У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса

Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса

Зміст

ВСТУП 2

Погляди К. Ясперса на людину та її існування. 4

Погляди К. Ясперса на історію 8

ВСТУП

Перед тим як приступити до безпосереднього огляду філософської творчості Карла Ясперса, спробуємо з’ясувати, що означає сам термін „екзистенціалізм”.

Отже, згідно із філософським словником соціальних термінів, екзистенціалізм (від лат. еxistentia – існування) – один з найбільш впливових напрямків світової філософської думки ХХ ст Виникає в кінці 20-х років у Німеччині (М.Хайдеггер, К.Ясперс) і в 30-ті рр. у Франції (Сартр, Камю, Мерло-Понті та ін.). Поширений в Іспанії (М. Унамуно, Х. Ортега-і-Гассет), Італії (Аббаньяно), Ізраїлі (Бубер), в Африці (Л. Сенгор), Японії (Нісіда), арабських країнах (Бадаві, Тізіні) та ін. Філософські джерела екзистенціалізму знаходимо в ірраціональній філософії ХІХ століття – німецький романтизм, ідеї К’єркегора, „філософії життя”, а також феноменологія Е.Гуссерля. Центральною категорією екзистенціалізму є поняття „екзистенції” людського існування (звідси й назва, що її дав новому філософському напряму в 1929 році німецький філософ Ф.Хайнеман). Екзистенція – унікальне особистісне єство людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи. Особистісний характер екзистенції робить її недосяжною для будь-яких логіко-дискурсивних, раціонально-об’єктивних методів пізнавального осягнення. Внаслідок загальності методи виявляються принципово „несумірними” з особистісною (неповторно-унікальною) природою екзистенції. Тому екзистенція, як принципово несумірна із „загальним”, речово-предметним об’єктивним світом, з його раціонально – логічною структурою виступає як те, „що не є” (сукупність можливостей, майбутнє та ін., що на них переважно і орієнтована „екзистенція” як на предмет своїх бажань, задумів, планів, проектів), як небуття, ніщо.

Безпосередні витоки екзистенціалізму як філософського напряму викладено в працях С.К’єркегора, який вперше сформулював антитезу “екзистенції” та “системи”. К’єркегор стверджує, що екзистенція є те, що завжди випадає з розуміння за допомогою абстракцій. Звідси випливає теза про непридатність наукового метода в самопізнанні людини”

За К’єркегором, екзистенція є “внутрішнє”, яке постійно переходить у зовнішнє, предметне буття. Позаяк предметне буття виражає собою “несправжнє існування” людини, знайдення екзистенції передбачає вирішальний вибір, за допомогою якого людина переходить від споглядально-почуттєвого способу буття, детермінованого зовнішніми факторами середовища, до “самого себе”, єдиного і неповторного.

Впродовж тривалого часу погляди К’єркегора існували як ізольований феномен духовного життя країн Скандинавії. Історичною подією, яка безпосередньо посприяла перетворенню екзистенціалізму на філософський напрям світового значення, стала Перша світова війна. Вона завдала значних потрясінь всьому соціально-економічному укладу європейського суспільства, передусім його ліберально-християнській ідеології. Як відомо, важливим елементом цієї ідеології було переконання в нездоланності прогресивного руху людства, спричиненого досягненнями науки й цивілізації. Але Перша та особливо Друга світова війна з організованим фашистами геноцидом виявили разючий брак гуманності в самому фундаменті науково-технічної цивілізації – у відносинах між людьми. Це спричинило значне поширення екзистенціалізму, що став найпопулярнішою течією думки в Західній Європі в 40-60-х роках 20 ст.

До культурно-історичних передумов становлення екзистенціалізму слід віднести крах моральних норм і цінностей у свідомості мільйонів європейців, що відбувся в 20 ст., поширення в суспільстві нігілізму (крах ідей), криза релігійної традиції, справжнє руйнування всіх підвалин, якого ще не знала історія. Індустріальна цивілізація змогла завоювати всю землю, але виявилася неспроможною створити свої стійкі духовні цінності. Цю цивілізацію створила людина, яка звільнилася від будь-яких цехових і станових обмежень у підприємницькій діяльності. Це спричинило технічні й промислові успіхи, але не забезпечило автоматичного прогресу індустрії, науки і культури, що засвідчили вже перші десятиріччя 20 століття. Дві світові війни, криваві революції і контрреволюції, боротьба за переділ світу й колоніальні війни, моральне здичавіння мешканців мегаполісів – все це реальність нашого століття. Зростання технічної могутності зробило людинобога, позбавленого всіляких норм, що стримують, ще небезпечнішим – спочатку для інших народів, а згодом і для самої людини-титана, що діє на знебоженій землі…Прометеївський бунт, героїчне “самоподолання”, аристократизм “вибраних” – ці теми (а їх поширив Ніцше) були підхоплені філософами-екзистенціалістами.

Погляди К. Ясперса на людину та її існування

Карл Ясперс(1883-1969) – відомий німецький філософ, і, як уже зазначалося вище, вважається засновником німецького екзистенціалізму. Почав творчу діяльність як лікар-психіатр(1908), згодом – психолог (1916) у Гейдельберзькому університеті. Потім ( з 1921) захоплюється філософією. У 1932 році Ясперс видає тритомну працю „Філософія”, де обґрунтовує ряд висновків, що визначили екзистенціальність його подальшої творчості. У 1937 році Ясперса усувають від викладання філософії (через дружину єврейського походження), до якої він повернеться лише у 1945 році(Базельський університет).

Буття, за Ясперсом, виступає у трьох головних виявах: предметне „буття-у-світі”; „екзистенція” –принципово непіддатна „об’єктивації чи раціоналізації”; „трансценденція”, або „всеохоплююче”, що є неосяжною й недосяжною „межею” усякого буття й мислення. Пізнання предметного аспекту буття дає людині „орієнтації у світі”, але за наявності „межових ситуацій”, що ставлять людину перед загрозою моральної, інтелектуальної, фізичної загибелі (хвороба, втрата рідних, обвинувачення, смерть та ін.), людське пізнання проривається до екзистенціального рівня буття, яке починає виявлятися крізь предметність повсякденного світу. Центральним поняттям екзистенціалізму Карла Ясперса є „комунікація”, за допомогою якої реалізується співвіднесення екзистенцій між собою. Втрата такого співвіднесення, стану інтимно-особистісного спілкування і є тим, що називають злом (моральним, соціальним або інтелектуальним), яке є своєрідною „глухотою” до іншої „екзистенції”, що виявляє себе у нездатності до дискусії, у фанатизмі, у масовому знелюдненні. Та й взагалі, Ясперс трактує спілкування людей як „комунікацію одинаків”.

Важливе місце в екзистенціальній філософії посідає проблема буття людини в умовах соціальних криз. Можна навіть сказати, що екзистенціалізм немислимий без психології катастрофи, відчуття кризи. Невпевненість людини в майбутньому, страх перед завтрашнім днем, збитками в бізнесі чи втратою зайнятості зробили страх онтологічною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.

Вихід із соціальної кризи екзистенціалісти шукають не у зміні суспільних відносин, а в індивідуальному житті, в обмеженні спілкування вузьким колом “духовної аристократії”. Релігійне крило екзистенціалістів шукає подолання трагізму індивідуального існування в містичному спілкуванні з богом.

Поняття граничної ситуації (нім. die Grenzsituation) запровадив у філософію К.Ясперс. Граничними ситуаціями можуть бути смерть, страждання, страх, провина, боротьба. Така ситуація ставить людину на межу між буттям і небуттям. “Опинившись у граничній ситуації, людина, згідно Ясперсу, звільняється від усіх умовностей, що раніше сковували її, зовнішніх норм, загальноприйнятих поглядів, які характеризують сферу “Ман”, і таким чином вперше осягає себе як екзистенцію”.

Граничні ситуації дозволяють людині перейти від “несправжнього” буття до справжнього, вилучають його з полону повсякденної свідомості. Згідно поглядам екзистенціалістів, цього не може зробити теоретичне, наукове мислення. Все те, чим раніше жила людина, у граничній ситуації постає перед нею як ілюзорне буття, як світ видимостей. В такій ситуації людина починає розуміти, що цей світ відділяв його від нібито реального буття, трансцендентного щодо емпіричного світу. Таким чином, граничні ситуації дозволяють особистості стикнутися з трансценденцією, Богом.

[1] 2 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com