У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антична фiлософiя

Сторінка 2

Аналогiчне положення i у Анаксагора, який прожив понад 30 рокiв у Афiнах, продовжував ‘‘логiку’‘ Емпедокла, вiдноситься до певної фiлософської традицiї i створив власну традицiю, але не може бути вiднесений до певної школи.

Анаксагор, як i Емпедокл, вiдстоює позицiю принципової множинностi фундаменту Космосу, але фундамент цей скла­дається не з чотирьох першоелементiв, а з нескiнченного роз­маїття часточок усяких речовин, що є своєрiдним ‘‘сiм’‘ям’‘ ре­чей. Подiбно до ‘‘коренiв’‘ Емпедокла, ‘‘сiм’‘я’‘ Анаксагора само по собi незмiнне i непорушне, але, постiйно змiшуючись вiдповiдно до законiв буття, воно роз’‘єднується i з’‘єднується, утворюючи розмаїття навколишнього свiту.

2 Класична антична фiлософiя.

2.1 Атомiзм Левкiппа i Демокрiта.

Фiлософiя Левкiппа (прибл.500-440 рр. до н.е.) вперше поєднує поняття ‘‘буття’‘ iз поняттям ‘‘першоелемент’‘ в поняттi про атом - неподiльну частинку, яка рухається в порожнечi. Про Левкiппа не збереглося майже нiяких вiдомостей, однак про Демокрiта, його видатного учня, iснує досить велика кiлькiсть суперечливих фактiв. Дiяльнiсть Демокрiта (460-370 рр. до н.е.), за свiдченнями античних авторiв, була спрямо­вана на розвиток вчення Левкiппа. Тому вчення про атомiзм розглядається як теорiя Левкiппа-Демокрiта. В нiй зберiгається елейська концепцiя вiчного, сталого i непоруш­ного буття (як i самi атоми). Зберiгається i характер чуттєвого iснування (лише в уявi, а не в думцi) розмаїття навколишнього свiту:’‘Лише в уявi iснує колiр, солодке, гiрке. Насправдi ж iснують лише атоми i порожнеча’‘. На вiдмiну вiд елеатiв, змушених заперечувати реальнiсть даного в чуттях руху, Демокрiт приймає iдею Емпедокла i Анаксагора про множиннiсть фундаменту свiту. Подiл дiйсностi на нескiнченну множину атомiв (неподiльнi елементи), однакових за своєю структурою, але вiдмiнних за формою, вагою, i нескiнченну порожнечу як реальну умову руху атомiв, дозволяє теоретично розв’‘язати проблему єдиного буття i рiзно­манiтностi данної в чуттях дiйсностi. В поняттi атома знахо­дить своє вiдносне завершення принцип iндивiдуалiзацiї (роздiлення на нескiнченну множину часточок, серед яких не­має жодної абсолютно тотожньої iншiй) цiлiсно-мiнливого (у iонiйцiв) або цiлiсно-незмiнного (у елеатiв) Космосу.

Атоми рухаються i утворюють найрiзноманiтнiшi з’‘єднан­ня, якi сприймаються людьми як рiзнi речi, процеси, що вини­кають i зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокрiт, уда­ване: немає рiзних речей, процесiв, є лише рiзнi з’‘єднання одних i тих самих атомiв. Атомiзм можна розглядати як фiлософське усвiдомлення реальної життєвої ситуацiї в рабов­ласницькому суспiльствi, адже атоми тотожнi своєю не­подiльнiстю i вiдрiзняються лише зовнiшньою, тiлесною фор­мою, як i люди тотожнi в своїй ‘‘людяностi’‘, але рiзнi за зовнiшнiстю. Цi атоми рухаються вiдповiдно до необхiдностi в порожнечi, так i люди рухаються вiдповiдно своєму мiсцю в суспiльному життi. Соцiальний пiдтекст атомiстичної теорiї яскраво демонструє римський переклад грецького слова ‘‘атом’‘

- ‘‘iндивiд’‘.

Якiсно новим для античної фiлософiї є поняття ‘‘нескiнченностi’‘, ‘‘незнищеностi’‘ Космосу, в якому iснує ба­гато рiзних свiтiв. Цi свiти не вiдрiзняються iстотно вiд свiту, в якому ми безпосередньо живемо. Розумiння дiйсностi в уявi Демокрiта пiдпорядковане принциповi необхiдностi. Ця необхiднiсть абсолютна настiльки, що не визнає навiть тео­логiчної її iнтерпретацiї: ‘‘Боги не потрiбнi Космосу’‘. Вияв­лення причин i наслiдкiв, якi простягаються у нескiнченний ланцюг, i є, з точки зору Демокрiта, головним предметом пiзнання. Там, де виникали питання про можливiсть, випад­ковiсть, Демокрiт вбачає проблему пошуку невiдомих причин. Так, його концепцiя ейдосiв - чуттєвих образiв, виявляє себе як спроба знайти причину розбiжностей мiж поняттям про ато­марну будову Космосу i чуттєвими даними. Ейдоси виникають як промiжне утворення мiж об’‘єднанням атомiв (конкретною рiччю) i вiдповiдним органом чуття людини. Кожна рiч видiляє у се­редовище щось подiбне до предмета, котре проникає в око, тактильнi органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторi мiж предметом i органом чуття, потрапляючи до суб’‘єкта як вiдбиток. Вирiшення проблеми причини невiдповiдностi мiж уявною картиною буття i чуттєвими даними стає головним предметом розвитку у класичнiй античнiй фiлософiї.

2.2 Софiстична фiлософiя.

В античнiй софiстицi дуже важко знайти цiлiсну кон­цепцiю чи течiю, вона має розмаїття вчень, поглядiв рiзних її представникiв. Однак її спiльною ознакою можна чiтко виз­начити суспiльне положення софiстiв. Розквiт софiстичної фiлософiї вiдбувся у перiод Пелопонеської вiйни (431-404 рр. до н.е.). Найбiльш вiдомими iз старших софiстiв визнають Горгiя, Протагора, Гiппiя, Продiка, Антифонта.

Горгiй (прибл.483-373 рр. до н.е.). Висунув три найвiдомiших тези: 1) нiчого не iснує; 2) якщо щось iснує, то його неможливо пiзнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось пiзнати, то неможливо цi знання передати чи пояснити iншiй людинi. Докази цих тез будуються на чiткiй логiчнiй фiксацiї визначень понять. Уся конструкцiя базується на прийняттi вiдповiдного положення, iз якого виводяться висновки, що су­перечать розповсюдженим точкам зору.

Горгiй досить чiтко вирiзняє значення слiв, використо­вує змiни значень в рiзних контекстах. Ця манiпуляцiя мовою, її логiчною i граматичною структурою, характерна для всiх софiстiв.

Протагор (прибл.481-373 рр. до н.е.). Вiдомий як один з найбiльш популярних учнiв Демокрiта. Вiдстоює традицiйний для софiстiв релятивiзм. Є автором знаменитої тези: ‘‘людина є мiрою усiх речей, iснуючих - що вони iснують, неiснуючих - що вони не iснують’‘. Вказану тезу у Протагора допомагають зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що ‘‘Про­тагор . мiрою називає критерiй, речами - справи , що лю­дина є критерiй усiх справ, дiянь’‘. Повне роз’‘яснення кон­цепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеля про спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за­думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд може слугувати джерелом знання, а не ‘‘нус’‘, ‘‘абстрактне мислення’‘, ‘‘iдея’‘.

Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах, Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проб­лем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв мо­лодi. Спираючись на своє переконання про важливiсть мови для впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху ви­никнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, пи­тання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови. Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.

Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розме­жування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядан­ня, усвiдомлення сутi буття.

2.3 Фiлософiя Сократа.

Остаточне усвiдомлення мiсця фiлософiї у суспiльствi було здiйснене Сократом (469-399 рр. до н.е.). Вiн першим прийшов до висновку, що фiлософiя - це дiяльнiсть по усвiдомленню, осмисленню та визначенню вiдношення людини до дiйсностi. Фiлософ - людина, яка змiнює своє вiдношення до свiту вiдповiдно до змiн обставин буття.

Сократ гостро полемiзує iз софiстами, хоча сам вiн фак­тично продовжує розпочату ними справу в утвердженнi людини як головної теми фiлософських мiркувань. Негативне вiдношен­ня до софiстiв Сократ пояснював тим, що вони ‘‘продавали знання за грошi кому завгодно’‘.

Сократ рiшуче повертає фiлософськi дослiдження вiд вив­чення Космосу, природи до людини як духовної iстоти. ‘‘Пiзнай самого себе’‘ - такою є головна теза сократiвського фiлософствування. I таке знання можна здобути в практичнiй зустрiчi умiв. Сократ принципово вiдмовляється вiд запису­вання своїх думок, вважаючи дiйсною сферою знання, мудростi живу бесiду з опонентами, живу полемiку. Саме вiн ввiв по­няття ‘‘дiалектика’‘ (вмiння вести бесiду, сперечатися).

1 [2] 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com