельно з іншими, або один всередині іншого, як бульбашки?

Саме тому багато вчених уникає гіпотез, що наводять на думку про релігію, навіть при їх науковій досконалості. Один із провідних астрофізиків сучасности, недавно спочилий Фред Гойл, все життя не любив теорії “великого вибуху” через наявний у ній натяк на біблійне створення світу, хоча сам термін “великий вибух” придумав саме він. Гойл віддавав перевагу власній теорії “стійкого стану” вічного Всесвіту, в котрої сьогодні практично не залишилося прихильників. За словами Гірена, автор рецензії на книгу “Рідкісна земля” в газеті “Chicago Tribune” завершив її закликом тим паче піклуватися один про одного і про планету, що ми, судячи з усього, унікальні у Всесвіті, а то й єдині. Але подібна мораль аж ніяк не випливає з наукової книги. Людині, яка раптом внаслідок якихось фантастичних обставин опиниться в цілком обезлюдненому універмазі, навряд чи прийде в голову невсипно про нього піклуватися в силу його унікальности і неповторности. Швидше за все, вона просто пуститься берега.

Автори на зразок Фреда Гірена в кінцевому результаті намагаються хитрістю заманити нас на інший берег, куди з науки, за визначенням, немає мосту. Мовчання Всесвіту і мовчання Бога – це все-таки різні речі: мовчать вони, можливо, й однаково, але для зовсім різних авдиторій.

1 [2] 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com