Правозастосувальний акт: поняття, структура, види

ПЛАН

1. Поняття і ознаки правозастосування

2. Поняття і ознаки акта застосування норм права

3. Види актів застосування норм права

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов'язані з ді­ями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється держав­ними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуа­ціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати право­вих норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконан­ня, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держа­ви вважається застосування правових норм, що містяться в за­конах і підзаконних нормативних актах.

Необхідність у застосуванні норм права виникає у наступних випадках:

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єкти­вними юридичними правами і покладення на інших суб'єктив­них юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при опода­тковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рі­шення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'я­зки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вда­тися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, кон­фіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (уста­новлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності орга­нів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, устано­вою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комер­ційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, поста­нова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дій­ти висновку, що нравозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юри­дичних обов'язків;

• вирішенні спору про право — про наявність або міру су­б'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'яз­ків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопоруш­ника.

2. Поняття і ознаки акта застосування норм права

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це ін­дивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповнова­женого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних пра­вовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчине­не ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-доку­мента).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, ви­сновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

— основний акт, в якому виражене рішення юридичної спра­ви в цілому;

— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформ­ляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спи­рається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтова­ним.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх по­садових осіб і являє собою категоричне,'офіційно-владне, обо­в'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоні­фікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і резуль­тативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид пра­вових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від норматив­но-правового акта за низкою зазначених вище ознак:

- прийма­ється на основі нормативно-правового акта; персоніфікований;

- поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);

- містить у собі обов'язок підкоритися — виконати сформульова­не у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридич­них фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може ви­ходити від тих самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів міс­цевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України вста­новлює нове почесне звання «Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Прези­дента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначе­них двох форм права — закону і указу — лише закон має норма­тивний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від змісту.

3. Види актів застосування норм права

Види актів застосування норм права класифікуються за різ­ними критеріями.

[1] 2

 завантажити реферат

Подібні реферати з розділу "Законодавство і право"

• Види управління у галузі екології за чинним законодавством
• Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна
• Нові інформаційні технології процесу підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів
• Поняття та принципи державної служби в Україні