У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Інвестиційна діяльність в Івано-Франківській області та оцінка її результатів

Сторінка 6

Рис. 1.5. Ринкова модель організації інвестиційної діяльності підприємства (фірми, компанії) [14].

Український ринок цінних паперів та інших інструментів фондового ринку перебуває на початковій стадії. Тому доцільно було б при розробленні вітчизняних теорій і правил вибору оптимальних варіантів інвестування більш широко застосовувати світову практику з питань формування інвестиційного портфеля.

Процес інвестування в структурі інвестиційної діяльності є найголовнішою, найвідповідальнішою фазою. Це стосується насамперед такої сфери реального інвестування, як капітальні вкладення. Якщо при фінансовому інвестуванні в цю фазу входить декілька процедур, пов'язаних з документальним оформленням інвестиції і перерахуванням коштів (передачею майна), то здійснення капітальних інвестицій охоплює широкий спектр підготовчих робіт: проектування, виділення земельної ділянки, визначення учасників реалізації проекту (забудовника, проектувальника, генпідрядної організації, субпідрядників), принципів організації матеріально-технічного забезпечення. До цього циклу належать також виконання будівельно-монтажних робіт, придбання машин і устаткування. Закінчується інвестиційна фаза введенням об'єктів в експлуатацію.

Деякі автори до сфери реального інвестування включають також приватизацію підприємств [14,с.67]. Якщо підходити до цього питання з загальнодержавної позиції, то дійсно, продаж об'єктів приватизації через аукціони, за конкурсами, їх викуп трудовими колективами в обмін на грошові кошти приносить певне нагромадження капіталу в Державному бюджеті. Однак, для об'єкту приватизації цей процес означає лише зміну власника, яка не призводить до нарощування економічного потенціалу приватизованих підприємств, чи оновлення його матеріально-технічної бази. Водночас зміна власника, передача державою корпоративних прав на майно новим власникам свідчить, по суті, що змінився інвестор. Для нових власників придбання корпоративних прав приватизованого підприємства такою є інвестицією, як і придбання акцій на ринку цінних паперів. Тому більш правомірно процес приватизації віднести до ринку фінансового інвестування, ніж до реальних інвестицій.

Розглядаючи фази інвестиційної діяльності, слід зупинитися ще на одному етапі, який повинен завершувати інвестиційний цикл - це контроль повернення капіталу на стадії експлуатації інвестиційних проектів. У світовій практиці дану фазу ще називають — після інвестиційним контролем або постаудитом.

В економічнійлітературі даний цикл рідко виділяють у самостійну фазу інвестиційної діяльності. Ця стадія інвестиційного процесу недостатньо вивчена і рідко використовується в практиці.

Практично не здійснюється післяінвестиційний контроль і аналіз фактичної ефективності проектів в нашій країні. Головна причина - неможливість вплинути на уже діючі інвестиційні проекти.

1.2. Законодавчо-нормативна база інвестиційної діяльності

Власна економіко-правова база України стосовно регулювання і юридичного захисту іноземних інвестицій фактично стала формуватися з прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та проголошенням Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. Одними з перших законодавчих актів у цьому напрямку були Закони України „Про захист іноземних інвестицій в Україні” від 10.09.91р. та „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91р. При цьому, по-перше, ставилося за мету почати формування власного правового поля в інвестиційному підприємництві, продекларувати юридичні державні гарантії захисту інвесторів (з метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму), по-друге, законодавче врегулювати правові відносини, що виникали б між суб'єктами підприємницької діяльності, з одного боку, і між ними й державою, - з другого. Тут гарантувалося неревізування іноземних інвестицій (крім випадків стихійних лих та інших надзвичайних обставин - при цьому сплачується ефективна й адекватна компенсація); перерахування прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах, за кордон; розробка схеми податкового режиму на підставі податкового законодавства України.

13 березня 1992 р. прийнято Закон „Про іноземні інвестиції”, що проіснував у правовому просторі трохи більше року (його дія була припинена згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р.). Дія цього закону поширювалася на підприємства, в яких частка іноземного інвестора становила не менше 20% оголошеного статутного капіталу, або не менше 100 тис. дол. США.[1]. Тут також встановлювалася норма незмінності умов захисту іноземних інвестицій протягом 10 років у разі, якщо спеціальне законодавство України в майбутньому змінюватиме їх, але вони були здійснені на момент дії умов даного закону. Закон зазначав дію національного режиму оподаткування для підприємств з іноземними інвестиціями, але звільняв їх від сплати можливих введених нових податків, які були відсутні на момент прийняття цього Закону, на строк, передбачений Законом для новостворених підприємств з іноземними інвестиціями. Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялися від сплати податків на доходи протягом п'яти років з моменту оголошення наявності першого прибутку (підприємства оптово-роздрібної торгівлі - протягом трьох років, посередницької діяльності - протягом двох років), а в подальшому сплачували зазначені податки в розмірі 50% від ставок, встановлених законами України (для підприємств оптово-роздрібної торгівлі та посередницької діяльності - 70% від ставок). Підприємства, капітал яких повністю належить іноземному інвестору, мали можливість зменшувати суми доходу, що підлягає оподаткуванню, на величину фактично здійснених інвестицій, підприємства з іноземними інвестиціями - на величину коштів, що реінвестуються на території України [1]. Товари і послуги власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялись від сплати ПДВ на п'ять років з моменту реєстрації підприємства.

Через рік, а саме 20 травня 1993 р., був прийнятий урядовий Декрет „Про режим іноземного інвестування”, а 17 грудня того ж року Верховна Рада України ухвалила Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну [8, 9]. Але декрет ні структурно, ні за своїми основними положеннями, по суті, не відрізнявся від попереднього інвестиційного закону. Проте він містив деякі нововведення. По-перше, з'явився новий термін „кваліфікаційна іноземна інвестиція”, що надавала інвестору право на звільнення від сплати податку на прибуток протягом п'яти років із часу внесення інвестиції. По-друге, були встановлені мінімальні розміри статутного капіталу, в тому числі для сприяння малому бізнесу. По-третє, більш вдало було сформульовано поняття „підприємство з іноземними інвестиціями”. По-четверте, жорсткіше застосовувались норми оподаткування. Кваліфікаційна іноземна інвестиція повинна була становити не менше 20% статутного фонду і не могла бути меншою від 100 тис. дол. США (у разі внесення її у формі рухомого чи нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності) для банків та інших кредитно-фінансових установ та 50 тис. дол. США для решти підприємств, а також (у разі її здійснення в іншому вигляді) - 1 млн. дол. США для банків та 500 тис. дол. США - для решти підприємств [8]. Також підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від сплати нових видів податків, які не були передбачені даним декретом на момент його прийняття, на п'ять років. Якщо внесок до статутного фонду підприємства становив від 10 до 50 тис. дол. США протягом одного року з дня внесення суми, то також застосовувалися вищенаведені умови оподаткування. Тобто, декрет, з одного боку, упорядковував режим іноземних інвестицій, а з другого - фактично погіршував умови їх залучення. Державна програма заохочення іноземних інвестицій встановлювала пріоритетні сфери для іноземного інвестування (АПК, легка промисловість, металургійний, лісопромисловий, паливно-енергетичний комплекси, машинобудування, медична, хімічна і нафтохімічна промисловості, і виробництво матеріалів, транспортна інфраструктура, зв'язок, соціальна інфраструктура). До інвесторів, які претендували на отримання додаткових пільг, висувалися вимоги щодо створення нових робочих місць, впровадження сучасних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, раціонального використання сировинної бази України, зниження енерговитрат продукції та її конкурентоспроможності на міжнародних ринках. У такому разі період звільнення від податку на прибуток міг ще збільшуватися залежно від величини інвестицій від одного до п'яті років, надавався пільговий податковий кредит на перші три роки, поверталося 50% Імпортного мита на товари виробничого призначення та 100% - на деталі і вузли для кооперації з їх використанням у власному виробництві підприємств з іноземними інвестиціями, страхувалися інвестиційні ризики за рахунок спеціального бюджетного фонду страхових гарантій [9].

1 2 3 4 5 [6] 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com