У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Гетьманщина: початок занепаду вільної української преси. Зародження партійно-радянської преси України

Гетьманщина: початок занепаду вільної української преси. Зародження партійно-радянської преси України

Гетьманщина: початок занепаду вільної української преси

Квітневий переворот 1918 року, що усунув з історичної сцени Центральну Раду та привів до влади під прихильним поглядом німецького генштабу гетьмана Скоропадського, дав політичному настрою українства і його пресі новий водорозділ. Чи вже Центральна Рада вичерпала себе, а колишній царський генерал всіх врятував від брутальної німецької окупації - чи ЦР ще лишалася головною народною надією, бо щойно обрала президентом УНР М. Грушевського, майже прийняла конституцію УНР, а узурпатор посів з допомогою германських багнетів найвищу державну владу в нещасній Україні?

Оскільки власних видань гетьманці ще не мали, преса, що тяжіла до Центральної Ради, надала подіям негативного висвітлення. Зокрема, С. Єфремов у “Новій Раді” надрукував 9 травня статтю “Хресною путтю .”, де пророкував настання невдовзі нового акту народної трагедії.

Уряд Скоропадського, “наводячи порядок”, розпочав гоніння як на більшовиків, так і на націонал-демократів та анархістів: запровадив цензуру, заборонив есерівські газети “Боротьба” та “Народна воля”, піддав утискам “Нову Раду”. Нові, після більшовицьких, переслідування дедалі сильніше дезорганізували український рух. За свідченням сучасників, 70 процентів газет в Україні виходили російською мовою, писали про російські справи і в кращому разі ніяк не переймалися українськими проблемами або навіть вели запеклу боротьбу проти “планів українізації”. Натомість осередки вітчизняної преси наполягали на запровадженні української мови (“Нова Рада” від 20, 24, 25 вересня та ін.). Газета “Самостійник” гостро критикувала гетьмана за його прогерманську політику, яка завдавала шкоди батьківщині.

Потребу у власній пресі гетьман Скоропадський задовольнив, перш за все, створенням офіційного “Вісника Ради народних міністрів” та часопису “Україна” з ілюстрованим додатком. Та створити повноцінну пресу цьому режимові не вдалося: революція у Німеччині в листопаді 1918 р. позбавила його підпори, і в грудні гетьман зрікся влади та втік до Німеччини.

Директорія на чолі з С. Петлюрою, шляхом повстання січових стрільців-галичан та селянських напівпартизанських загонів, перебрала владу в Києві 14 грудня 1918 р.

Починається новий “медовий місяць” української преси. Прийнятий Директорією закон “Про державну мову в УНР” встановив обов’язкове її вживання. Як політична спадкоємиця Центральної Ради, Директорія спиралася на створені попередниками засоби масової інформації.

Але військово-політична обстановка в Україні стрімко ускладнювалася. Похід “визвольної” Добрармії Денікіна, висадка Францією численних військ в Одесі та інших портах півдня, зайняття більшовиками лівобережної України призвели до того, що влада УНР поширювалася у 1919-1920 рр. лише на Поділля та Волинь. Війна з білополяками ще більше поглибила кризу української преси: варшавські шовіністи стояли на тому, що української держави “нє било, нєма і нє бєндзє”. Остаточне вирішення європейських проблем після світової війни державами-переможницями знову розділило український народ, і цей розділ простягнувся ще на один історичний етап: Галичина відійшла до Польщі, східна Україна - до радянської Росії.

У перший рік після громадянської війни й численних окупацій, тобто у 1922 р., тільки 7 процентів від загального тиражу часописів УСРР (перша назва УРСР, тобто Українська соціалістична радянська республіка) припадає на українські видання.

Починається становлення компартійної преси в підрадянській Україні та української преси в Польщі.

Зародження партійно-радянської преси України

Преса більшовиків спочатку, від ленінської “Искры”, завозилася в Україну, здебільшого з Росії. Але невдовзі після лютневої (1917 р.) революції в Києві, Харкові, Катеринославі, Луганську почали виходити перші газети комуністів. Зокрема, в червні 1917 р. розпочала свою історію газета “Донецький пролетарій”, що, змінивши кілька разів назву, виходить і в наші дні як “Луганская правда”, одна з провідних газет Донбасу. Першим редактором її став К. Ворошилов, майбутній відомий державний і політичний діяч УРСР та СРСР.

Але “першою ластівкою” слід вважати харківську газету “Пролетарий”, яка вийшла в світ 10 лютого 1917 р. і випускалася до кінця вересня через нестачу коштів - після ряду невдалих спроб зібрати, за прикладом російських видань, гроші з робітників. Від початку й до кінця вона витримувала ленінську лінію “Правды”, на відміну від деяких інших видань, що допускали “хитання” в бік націонал-комунізму. Так, київський “Голос социал-демократа” дозволяв собі не передруковувати ленінські статті з петроградських видань, натомість видрукував так звану Київську платформу, що містила сумнівні, з точки зору ортодоксальних комуністів, положення.

Несхибну правдистську лінію обрала від 4 квітня катеринославська “Звезда”. Вона, перейменована згодом на “Зорю”, лишилася до наших днів одним з флагманів обласної преси Придніпров’я.

Перші ж видання зіткнулися з шаленим опором газет всіх політичних партій України. Їм відмовляли друкувати тиражі, чинили перешкоди у їх розповсюдженні. Несприйняття більшовизму як ідеології та особливо як способу вирішення політичних проблем відразу було в Україні дивуюче одностайним. Це добре знав В. Ленін, який не раз писав щодо масштабів усієї Росії: “Ми працюємо в кільці ворогів”, - адже всі можливі союзники відсахнулися від них. Недемократизм, непримиренність, схильність до масового насильства відштовхнули від них українську громадську думку. Але ці ж якості допомогли їм вихопити перемогу у 1921-му - хоч саме вони спричинили крах держави реального соціалізму у 1991-му. Розгроми в редакціях і друкарнях, арешти і навіть розстріли редакторів і журналістів у Сумах, Полтаві, Харкові не додали поваги в демократичних колах країни. В. Антонов-Овсеєнко, сам організатор і учасник багатьох революційних подій, від командування штурмом Зимового палацу в Петрограді до розгрому селянських повстань на Тамбовщині - під час першого походу більшовиків на Україну збагнув, яку жахливу “скриню Пандори” було відкрито, і надіслав В. Леніну листа, в якому описав масовий терор і звинуватив особисто вождя революції у потуранні злочинам.

Кількісно видання більшовиків у 1917-1918 рр. значно поступалися часописам інших партій. Так, вчені І. Курас та В. Солдатенко подають такі дані. В Одесі у 1917 р. з 117 часописів лише 4 підтримували більшовиків, у Києві з березня по серпень того ж року з 106 періодичних видань лише “Голос соціал-демократа” та й то нечітко, відстоював ленінську лінію.

Єдиного центрального видання в Україні більшовики довгий час не мали. Нетривалий час виходила газета першого українського радянського уряду ЦИКУК (Центральный Исполнительный комитет Украины) “Вісник Української Народньої Республіки” на двох мовах, спочатку у Харкові, а потім у Києві, обидва випуски очолювали правдисти, і “диригували” виданням через вірну соратницю Є. Бош з ЦК РКП(б).

Основною темою більшовицької преси були критика буржуазних урядів, пропаганда марксистсько-ленінських ідей та захоплення політичної влади, відомості про робітничий рух. Найвпливовішим гаслом було припинення І Світової (імперіалістичної) війни, мир без анексій та контрибуцій. Постійно, з номера в номер на всіх сторінках тут друкувалися матеріали про необхідність переходу політичної влади в руки пролетаріату, керованого партією більшовиків, та про єдність історичних доль пролетарів України і Росії, про необхідність возз’єднання їх в новому інтернаціоналістичному пролетарському союзі.

Втім, ні ідеї більшовизму, ні преса цієї партії поки що великого впливу на перебіг подій в Україні не мали.

Певна аудиторія була у більшовицької преси у великих промислових центрах, але головними рушійними силами історії в Україні були селянство та армія, отже редакції цих видань наполегливо шукали контактів з ними, друкували корисну для себе інформацію з сіл, з війська.

Весною 1918 року в Таганрозі й Москві проходив перший з”їзд компартії України. На ньому стало очевидно, що серед українських комуністів існувало дві платформи, помітним став розкол ще не створеної партії на ленінців-інтернаціоналістів і комуністів-націоналістів, яких московські ортодокси вважали “хитрими українцями” та закликали уважно пильнувати за їхніми діями, оскільки вони у будь-яких обставинах все одно повертали до питання про встановлення й зміцнення незалежності України. Врешті перемогла лінія інтернаціоналістів, і з тих часів організаційно КП(б)У трактувалася в Москві як обласна організація РКП(б). Відповідним було ставлення й до преси.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com