У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Адвокатура України та її завдання

Адвокатура України та її завдання

Закон України “Про адвокатуру”, який було прийнято 19 груд­ня 1992 р., врегулював основні аспекти діяльності цього правозахисного інституту. Зокрема, в Законі по-новому вирішено питання на­буття права займатися адвокатською діяльністю, встановлено орга­нізаційні форми її здійснення, значно розширено професійні права адвоката і його обов’язки, передбачено гарантії адвокатської діяль­ності, введено присягу адвоката України, визначено поняття адво­катської таємниці, вирішено питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності і визначено систему органів, упов­новажених видавати і анулювати свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю, врегульовано відносини адвокатури з Мініс­терством юстиції України, іншими державними органами тощо.

Згідно з постановою Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. № 2888-ХП цей Закон набрав чинності з 1 лютого 1993 р., і з цього ж часу втратило чинність Положення про адвокатуру Укра­їнської РСР від 31 жовтня 1980 р. Однак лише 27 квітня 1993 р. у зв’язку з цим Законом і на його розвиток Кабінет Міністрів Укра­їни своєю постановою № 302 затвердив Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань, що мало надати можливість ут­ворювати їх. Але за Законом адвокатські об’єднання могли утво­рювати лише адвокати, тобто особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Право видавати такі свідо­цтва надавалося виключно кваліфікаційно-дисциплінарним комі­сіям адвокатури, порядок організації і діяльності котрих мали ви­значатися відповідним Положенням, якого на той час не існувало.

Тобто не могли бути сформовані й кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Після неодноразових звернень Спілки адвока­тів України, Всеукраїнського страйкового комітету адвокатів до Президента України і Верховної Ради лише 5 травня 1993 р. Ука­зом Президента було затверджено Положення про кваліфіка­ційно-дисциплінарну комісію адвокатури (КДКА) та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури при Кабінеті Міні­стрів України (ВККА). З цього часу розпочалося утворення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, видача свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю, формування адво­катських об’єднань.

За час функціонування адвокатури України, побудованої у 1992-1993 роках на нових законодавчих засадах, з урахуванням міжнародних стандартів адвокатської професії та організації ад­вокатур багатьох демократичних країн світу, в Україні напра­цьовано значний досвід, і гостро постала необхідність подальшо­го реформування цього інституту, доопрацювання окремих норм Закону “Про адвокатуру”. Це з очевидністю випливало з тексту прийнятого Закону, в якому не були враховані важливі для прак­тичної адвокатської діяльності пропозиції. Наприклад, введення Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ), утворення єдиної ко­місії для прийняття кваліфікаційних іспитів, об’єднання адвокату­ри в єдину професійну організацію, введення обов’язкового ста­жування та підвищення кваліфікації адвокатів, створення системи страхування професійних ризиків та впровадження спеціалізова­ного пенсійного фонду, розширення гарантій адвокатської діяль­ності тощо. Спілка адвокатів України підготувала і декілька разів подавала до Верховної Ради проекти змін і доповнень до Закону, однак вони не були розглянуті, хоча Закон, безумовно, потребує приведення його у відповідність із положеннями Конституції України, міжнародних документів про адвокатуру та чинного за­конодавства.

Визначення в Законі адвокатури як громадського об’єднання викликає серйозні зауваження, оскільки в даному разі мова йде про з’єднання всіх адвокатів у єдину спільноту, пов’язану загаль­ними цілями, професійними правами та обов’язками для виконан­ня певних, доручених їм повноважень. Слід зазначити, що понят­тя “громадське об’єднання” в чинному законодавстві України взагалі не існує. У нормативних актах згадуються “громадські ор­ганізації”, “об’єднання громадян”, “об’єднання підприємств” то­що, втім жоден з цих термінів не може бути застосований до адво­катури. Проект Закону “Про адвокатуру”, поданий до Верховної Ради у 1992 році, визначав адвокатуру як “незалежний правовий інститут”.

Адвокатура — поняття узагальнююче, яке не ототожнюється з поняттям адвокатури як об’єднання – юридичної особи. В Консти­туції України не визначено її правовий статус, але з окреслених у ній завдань адвокатури можна зробити висновок, що остання є од­ним з інститутів правової системи держави, який виконує завдан­ня, без здійснення котрих функціонування цієї системи неможли­ве. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в певному сенсі має відігравати роль “дружнього посередника” між державою та/або іншими суб’єктами права в громадянському суспільстві.

Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгре­сом 00Н по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, звертають увагу на необхідність забезпечення прав людини і основних сво­бод та ефективну можливість користуватися юридичною допомо­гою, здійснюваною незалежною юридичною професією, при цьо­му встановлюється, що професійні асоціації адвокатів забезпе­чують юридичну допомогу для всіх, хто має в ній потребу, і ко­оперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя й суспільного інтересу.

Визнавши адвокатуру об’єднанням, законодавець характери­зує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що здебільшого і раніше колегії адвокатів розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об’єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації, а саме: об’єднання громадян лише однієї професії, спеці­альний дозвіл на здійснення діяльності, виконання в рамках ор­ганізації професійної роботи за оплату, відповідальність за нена­лежне здійснення обов’язків тощо.

Закон України “Про об’єднання громадян” містить поняття об’єднання як добровільного громадського формування, створе­ного на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадяна­ми своїх прав і свобод. Зрозуміло, що основні ознаки його не спів­падають з ознаками адвокатури, оскільки остання створюється за принципом єдиної професії, а не за єдністю інтересів; для вико­нання покладених на адвокатуру конституційних завдань, захисту прав громадян, а не для реалізації і захисту власних прав. Згада­ний Закон поділяє об’єднання громадян на політичні партії і гро­мадські організації. Зрозуміло, що ні адвокатуру в цілому, ні адво­катські об’єднання не можна віднести до політичних партій.

Безпідставним є віднесення як адвокатури в цілому, так і адвокатських об’єднань до громадських організацій з огляду на сформульований у ст. З Закону “Про об’єднання громадян” зміст цього терміну. Притаманні громадській організації ознаки — об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів – не є харак­терними як для адвокатури в цілому, так і для адвокатського об’єднання, перш за все тому, що адвокати захищають не свої ін­тереси, а права фізичних та юридичних осіб. Відмінним є і поря­док формування об’єднань громадян, їх реєстрація від порядку, встановленого для адвокатських об’єднань.

Таким чином, аналіз цілей, особливостей формування, організа­ції діяльності не дають підстав розглядати адвокатуру як об’єднан­ня громадян, послуговуючись термінами чинного законодавства, і зокрема як громадську організацію. Не є такими й адвокатські об’єднання, що входять до складу адвокатури. (Див. також ко­ментар до ст. 19.)

Завдання адвокатури визначає Конституція України, згідно із ст. 59 якої вони полягають у тому, що адвокатура діє для забез­печення права на захист від обвинувачення і для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних орга­нах. Це формулювання дещо відрізняється від того, що було за­кріплено у 1992 році в Законі України “Про адвокатуру” з по­силанням на Конституцію, і котре, до речі, не відповідало чинній на той час Конституції Української РСР, у якій було зазначено, що для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Але незважаючи на такі розбіжності, слід зазначити, що наведені у коментованій статті Закону про адвока­туру її завдання відповідають основним напрямам, у яких ведеть­ся адвокатська діяльність — виконання повноважень захисника, здійснення представництва, подання правової допомоги різних видів кожному, хто її потребує, тобто як громадянам України, так і іноземним громадянам, особам без громадянства, юридичним особам.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com