У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сучасна аграрна політика Української держави

Сучасна аграрна політика Української держави

Вступ.

Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є забезпечення існування форм власності на землю та форм господарювання на ній з метою підвищення сільськогосподарського виробництва.

Основною частиною аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється задля підвищення ефективності використання земель та забезпечення їх належної охорони.

На сучасному етапі здійснення реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки важливим є розроблення наукових засад цього важливого процесу.

Аграрно-правова наука покликана досліджувати проблеми правового забезпечення аграрної реформи в Україні.

Крім того, важливим є проведення наукового дослідження історичних джерел аграрного законодавства і встановлення їх значення для реформування аграрних відносин в сучасний період.

Особливу увагу потрібно приділити основним напрямам розвитку аграрно-правових досліджень з питань аграрної реформи.

Аграрно-правова наука є основою для подальшого вдосконалення нових аграрно-правових інститутів.

На сьогодні існує багато наукових проблем щодо реформування аграрних відносин в Україні. Чимало праць вчених-юристів присвячені цим проблемам. Саме аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі економіки. А, отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок.

В своїй кваліфікаційній роботі я постараюсь висвітлити основні науково-правові підходи до здійснення реформування аграрних відносин в Україні.

І Розділ

1.1

У ХІХ сторіччі відкрито закон розвитку людської історії, який до того часу був прихований ідеологічними прикрасами. Визнана закономірність була простою і полягала у тому, що людина в першу чергу повинна їсти, пити, мати житло і одягатись, перед тим як бути спроможною займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, тощо [1,с.45]. Ступень задоволення потреб людини став важливим критерієм матеріального стану суспільства і обов’язковою умовою суспільної діяльності людини. Минуло більше ста років з часу оприлюднення цієї закономірності об’єктивних умов життя людини, вона не спростована і є чинною й сьогодні.

Для забезпечення перелічених об’єктивних умов необхідно мати різноманітні ресурси. Їх подарувала людині “Земля”. Хіба це не подарунок: потреби людини задовільняються на 99 відсотків за рахунок “Землі”, як об’єкта людської господарської діяльності, і лише на один відсоток – за рахунок Світового океану. Земля є головним засобом виробництва та існування будь-якого селянина.

Тому в світлі проведення аграрної реформи в Україні потрібно дослідити витоки правового регулювання земельних та інших пов’язаних з ними відносин, що дають можливість виробити підходи та рекомендації щодо найефективнішого правового забезпечення реформи аграрного сектора економіки.

В Україні з давніх-давен розв’язувалися такі сфери діяльності як сільське господарство, землевикористання. Як відомо, населення території України займалося за часів ще неоліту хліборобством та скотарством. В той період з’являються культи та вірування землеробів. На думку деяких істориків саме в цей час починає виникати землеробство [2,с.8]. На південному заході жили землеробсько-скотарські племена.

Слід також зазначити, що землеробство та скотарство також були дуже розвинені і серед племен трипільської культури. Землеробство було основним заняттям трипільців. Трипільська культура стала джерелом виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства [3,с.236].

За часів Київської Русі головними видами сільськогосподарської діяльності землеробство та скотарство. Сільське господарство було двох видів: перший – великих землевласників, князів і бояр, яким належали великі площі землі, да працювали вільні смерди, напіввільні ??? закупи та невільні робітники-холопи – “челядь” [3,с.298]. На такі господарства вказують поодинокі факти: наприклад, є згадка з року 1146 про 900 стогів збіжжя в маєтку князя Ігоря Святославовича на Чернігівщині. Про розмір господарства свідчить також те, що на дворі Святослава Ольговича в Путивлі було 700 чоловік робітників. Другим видом господарства було сільське дрібне господарство смердів.

Щодо регулювання землеробських та інших відносин в Київській Русі, то діяли довший час звичаї, які з часом утворили звичаєве право. Крім того, існували такі джерела права як “устави” та “уроки”.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також встановлювалося право власності на землю.

Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася займанщина – освоєння вільних земель холопами і залежними селянами. Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам, слугам. Чим пізніша редакція Київської Правди, тим більше у ній даних про розвиток феодальної вотчини [4,с.373].

Отже, як висновок можна сказати, що право власності набувалося внаслідок вкладення селянином своєї праці в оброблення землі.

Як вказує у своїй праці Н. Титова, що ще за часів Київської Русі було відмічено таку особливість землі – її не можна вкрасти і вона є нерухомою. Саме в “Руській Правді” майно було розмежовано на рухоме і нерухоме [5,с.10-11].

Творці першої пам’ятки права Київської Русі, виділили з умов найму нерухомого майна особливі відносини, які одержали назву ??? або землеробського закупу (ст. 71 “Руської Правди”). Ці відносини проф. Київського університету М.Ф. Владимирський – Буданов у свій час назвав селянською орендою [5,с.12-13]. Так уперше відбулося правове відокремлення земельної нерухомості від майнової.

Слід також зазначити, що в період Київської держави, несли тягар сплати чималих податків та повинностей. Це в свою чергу призвело до збідніння селян-власників, що не могло не вплинути на розвиток землеробства.

Щодо скотарства, то воно було досить розвинутим. У Рафельштетєнському??? митному уставі згадується, що в ІХ ст. продавали руських коней, що мав князь Святослав на Чернігівщині [6,с.135].

Отже, як висновок можна сказати, що земельні відносини в Київській Русі регулювалися як звичаєвими, так у правовими нормами. Вже тоді чітко прослідковується певний взаємозв’язок земельних, майнових та трудових відносин.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі мало значний вплив на розвиток сільського господарства і його правового регулювання.

Правове становище селян ХІV-ХV ст. залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий статус селян в селах залежав від того, яке право в них було діючим.

Селянство було поділено на три категорії – смерди, невільники, напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі [7,с.136-139].

Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко дотримуватися вимог актів литовських князів – “привілеїв” (наприклад, Городельський привілей 1413 р. (п.4) чітко окреслює права землевласників) [7,с.136-139].

Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась земельних відносин – “О права земские, о границах и о межах, о копах”.

У ХVІ ст. під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панамшляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. “Устави на волоки”. Було визначено розмір волоки.

Залежно від повинностей селяни селіни поділялися на три категорії:

- тяглі селяни;

- ремісники і службові селяни;

[1] 2 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com