У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія. Її предмет та функції

Філософія. Її предмет та функції

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом —одне з видатних надбань людської цивілізації та культури. Вона — не тільки візитна картка цивілізації і культури, а й їхня основа та животворний фермент. Але історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу самоусвідомлюючих особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.

Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які їх створили, не мають буття поза часом та простором. На них лежить відбиток певної епохи, країни. Це аксіома. Але в ній виражена тільки частина істини щодо походження та творців філософських ідей, шкіл і напрямів. Якби ця аксіома виражала всю істину, то філософські ідеї та школи народжувались і гинули б у часових та просторових межах окремих епох і країн. Але цього не відбувається. Ідеї, проблеми, думки зберігаються століттями і навіть тисячоліттями і не знають просторових та часових меж. Багато у філософії належить, або належатиме, тільки історії. Серед багатьох причин філософської неперервності й універсальності не малу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їхнього вирішення.

В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Ми навели далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Але розвиток суспільства і пізнання висуває й нові філософські проблеми: про співвідношення статичних і динамічних закономірностей у науковому пізнанні, можливостей "штучного інтелекту" тощо. Звичайно, "вічні" філософські проблеми під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов вирішуються по новому.

Досвід понад двох із половиною тисяч років історії філософської думки, як і досвід розвитку філософії в XX столітті, переконує в тому, що в філософії визначився ряд постійних, "інваріантних" функцій, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання, або ширше, — до осягнення природи, суспільства й людини. Саме знання цих функцій і вимірів дає змогу розкрити механізм виникнення і розв'язання філософських проблем. До таких функцій і вимірів належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна функції. Питання про функції філософії тісно пов'язане з питанням про предмет філософії. Історично поняття предмета філософії змінювалось і має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину, суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносяться своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією. Справа в тому, що зміст і форма тієї чи іншої концепції предмета філософії далеко не завжди збігаються. Вони залежать від історикофілософської рефлексії виявлення реального, об'єктивного змісту тієї чи іншої концепції предмета філософії, певної інтерпретації в нових історичних умовах. Історично першою теоретичною концепцією предмета філософії була давньогрецька, яку в систематизованій формі сформулював Арістотель як "першу філософію". "Перша філософія" в своєму предметному визначенні — це вчення про "перші роди сущого" і своєрідна "наука" про надчуттєві принципи буття. Андронік Родоський (1 ст. до н.е.) ввів термін "метафізика" (від гр. meta та physika — "після фізики") для позначення Книги Арістотеля про "перші роди сущого". Метафізика Арістотеля — одна з перших спроб самовизначення філософії у зіставленні з першими кроками становлення конкретного знання. Але в цілому в античній філософії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської "предметності", а й усієї "предметності" об'єктів конкретного, в тому числі об'єктів виникаючого наукового знання. У зв'язку з цим філософія античності в своєму предметному визначенні претендувала бути наукою всіх наук. На відміну від Арістотеля, для предметного визначення метафізики, для якої було характерне розуміння буття як дійсного космосу, в середньовічній філософії предмет метафізики розуміється інакше. Предметом метафізики як раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським, в кінцевому рахунку є Бог. Правда, пристосовуючи і переосмислюючи філософські ідеї Арістотеля до католицькохристиянської релігії, Фома фактично саму метафізику як філософію прирікає бути служанкою теології. Як підкреслює В.В.Соколов, згідно з Фомою Аквінським " . наука та нерозривно зв'язана з нею філософія виводять свої істини, спираючись на досвід і розум, в той час як релігійне віровчення, яке відрізняє . теологічну доктрину, дістає їх в одкровенні, у Священному писанні. Але така радикальна різниця методів аж ніяк не означає повної різниці предметів філософії та теології, галузей їх застосування".

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства, яке прийшло на зміну феодальному. Наприкінці XVI — початку XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема — місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв'язування цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна, позитивістська, — нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою предмет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію — особливе філософське вчення про природу, або як метафізика — умоглядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення конкретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети конкретних наук (Декарт, Лейбніц). Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук та філософії. Це було зумовлено якісними змінами в самих конкретних науках, а також у методології як філософії, так і конкретних наук. Виникають механічна теорія теплоти, фізична хімія, геохімія тощо, які заповнюють "розриви" між окремими науками. Наука синтетично зв'язує в єдину систему якісно різні галузі знань. Це був хоча й об'єктивний, але не стихійний процес. На його адекватне осмислення великий вплив мав діалектичний метод філософії, який спочатку в рамках німецької класичної філософії розробив Гегель, а потім матеріалістично обгрунтували К.Маркс та Ф.Енгельс. Справа в тому, що в філософії і в конкретних науках XVII, XVIII ст. в цілому панував метафізичний метод філософського мислення. Термін метафізика як в історії філософії, так і нині вживається не тільки для позначення теоретичної філософії або спекулятивної філософії (особливо на Заході), але і як позначення філософського методу, протилежного діалектиці. З точки зору метафізичного методу і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об'єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв'язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового — "немає нічого нового під місяцем". Діалектичний метод у філософії на противагу метафізиці наполягає на принципах універсального зв'язку всіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та принципі розвитку її. Докладніше проблему методу в філософії ми розглянемо нижче. Зараз же важливо підкреслити, що філософський метод діалектики Маркса і Енгельса розвивався з позицій матеріалізму на відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля. Це необхідно враховувати, оскільки у визначенні предмета філософії суттєвими є питання про співвідношення матерії та свідомості, або, що по суті те ж саме, природи та духу. Це питання Енгельс назвав "основним питанням філософії". Похідним від такої універсальної постановки питання є питання про співвідношення суб'єкта та об'єкта пізнання.

[1] 2 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com