У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Адвокатура в Україні: шляхи та перспективи розвитку

Адвокатура в Україні: шляхи та перспективи розвитку

ПЛАН

Вступ

1. Адвокатура України та її завдання

2. Поняття адвоката, вимоги до нього

3. Правове регулювання діяльності адвокатури

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Закон України “Про адвокатуру”, який було прийнято 19 груд­ня 1992 р., врегулював основні аспекти діяльності цього правозахисного інституту. Зокрема, в Законі по-новому вирішено питання на­буття права займатися адвокатською діяльністю, встановлено орга­нізаційні форми її здійснення, значно розширено професійні права адвоката і його обов’язки, передбачено гарантії адвокатської діяль­ності, введено присягу адвоката України, визначено поняття адво­катської таємниці, вирішено питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності і визначено систему органів, упов­новажених видавати і анулювати свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю, врегульовано відносини адвокатури з Мініс­терством юстиції України, іншими державними органами тощо.

За час функціонування адвокатури України, побудованої у 1992-1993 роках на нових законодавчих засадах, з урахуванням міжнародних стандартів адвокатської професії та організації ад­вокатур багатьох демократичних країн світу, в Україні напра­цьовано значний досвід, і гостро постала необхідність подальшо­го реформування цього інституту, доопрацювання окремих норм Закону “Про адвокатуру”. Це з очевидністю випливало з тексту прийнятого Закону, в якому не були враховані важливі для прак­тичної адвокатської діяльності пропозиції. Наприклад, введення Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ), утворення єдиної ко­місії для прийняття кваліфікаційних іспитів, об’єднання адвокату­ри в єдину професійну організацію, введення обов’язкового ста­жування та підвищення кваліфікації адвокатів, створення системи страхування професійних ризиків та впровадження спеціалізова­ного пенсійного фонду, розширення гарантій адвокатської діяль­ності тощо. Спілка адвокатів України підготувала і декілька разів подавала до Верховної Ради проекти змін і доповнень до Закону, однак вони не були розглянуті, хоча Закон, безумовно, потребує приведення його у відповідність із положеннями Конституції України, міжнародних документів про адвокатуру та чинного за­конодавства.

1. Адвокатура України та її завдання

Адвокатура України є добровільним професійним громад­ським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інте­реси громадян України, іноземних громадян, осіб без грома­дянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допо­могу.

Щоправда, визначення в Законі адвокатури як громадського об’єднання викликає серйозні зауваження, оскільки в даному разі мова йде про з’єднання всіх адвокатів у єдину спільноту, пов’язану загаль­ними цілями, професійними правами та обов’язками для виконан­ня певних, доручених їм повноважень. Слід зазначити, що понят­тя “громадське об’єднання” в чинному законодавстві України взагалі не існує. У нормативних актах згадуються “громадські ор­ганізації”, “об’єднання громадян”, “об’єднання підприємств” то­що, втім жоден з цих термінів не може бути застосований до адво­катури. Проект Закону “Про адвокатуру”, поданий до Верховної Ради у 1992 році, визначав адвокатуру як “незалежний правовий інститут”.

Адвокатура — поняття узагальнююче, яке не ототожнюється з поняттям адвокатури як об’єднання – юридичної особи. В Консти­туції України не визначено її правовий статус, але з окреслених у ній завдань адвокатури можна зробити висновок, що остання є од­ним з інститутів правової системи держави, який виконує завдан­ня, без здійснення котрих функціонування цієї системи неможли­ве. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в певному сенсі має відігравати роль “дружнього посередника” між державою та/або іншими суб’єктами права в громадянському суспільстві [3, c.9].

Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгре­сом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, звертають увагу на необхідність забезпечення прав людини і основних сво­бод та ефективну можливість користуватися юридичною допомо­гою, здійснюваною незалежною юридичною професією, при цьо­му встановлюється, що професійні асоціації адвокатів забезпе­чують юридичну допомогу для всіх, хто має в ній потребу, і ко­оперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя й суспільного інтересу.

Визнавши адвокатуру об’єднанням, законодавець характери­зує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що здебільшого і раніше колегії адвокатів розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об’єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації, а саме: об’єднання громадян лише однієї професії, спеці­альний дозвіл на здійснення діяльності, виконання в рамках ор­ганізації професійної роботи за оплату, відповідальність за нена­лежне здійснення обов’язків тощо.

Завдання адвокатури визначає Конституція України, згідно із ст. 59 якої вони полягають у тому, що адвокатура діє для забез­печення права на захист від обвинувачення і для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних орга­нах. Це формулювання дещо відрізняється від того, що було за­кріплено у 1992 році в Законі України “Про адвокатуру” з по­силанням на Конституцію, і котре, до речі, не відповідало чинній на той час Конституції Української РСР, у якій було зазначено, що для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Але незважаючи на такі розбіжності, слід зазначити, що наведені у коментованій статті Закону про адвока­туру її завдання відповідають основним напрямам, у яких ведеть­ся адвокатська діяльність — виконання повноважень захисника, здійснення представництва, подання правової допомоги різних видів кожному, хто її потребує, тобто як громадянам України, так і іноземним громадянам, особам без громадянства, юридичним особам.

Стаття про адвокатуру вміщена у розділі II Конституції “Пра­ва, свободи та обов’язки людини і громадянина” [1], чим підкрес­люється особливий характер цього правового інституту, діяль­ність якого спрямована на допомогу державі у виконанні нею певних функцій, визначених Основним Законом. Згідно зі ст. З Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, для виконання якого створюються певні інститути. Покладення саме на адвокатуру ви­значених вище завдань взаємопов’язане з проголошеним вперше на конституційному рівні правом кожного на правову допомогу, в тому числі й безоплатну (у передбачених законом випадках), а та­кож правом кожного на вільний вибір захисника своїх прав.

Віднесення до компетенції саме адвокатури діяльності з забез­печення права на захист від обвинувачення і надання правової до­помоги у визначених Конституцією випадках (при вирішенні справ у судах та інших державних органах) є важливою, забезпе­ченою державою гарантією належного рівня професійного захис­ту, консультування та іншої правової допомоги, оскільки тільки адвокати наділені спеціальними професійними правами, гаран­тіями адвокатської діяльності, лише щодо них встановлені певні професійні обов'язки, правила адвокатської етики та відповідаль­ність за неналежне здійснення адвокатом його обов’язків, перед­бачена адвокатська таємниця, при цьому притягнення адвоката до відповідальності поставлено у певні процедурні рамки.

Оскільки Конституцією прямо обумовлено виконання адвока­турою в судах та інших державних органах двох покладених на неї функцій — забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги, можна дійти висновку, що тільки адвокати можуть в цих органах виконувати вказані види діяльності, і дер­жавні органи мають взаємодіяти саме з ними при вирішенні наве­дених вище функцій адвокатури. У відповідності з Конституцією має вирішуватися питання щодо участі захисника, яким може ви­ступати лише особа, яка має свідоцтво про право на заняття адво­катською діяльністю. Допуск близьких родичів, опікунів і піклу­вальників як захисників (ст. 44 КПК) протирічить ст. 59 Консти­туції України. Вказані в ній види діяльності є виключною компе­тенцією адвокатури і не можуть здійснюватися іншими суб’єкта­ми (близькими родичами, юристами-підприємцями, фахівцями у галузі права тощо) крім осіб, які мають свідоцтво про право на за­няття адвокатською діяльністю [3, c.12].

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com