У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Роль правового захисту інформаційних технологій, його еволюція

Роль правового захисту інформаційних технологій, його еволюція

В Україні проблемам інформаційного права приділяється недостатня увага. Стан наукового осмислення цієї проблематики можна охарактеризувати як мляву поточну дискусію. Серед її учасників є прибічники визначення інформаційного права як окремої галузі та противники, які вважають інформаційне право субінститутом права і складовою правової інформатики. Останні, дотримуючись традиційних уявлень щодо інформатики як діяльності з інформацією, не враховують сучасних реалій, пов’язаних з розвитком інфосфери та змістом інформаційної діяльності.

Поділяючи думку вчених про необхідність виваженого підходу до формування нових галузей права, не можна погодитись з тим, що проблеми інформаційного права доцільно розглядати після повного оформлення традиційних галузей права. Сьогодні Україна перебуває на порозі інформаційного суспільства і тому не можна зволікати з розробкою його правового фундаменту, оскільки це призведе до негативних наслідків [2].

Безумовно, враховуючи наукові досягнення світової науки, юридична наука України має пройти свій шлях і базуватися на конституційній основі. Правові норми, що відповідатимуть усім критеріям феномену, яким є інформація, мають відображати національні цінності, традиції суспільства, передові ідеї й концепції розвитку, щоб створити передумови для цивілізованого інтегрування у світовий інформаційний простір, забезпечуючи захист національних інтересів громадян України у глобальному інформаційному середовищі.

Як свідчать численні джерела, проблемам інформаційного права юридична наука почала приділяти увагу в 60-70 роках ХХ століття. Поступово були окреслені класифікаційні ознаки нової галузі права.

Важливою класифікаційною ознакою галузі є предмет інформаційного права. За визначенням правознавців [3-6], предмет інформаційного права України можна розглядати як частину суспільних відносин, пов’язаних з обігом інформації та інформаційних ресурсів: створенням, формуванням, розвитком, поширенням, використанням; забезпеченням сталого функціонування інфраструктури інформаційного простору України з метою задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційної діяльності та цивілізованого входження у світовий інформаційний простір; забезпеченням захисту інформаційних ресурсів, засобів комунікацій, інформаційних технологій та інформаційної безпеки суб’єктів суспільних відносин в інформаційній сфері.

Регулювання відносин інформаційного права, як і в інших галузях, є відносини двох або більше суб’єктів, пов’язаних певним інтересом до конкретного об’єкта у сфері, що розглядається. Порядок і правила дій суб’єктів встановлюються державою у відповідних правових нормах з урахуванням інтересів або певного кола суб’єктів інформаційної діяльності.

Таким чином, якщо предметом інформаційного права є частина суспільних відносин, пов’язаних з інформацією та інформаційною діяльністю, то складнішими є питання про методи нової галузі права як засоби правового упорядкування свідомості, поведінки, відносин людей у зв’язку з реалізацією їхніх інтересів.

Феномен інформації, перетворення її на стратегічний ресурс, наявність інформаційної складової в усіх сферах діяльності окремої людини, суспільних організацій, держави в цілому зумовили формування галузі права, яка не є класичним або абсолютно чистим щодо методів регулювання і є складовою третього рівня класифікації. Інформаційне право за наявності чітко окресленої предметної сфери регулювання (інформація, інформаційна діяльність) за своїми методами використовує різні засоби і прийоми, властиві всій системі права, тісно контактує й взаємодіє з усіма іншими галузями права: конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним тощо.

Безперечно, специфікою інформаційного права є безпосередньо конституційне регулювання певних видів діяльності, пов’язаних з інформацією. Конституційними правовими нормами реалізуються і норми міжнародного права. Наприклад, права і свободи людини й громадянина, що проголошенні Загальною Декларацією прав людини та ін.

Застосування адміністративних засобів і прийомів для забезпечення правил інформаційної діяльності регулюється адміністративним правом, а право власності та інтелектуальної власності на інформацію, інформаційні ресурси — нормами цивільного права. Кримінальне право встановлює санкції за злочини в інформаційній сфері. Тому регулювання правових відносин, пов’язаних з інформацією і комунікаційними процесами, спонукає дотримуватися балансу використання різних методів регулювання відносин.

Самостійність галузі права визначається і через такий класифікатор як інститут права. Проблеми інституціоналізму висвітлювали у своїх працях М. Оріу, Ж. Ренар, Ж-Л. Бержель, С. С. Алексєєв, Е. А. Воротилін, О. С. Йоффе, В. С. Якушев, І. Л. Бачило, В. Н. Лопатін, М. А. Федотов та ін.

Абсолютна більшість дослідників одностайна у тому, що у системі інформаційного права діють усі рівні правових інститутів: загальні, міжгалузеві, галузеві. Зокрема, С. С. Алексєєв [7] обґрунтовує існування у правовій системі різновидів правових інститутів за їхніми предметними і функціональними ознаками, галузевих комплексних інститутів, а також субінститутів права та об’єднаних правових інститутів, які, на його думку, є найвищим рівнем будови галузі права.

Заслуговують на увагу підходи до визначення інститутів права, запропоновані О. Ющиком [8], який вважає, що для видової диференціації правових інститутів необхідно виходити з реального змісту, тобто: 1) набору вихідних суб’єктних прав; 2) сукупності юридичних фактів, які визначають умови існування цих прав; 3) системи гарантій реалізації вказаних прав як необхідних складових будь-якого правового інституту.

Специфічні інститути галузі інформаційного права юридичною наукою тільки окреслюються і потребують поглиблених досліджень. При цьому доцільно зауважити, що наукова аргументація, і на цій основі точність визначення інституту права, суттєво впливають як на процес нормотворення, так і на зміст наукових досліджень та практику правозастосування.

До специфічних інститутів інформаційного права можна віднести: «свободу», «таємницю», «доступ», «правовий режим інформації (інформаційного ресурсу)», «право на інформацію», «захист інформації», «відкриту інформацію», «інформацію обмеженого доступу», «масову інформацію», «офіційну» та інші види інформації.

Національне інформаційне право, так само як і інші галузі, має одне джерело, а саме: звичаї, моральні норми, традиції; юридичні прецеденти; законодавчі й нормативно-правові акти; договори (міжнародні й внутрішні).

Інформаційне право — галузь, яка ще тільки формується, і дуже важливим є визначення основних її інститутів, пошук і розробка шляхів найбільш ефективного застосування правового інструментарію регулювання відносин в інформаційній сфері. Національний характер будь-якої галузі права, так само як і інформаційного, визначає його конституційна основа та реалізація правовими нормами звичаїв, моральних норм, традицій суспільства і країни.

Один із провідних теоретиків конституційного права України В. Ф. Погорілко відзначає, що справжність і реальність конституційного ладу має відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної Конституції і на перспективу. «На жаль,— пише автор,— певною мірою проблематичний характер мають, як показав час, деякі положення, закріплені у нашій Конституції України, зокрема, положення про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини і громадянина, соціальну спрямованість економіки тощо. Ці та ряд інших положень Конституції є в цілому символічними або справляють враження таких. Практично вони реалізуються частково» [10]. З урахуванням наведених висновків можна відверто говорити про те, що недоліки правового регулювання інформаційних відносин є наслідком недостатньої уваги (як одна із причин) до формування інформаційного права в Україні.

Певне уявлення про напрями формування інформаційного права може надати класифікатор предметних ділянок правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат

Подібні реферати з розділу "Законодавство і право"

Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com