У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антарктида: загальні відомості, експедиції, ресурси, рельєф і клімат

Антарктида: загальні відомості, експедиції, ресурси, рельєф і клімат

Вступ

Як тільки не називають Антарктиду: "королева холоду", “безлюдний континент", "край Землі". Вона значно відрізняється від уже відомих нам материків тропічних широт, оскільки розміщена на крайньому півдні планети. Це - велетенська льодова пустеля.

На південному полюсі можна побачити тільки один схід та один захід на рік. Тут зареєстровані найнижчі температури повітря на Землі, хоч сонячної радіації в полярний день надходить більше, ніж одержує впродовж року жарка Африка. Поверхня Антарктиди вкрита потужним шаром льоду, через що вона є найвищим материком Землі.

Антарктида - материк міжнародного співробітництва. Тут немає постійного населення. Справжніми господарями континенту є науковці з різних частин світу. Людина знає вже багато про природу материка, та багато таємниць ще не розкрито.

Загальні відомості

Відкриття і дослідження. Про існування Південної землі висловлювалися припущення дуже давно. На картах Помпонія Мели (I ст.) і Клавдія Птолемея (II ст.), у працях інших стародавніх учених згадується "Terra Australis incognita" (Земля Південна невідома), про положення і обриси якої були тільки загальні уявлення. Регулярні плавання у південні полярні води почалися тільки наприкінці ХVIII - на початку XIX століття.

Відомий мореплавець Джеймс Кук під час навколосвітньої подорожі у 1772 - 1775 роках тричі перетинав Південне Полярне коло. У 1774 році він досяг південної широти 71°10', але, натрапивши на велику нездоланну кригу, повернув назад.

У своєму звіті про плавання Джеймс Кук писав: "Я обійшов океан південної півкулі у високих широтах і здійснив це таким чином, що незаперечно відхилив можливість існування материка, який коли й може бути виявлений, то лише поблизу полюса, у місцях, неприступних для плавання. Якщо хтось виявить рішучість, бажання і наполегливість, щоб розв'язати це питання, і пройде далі за мене на південь, я не заздритиму славі його відкриття. Але маю сказати, що світові його відкриття не дадуть ніякої користі".

Результати експедиції Дж. Кука на деякий час відвернули увагу дослідників від шостого континенту. Проте інтерес до невивченої землі повністю не згас. На самому початку ХІХ ст. англійці відкрили невеликі острови на південь від 50° південної широти - о-ви Антиподів, о-ви Окленд, о. Кемпбелл і о. Макуорі.

У 1819 році англійський капітан брига "Уільямс" Уільям Сміт йшов із вантажем із Монтевідео до Вальпараїсо. У миса Горн під час урагану в "несамовитих п’ятдесятих широтах" він був закинутий далеко на південь і 19 лютого 1819 року двічі бачив землю далеко на півдні, приймаючи її за виступ Південного материка.

До Монтевідео У. Сміт повернувся в червні. Його розповіді про випадково відкриту землю зацікавили звіробоїв. Вдруге У. Сміт покинув Монтевідео у вересні 1819 року, направляючись у Вальпараїсо. Тепер уже скоріше із цікавості він вирушив до "своєї" землі, 14 жовтня він підійшов до неї і два дні обстежував її узбережжя, а потім висадився і вступив у володіння нею, назвавши її Новою Південною Британією. Після повернення У. Сміта умовили перейменувати її в Нову Південну Шетландію.

Повідомлення У. Сміта не зацікавило представників англійської влади, але капітан британського флоту, який знаходився там на той час, відразу зафрахтував судно Сміта "Уільямс" і 20 грудня 1819 р. направив його на південь під командою Едуарда Брансфілда обстежити нововідкриту землю. У. Сміт пішов туди, виконуючи обов'язки штурмана. Брансфілд виявив, що нововідкрита земля є не виступ материка, а архіпелаг, тобто група островів. Вони й до цього часу відомі під назвою Південних Шетландських островів.

У 1819 році була зорганізована перша російська антарктична експедиція з метою пошуків Південного материка. ЇЇ очолили Фадей Фадейович Беллінсгаузен та Михайло Петрович Лазарєв на суднах "Восток" і "Мирний". Під час дворічного плавання відважні мореплавці, починаючи з 16 січня 1820 р., чотири рази підходили на відстань 3 - 15 км до берегів материка, вперше описали характер антарктичного льоду та особливості клімату Антарктиди.

На карту Антарктики було нанесено 28 об'єктів, що отримали російські назви. Вони довели існування південного полярного материка, визначили його межі і описали характер берегів. У високих південних широтах і в тропіках було відкрито 29 островів. Хід експедиції та її результати викладені Ф. Беллінсгаузеном у книзі "Двократні пошуки у Південному Льодовитому океані у плаванні навколо світу ." (1831, 1949, 1960 рр.). Своєю роботою експедиція започаткувала наукове вивчення південної полярної області.

Першу документально зафіксовану висадку зробили моряки англійського капітана Джона Дейвіса: 7 лютого 1821 р. вони висадились на західному березі Антарктичного півострова.

У кінці листопада 1894 р., після зимівлі в Новій Зеландії, в південні широти направився норвезький промисловий пароплав "Антарктик" під командою Леонарда Крістенсена. Досягнувши Землі Вікторії, норвежці висадились на материк на мисі Адер і нанесли на детальну карту частину узбережжя. Біолог Карстен Борхгревінк знайшов один вид лишайника, доказавши таким чином, що в Антарктиді є рослинність на ділянках, не вкритих льодом.

У 1899 р. вперше зимували на самій Антарктиді, у миса Адер, К. Борхгревінк і ще четверо молодих вчених. Доставив їх туди пароплав "Південний Хрест". Зима випала дуже сувора: пануючі в цьому районі східні вітри часто досягали ураганної сили. Вмер Микола Хансен - перша жертва антарктичної зимівлі.

Серед дослідників Антарктиди, які вперше проникли вглиб континенту, був норвежець Руаль Амундсен та англієць Роберт Скотт. 14 грудня 1911 року Р. Амундсен, а 18 січня 1912 року Р. Скотт підкорили Південний полюс. Це значне географічне відкриття стало можливим завдяки надзвичайній мужності дослідників.

До складу експедиції Р. Амундсена в якості штурмана "Фрама", що доставив експедицію до узбережжя Антарктиди, входив і російський моряк і океанограф Олександр Степанович Кучин.

До складу експедиції Р. Скотта входили українець А.Л. Омельченко та росіянин Д.С. Гирьов.

Омельченко Антон Лукич, народився в с. Батьки на Полтавщині, працював жокеєм на кінному заводі, приймав участь у перегонах і брав призи. Доля його закинула до Владивостока, де його й порекомендували в експедицію Р. Скотта в якості конюха. Тут же було закуплено більше двох десятків маньчжурських конячок, і Омельченко доставив їх на базу експедиції в Новій Зеландії.

У складі експедиції Омельченко супроводжував учасників до середини льодовика Росса. Далі коні пройти вже не змогли, і Омельченко повернувся на базу. Після повернення на батьківщину приймав участь у першій світовій війні та в громадянській. Загинув випадково - на порозі власної хати його вразило блискавкою у 1932 році.

Гирьов Дмитро Семенович, згадується в експедиції Р. Скотта під ім'ям Дмитро. Жив на Далекому Сході, де його в 1910 р. запросив каюром (погоничем їздових собак) експедиції один з помічників Скотта. Разом вони закупили три десятки їздових собак і пароплавом доставили їх на базу в Новій Зеландії. В Антарктиді він приймав участь в роботі допоміжних загонів і супроводжував експедицію до 84° південної широти.

У листопаді 1912 р. він був у пошуковій партії, яка знайшла Скотта та двох його супутників всього в 11 милях від бази, де їх чекали в березні. Піднімався з геологами на вершину влк. Еребус у 1912 р. Один з піків вулкана названо на його честь піком Дмитра.

Після експедиціїжив деякий час у Новій Зеландії, але незабаром повернувся додому. Часто виступав з розповідями про експедицію та про своє життя в Новій Зеландії. Доля за часів радянської влади невідома. Відомо лише, що він опинився якимось чином на золотих копальнях, де й помер, по деяким даним (акад. О.Ф. Трьошников) у 1932 році.

За першу половину ХХ ст. в Антарктиді побувало більш ніж 100 експедицій різних країн. Всебічне вивчення континенту почалося з другої половини ХХ ст., коли в 40 - 50 роках ряд держав створили науко-дослідницькі станції. У 1957 р. в зв'язку з підготовкою та проведенням 3-го Міжнародного геофізичного року була створена єдина міжнародна програма досліджень, по якій почали працювати науково-дослідницькі станції та пункти, внутрішньоконтинентальні експедиції та морські експедиції науково-дослідних суден.

[1] 2 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com