У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Інвестиційний менеджмент: розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, формування оптимального портфеля інвестицій підприємства та управління ним

Сторінка 6

Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізованих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, активах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

Інвестиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора.

Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів :

- інвестиційний портфель, орієнтований на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);

- інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);

- консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами – формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).

На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких :

- економічний стан в державі та його тенденції;

- фінансовий стан інвестора та його тенденції;

- поточна необхідність в доходах;

- умови оподаткування та інші.

Рішення про формування портфелю інвестицій, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та ін.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї активи будуть включені в портфель: сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації: баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.

Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об’єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель – тобто здійснювати безперервний моніторинг.

Як вже зазначалося вище, - для успішного формування та управління інвестиційним портфелем необхідно диверсифікувати портфель. Інвестиційний портфель має у своєму складі два і більше інвестиційних інструмента (активи, цінних папери) і формується з метою диверсифікації ризиків, що означає використання різноманітних за якостями активів, в першу чергу це рівень доходності та ризиковості, їх співвідношення для зменшення ризику втрат. Інвестиційний портфель диверсифікується до тих меж, поки не будуть досягнуті цілі інвестора з точки зору збалансування доходності та ризику. Якщо така мета досягнута, можна казати, що сформований збалансований портфель ( портфель, в який включені фінансові інструменти, що повністю виключають диверсифікований ризик), якщо ні – то існує незбалансований портфель ( портфель, в якому присутні як диверсифікований так і недиверсифікованийй ризики ).

Кожному інвестиційному інструменту, в тому числі і цінним паперам, присутні два основних види ризиків – несистематичний і систематичний. Коли цінний папір включено до портфелю, то інвестор приймає на себе обидва ризики. Так, диверсифікований ризик – це унікальний діловий та фінансовий ризик, який належить лише конкретному фінансовому інструменту (цінному паперу) і від якого можна позбутися за допомогою диверсифікації ризиків (їх розподілу). Недиверсифікований ризик – ризик, який характерний для усіх видів цінних паперів (інвестиційних інструментів), який не може бути усунений за допомогою диверсифікації. Корпорація, яка формує інвестиційний портфель, повинна усі диверсифіковані ризики звести до мінімального рівня. Диверсифікація ризику портфелю досягається шляхом процедури збалансування – тобто підбором цінних паперів з високою дохідністю і високим рівнем ризику і їх заміною в портфелі менш ризиковими, і, як правило, вони є менш дохідними, цінними паперами.

Існує зв’язок між доходністю та недиверсифікованим ризиком. Високий рівень диверсифікованого ризику не завжди зв’язаний з високою доходністю інвестиційних інструментів. Тому інвестор повинен мінімізувати диверсифікований ризик в загальному ризику інвестиційного портфелю. Це досягається шляхом диверсифікації портфелю таким чином, щоб залишився лише недиверсифікований ризик.

Рівень недиверсифікованого ризику залишається постійним незалежно від того, скільки інструментів і яких видів в ньому знаходиться. Диверсифікований ризик знижується з ростом кількості видів активів в портфелі (практичні дослідження вказують на оптимальну кількість – від 8 до 20). При подальшій диверсифікації портфелю – подальшому підборі і включенні в портфель активів повинні розглядатися витрати по цім операціям, які необхідно співставити з доходами, які очікуються внаслідок зменшення ризиків.

Принцип домінування визначає, що інвестиційний портфель буде ефективним, якщо:

1. Ніякий інший портфель не обіцяє такого ж доходу при меншому ризику.

2. Ніякий інший портфель не обіцяє більш високого доходу при такому ж рівні ризику.

Найбільш розповсюдженим методом, який застосовується для вибору найбільш оптимального портфелю, являється графічний метод аналізу кривих байдужості. Згідно цього методу всі інвестиційні портфелі, які лежать на одній заданій криві байдужості, можуть бути рівноцінними для інвестора; інвестор буде вважати будь-який портфель, який лежить на кривій байдужості, яка знаходиться вище і ліворуч, більш привабливим, ніж інший портфель, який лежить на кривій, яка нижче і праворуч; криві байдужості не можуть пересікатись; завжди існує можливість побудування між двома кривими байдужості третьої, яка лежить між ними. У випадку, коли інвестор не бажає ризикувати, він вибирає портфель, який лежить на кривій байдужості, яка розташована вище і ліворуч усіх інших кривих байдужості.

Розрізняють два підходи управління інвестиційним портфелем цінних паперів : традиційний і сучасний.

Традиційний підхід полягає в забезпеченні його збалансованості шляхом включення в портфель активів та проектів різних підприємств і галузей. При цьому слід зазначити, що підприємства, які раніше успішно виконували свою операційну діяльність, в подальшому будуть намагатися залишитись такими ж. Цінні папери великих компаній більш ліквідні і достатні у великій кількості, що дозволяє інвестору для досягнення ефективного розміру портфелю купувати цінні папери у великій кількості. Більш ймовірно переконати інвестора придбати цінні папери відомих компаній.

Сучасна портфельна теорія (Марковіц) ґрунтується на наступних ствердженнях :

1. Ринок є ефективним. Усі учасники ринку мають однакові умови доступу до інформації і можуть вільно входити і виходити з ринку.

2. Інвестори не полюбляють ризикувати.

3. Чим більше ризик, тим більший доход повинен отримати інвестор, і чим менше доход – тим менше ризик.

4. Інвестори прагнуть максимально збільшити доход і зменшити ризик.

5. Всі рішення по інвестуванню приймаються на підставі очікуваної норми доходу і ризику (їх співвідношення) або очікуваного стандартного відхилення норми доходу.

1 2 3 4 5 [6] 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com