У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів

Сторінка 5

Звенящий тоскою острожной.

Це було передчуття, а потім настало констатуюче «закрывайте этажи, нынче будут грабежи!» На фоні того ж пронизливо-три­вожного: «Ветер, ветер / на всем Божьем свете».

Образність Вяч.Іванова складніша і багатша, але вона йде від розуму, від світової культури більше, ніж від серця, чому й потребує постійних роз'яснень та коментарів. Це швидше «гра в бісер» Германа Гессе, може, література того ж типу, що ч семіотичні романи Умберто Еко. В будівництво художнього світу Іванова включена як простір вся духовна Європа. Сам Іванов посилався на вислів В.Соловйова про ідеї як систему дзеркал: щоб зняти перекручення, неминуче при дзеркальному відобра­женні, необхідне, за Соловйовим, друге дзеркало. Іванов говорить про безліч дзеркал, і ця переплетеність знаків і смислів творить символічний світ краси: «Я — на дне своих зеркал».

Блока і Іванова початку століття споріднює відчуття мит­тєвості, що криє вищий смисл буття. Перенесена в «нечислимий час» і осмислена-відчута в його категоріях-образах-символах, миттєвість і минущість стає трагедією, вихід із якої можливий тільки через жертву і смерть. Але якщо Блок чує неминучість жертви в музиці вітру, що дзвенить острожною тугою, то Іванов жертву, умирання і воскресання розуміє ширше- В статті «Спис Афіни» він писав: «Я стаю: отже не єсьм. Життя в часі — умирання. Життя — ланцюг моїх двійників, що заперечують, умертвлюють один одного. Де я? Ось питання, що його ставить давнє і віще «Пізнай самого себе», начертане на дельфійському храмі поруч з іншим таємничим реченням «Ти єси» (Іванов 1904, с.52). Трагічне для Фауста прагнення зупинити миттєвість повторює кожна людина кожну мить, коли запитує себе: «хто я?» — бо становлення і означає, що людина вмирає (приноситься в жертву) кожну мить. І вона мусить виходити в «нечислимий час», в діонісійський порив, що зливає її через хаос з вищими силами. Так людина і вмирає, і воскресає все своє життя.

Філософія символізму, що творилася Андреем Бєлим під впливом Володимир Соловйова, але самостійно і з ранньої юності, виявила дивовижну спорідненість із антропософським вченням Рудольфа Штайнера, що з ним познайомився Бєлий тільки напередодні світової війни. І його філософські настанови, і погляди Іванова і Блока пронизані настроями шукання Бога в людині, які були властиві широким колам російської інтелігенції, вклю­чаючи і релігійних мислителів (о.П.Флоренський), і ультралівих письменників і політиків (М.Горький, А.Луначарський).

Бєлий розвинув філософію символа, яка спиралась на «три­кутник»: чуттєво даний значущий предмет («це») — його влас­тивість чи значення — власне Символ як дія творення нової реальності і перетворення власного Я. Таким чином відчував Бєлий і структуру власної особистості: є знакові, чуттєво сприй­мані оболонки мого Я, окремі для різних людей личини; є особа («личность»), окрема для кожної личини; і є напружене зна­ходження рівноваги між усіма цими особами, побудова мого внутрішнього світу. Я, — індивідуальність. Замолоду Бєлий умів творити собі личину для кожного кола людей, з якими спілкувався, і вбачав вищий прояв сили волі не в тому, щоб підкоряти інших собі, а в тому, щоб будувати — непомітно для інших — таке власне Я, яке могло б утримувати в цілісності всі свої особи і всі свої личини. Цей акт творіння, водіння, Бєлий вслід за В. Соловйовим називає теургією. Це швидше не акт мислення, а вольовий акт («я волею», «я волел» — улюблений вираз Белого, неологізм, що був би дуже просто перекладений на українську:«я волію»). Отже, символічна діяльність (а для символіста всяка діяльність символічна) має три компоненти, що відповідають традиційним чуттю, розуму і волі (в нинішній термінології): чуттєво сприйнятий знак, раціонально зрозуміле значення і загальний смисл символічної дії — воління, що і є власне актом-символом. Для цього символу Бєлий знаходить і інший термін — синергон («сюн-ергон» — співдія); він, таким чином, дав світові не тільки вираз «атомна бомба», але фактично й вираз «синергетика». Бєлий підкреслює, що синтез здійс­нюється на рівні раціонального означування (на другому рівні символічного акту), має розсудковий характер; Символ-синергон є дія не синтезу, а поєднання в цілісність.

Бєлий прагнув поєднати в філософії символізму імпульси, що йшли від природознавства, з імпульсами від гуманітарної куль­тури. Глибокі прозріння універсального мислителя і досі вражають точністю інтуїції. Але вихідними позиціями Белого залишається навіть не гуманітарія, не культура взагалі, а саме містико-міфологічна її складова. Бєлий не вивчає реальний хід творіння культурних форм, можна сказати, культурний і міфологічний простір, — а конструює символи, як він конструював своє Я. З природознавства він бере аналогії, перетворюючи наукові по­няття на метафори, відкриваючи тим самим той неконтрольований потік псевдонаукових асоціацій, які так характерні для сьогод­нішньої напівнаукової напівмістики. Тому філософія символізму, поєднана з містикою антропософії, залишається на узбіччі куль­турного процесу.

4. Філософсько-художнє осмислення міфологічних героїв в творах представників реалізму.

Мистецтво різних стилів творить свій власний світ і свій власний час. Він у чомусь подібний до літургійного часу міфо­логічної свідомості, бо саме в ньому твориться художнє пере­осмислення людського буття.

Сакральний, літургійний час класики — це визначений, ви­ділений часово-просторовий континуум об'єктів-зразків, приналежний до минулого. Сакральний час романтико-символістичного сприйняття — точка-миттєвість і становлення.

Естетика класицизму пов'язана з ідеологією Просвітництва: для просвітників утвердження Розуму означає прогрес людства, і виткав тільки одна проблема — кінцевої мети прогресу, тієї миті, коли слід сказати, що мета досягнута, і розвиток має зупинитися. Тому в класицизмі завжди є заданий в минулому канон довершеності, ідеал його естетики.— античність. Інакше розуміють біг часу романтики. За Ф.Шлегелем, минуле належить спогадам, майбутнє — передчуттям, і тільки в сучасному є спостереження дійсності, підвладне розуму. Оскільки ж сучасне без минулого не має сенсу, остільки і все життя людини оповите туманом спогадів і неясних передчуттів. Це світовідчуття яскраво виразив Гофман: « . гірке переконання, що ніколи, ніколи не повертається те, що було одного разу. Даремними були б зусилля опиратися нездоланній силі часу, яка відносить усе у вічному руйнуванні. Лише обриси життя, яке кануло в глибоку ніч, залишаються і бродять довкола нас» (цит. за Чавчанідзе 1984, с.51). Історія релятивізується, співвідноситься з миттю, — не існує канонічної епохи, яка дає вселюдські зразки. Реальність — це обриси минулого і майбутнього життя, які бродять довкола нас.

Це не міфологія, але звідси можливий перехід до міфології. На початку XX ст., в срібну епоху російської культури, Гете знову і по-новому приходить в середовище російської інтелігенції — в контексті теософії і антропософії, в напівмістичних філо­софських побудовах символізму.

Перенесення жертви/вмирання і воскресання в суб'єктивний світ людини узагальнювало і міняло сутність світової трагедії, побаченої і розв'язаної Гете і Бетховеном як трагедія смертності індивіда, знята безсмертністю душі в її прагненні вийти за межі затвердлого буття. Романтичній саможертві, під знаком якої — під Шіллерову «Оду до радості» — пройшло все XIX століття, протиставиться щоденний пошук себе і знаходження через себе музики світів.

Це не мало б відношення до міфології, але сам Вяч. Іванов не просто конструював світ культурних смислів як паралель літургійному часу — цей світ був для нього також світом містичних смислів. Для Іванова, та і для всієї містичної і напівмістичної культури «срібного віку», творення світу культурних символів було невіддільне від пошуків Бога як субстанції всіх способів релігійного і містичного проникнення в літургійний час. Тому поезія Вячеслава Іванова — не тільки поезія, а й спосіб зняття трагедійної напруги мертвотної буденності, виходу в надособиснісний простір міжлюдської єдності, щось на зразок ви­сококультурного шаманського камлання і шаманського польоту в просторі європейського духу.

1 2 3 4 [5] 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2022 textreferat.com