У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Академік Вернадський (антарктична станція)

Академік Вернадський (антарктична станція)

 Ювілейна монета «10 років антарктичній станції Академік Вернадський». На реверсі зображено абрис Антарктиди та в центрі нуля напису 10 років зірочкою позначено географічне розташування станції.

Enlarge

Ювілейна монета «10 років антарктичній станції Академік Вернадський». На реверсі зображено абрис Антарктиди та в центрі нуля напису 10 років зірочкою позначено географічне розташування станції.

Акаде́мік Верна́дський — українська антарктична станція. Заснована у лютому 1996, коли станція Фарадей була передана Україні Англійським Антарктичним Товариством і перейменована в Академік Вернадський.

У 1992 р. Росія оголосила себе правонаступницею всіх антарктичних станцій Радянського Союзу і відмовила Україні в передачі однієї із них. Упродовж лютого-серпня 1992 р. направлено ряд ініціативних листів вчених і спеціалістів, звернень установ і організацій до державних органів щодо необхідності відновлення і продовження Україною діяльності в Антарктиці. У серпні 1992 р. Парламент України схвалив документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 р. утворено Центр антарктичних досліджень (згодом — Український антарктичний центр), який очолив П.Ф. Гожик.

У листопаді 1993 р. Великобританія розповсюдила серед посольств пропозицію про передачу станції Фарадей на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній із «неантарктичних» держав. У березні-квітні 1994 р. Ю. Оскрет і А. Чебуркін їдуть у Кембридж для знайомства з роботою Британської антарктичної служби (БАС). А. Чебуркін першим вирушає на станцію Фарадей. У серпні 1994 р. БАС утверджується в намірі передати станцію Фарадей Україні, пропонуючи відрядити 4 фахівців для докладного вивчення систем забезпечення станції, наукової роботи і апаратури, дизельного господарства і систем зв’язку. У серпні-вересні 1994 р. проходить 23-а сесія SCAR, на якій Україна вступає до цієї міжнародної організації з наукових досліджень в Антарктиці.

21 листопада 1994 р. фонд «Відродження» виділяє 12000 доларів на проект «Україна повертається в Антарктиду». 5 грудня 1994 р. — виліт Ю. Оскрета (забезпечення станції), Г. Міліневського (наукові програми), О. Люшнівського (зв’язок) і В. Гергієва (дизельне господарство) на станцію Фарадей. З 17 грудня 1994 р. по 15 лютого 1995 р. — робота на станції. 20 липня 1995 р. в Лондоні Посол України С. Комісаренко підписує міжурядову угоду, а директор ЦАД П. Гожик — Меморандум між ЦАД і БАС про передачу антарктичної станції Фарадей Україні не пізніше 31 березня 1996 р.

Станція Академік Вернадський

Enlarge

Станція Академік Вернадський

Станцію названо на честь видатного українського вченого академіка Володимира Івановича Вернадського (1863-1945), який у 1918 р. став першим президентом Академії наук України. Того ж року заснував наукову бібліотеку, яка тепер є найбільшим в країні зібранням літератури з усіх галузей знань, Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського. Відомий геолог, дослідник хімічного складу земної кори, він створив теорію ізоморфізму, став основоположником вчення про біосферу і ноосферу.

Перша експедиція пройшла успішно. За високий професіоналізм, виявлений в екстремальних умовах Антарктики при виконанні завдань Першої української антарктичної експедиції Указом Президента України у квітні 1998 р. орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено Г.П. Міліневського (начальника станції), орденом «За мужність» ІІІ ступеня В.Г. Бахмутова (геофізика) і Л.С. Говоруху (гляціолога). На станції залишилась пам’ятка зі списком учасників Першої антарктичної експедиції.

На станції ведуться дослідження, обумовлені Меморандумом про передачу станції Фарадей Україні. Одночасно вони є складовими частинами Державної програми досліджень України в Антарктиці, яка тепер розроблена на період до 2010 р.

Мапа Антарктиди з виділеною станцією Академік Вернадський

Enlarge

Мапа Антарктиди з виділеною станцією Академік Вернадський

[ред.]

Заснування станції

Наукова база на Аргентинських островах поблизу Антарктичного півострова заснована під час Британської експедиції на Землю Грейама в 1934-1937 рр. Як постійно діюча метеообсерваторія, база почала працювати на острові Вінтер з 1947 р. Упродовж зимівлі 1953—1954 рр. станція була перенесена на мис Марина острова Галіндез.

Після 1953 року тут було зведено ще декілька будівель, а більшість з них з'явилася протягом 1979—1980 років. Весь комплекс будівель встановлено на кам’яній основі острова Галіндез. На станції під час зміни експедицій може працювати до 24 осіб, а штат зимівників складає 12 осіб. На території станції розташовано два модулі з немагнітного матеріалу, де встановлені магнітометри, аерологічний павільйон (використовується також як гараж для чотирьох снігоходів), будиночок ДНЧ-лабораторії, стара генераторна з двома холодильниками, де розміщено столярну майстерню, будівля аварійної бази, яка пристосована під склад антен та запасів продуктів. В 1984 році було споруджено також невеликий будиночок аварійної бази на півострові за 9 км від станції — хатина Расмуссена. Джерелом електроенергії на станції є три дизельгенератори Broadcrown/Volvo-Penta, потужністю 100 кВт кожний.

Історія станції Академік Вернадський (Фарадей) - частинки України в Антарктиді

За Антарктичною лоцією Аргентинські острови, на яких розміщена перша українська станція Академік Вернадський, розташовані на відстані 5-ти миль від берега Грейама, як його тут називають Мейнланд (Велика земля). 17 листопада 1995 року тут розпочала свою першу зимівку команда Українська Антарктична експедиція. Спочатку команда зимівників станції Фарадей складалась з п'ятьох членів. Згодом, коли увечері 6 лютого був спущений британський "Юніон Джек" та на щоглі над станцією затріпотів наш український жовто-блакитний прапор, вже у повному складі з дванадцятьох зимівників ми прийняли в свої руки цю перлину Антарктиди. І це дійсно так. На погляд багатьох полярників, гори Землі Грейама мають мальовничий вигляд. Вони здіймаюься над станцією до висоти 2000 метрів. Та особливо красивою є протока Лемайер, котру можна вважати брамою в світ дальніх теплих морів. Аргентинські острови - це мальовничий архіпелаг з протоками та підводними скелями, численними островами, що вкриті снігом та льодом. Станція Фарадей розміщена на острові Галіндез, найвища точка якого пагорб Вуззл, суцільно вкритий сніжно-льодяною шапкою. Його найвища точка здіймається над рівнем моря на 51 метр. Верхівку пагорба зручно використовувати для спостереження за станом льоду в околицях станції. На нього можна піднятися практично з будь-якої точки острова. Якщо дивитися вниз, то на снігу видно вигнуті стежечки що ведуть до верхівки пагорба. Саме тому з відомим почуттям гумору англійці назвали його іменем уявної тварини з книги А.А.Мілна "Вінні-Пух". Ця казкова тварина "Вуззл" завжди залишала за собою на снігу спіралевидні сліди. За даними Британської антарктичної служби, наукова база на Аргентинських островах вперше з'явилася в 1934 році як Британська Експедиція на Землю Грейама. З 1947 року тут проводяться безперервні наукові дослідження. Це найстаріша, постійно діюча станція на Антарктичному півострові. Нам, українським науковцям пощастило продовжувати та розвивати наукові дослідження в цьому районі. Хоча в довідці про клімат станції відсутні показники надто низьких "антарктичних" температур (найхолодніший місяць взимку - 20(С, а "влітку" біля 0(С), проте сніг тут іде 250 днів на рік, а днів, коли світить Сонце налічується всього 30. Вже першого місяця зими нам довелось відчути на собі всі особливості тутешньої погоди, і непривітний подих Тихого океану. В ніч на 26 квітня (фатальний для України день Чорнобильської катастрофи) над станцією знялась буря. Тиск упав до 35 мілібар і налетів ураган зі швидкістю вітру до 130 км/год. Температура підскочила з -6(С до +4(С. Все навкруги скрипіло, бухало, свистіло і вило. Вітер скинув з помосту човна, поперевертав напівпусті бочки, не давав відкривати та закривати двері, закладав вуха та збивав з ніг. Ураган пройшов над станцією трьома хвилями. Протягом трьох діб будинок станції здригався під натиском стихії. Таким чином ніби сама природа дикою віхолою відмітила чорний день нашого народу і держави. З середини 50-х років база на Аргентинських островах є головною на Антарктичному півострові. Це геофізична обсерваторія для дослідження клімату та фізики верхньої атмосфери. Тут отримують дані про стан іоносфери, магнітосфери, геомагнетизму, з метеорології, та про стан озонового шару. Деякі спостереження є найтривалішими в Антарктиці, а тому одними з найцінніших рядами даних. Ще в середні віки ходили чутки про існування великого південного континенту, розташованого далеко на південь від екватора. Невідома Південна земля - Terra Australis nondum cognita - Терра Аустраліс Інкогніта уявлялась зеленою та чарівною і змальовувалась на середньовічних картах такою, що простягалася далеко за Південний полюс. Після відкриття Нового світу іспанські, португальські, а слідом за ними англійські і французькі мореплавці, поступово просувались у своїх мандрівках вздовж узбережжя Південної Америки. Так поступово було досягнуто мису Горн. Вони були впевнені: якщо цей континент існує, то він має бути відокремленим від інших земель небезпечними та важкопрохідними морями і лежати далеко на півдні. Як зараз відомо, однією з найбільш широких та небезпечних, була протока Дрейка, названа на честь сера Френсіса Дрейка, англійського адмірала, котрий в 1578 р пройшов Магелланову протоку (була відкрита португальцем Магелланом в 1520-му). Перші записи спостережень яких-небудь земель у цих водах відносять до відкриття групи субантарктичних островів в 1675 році англійським купцем Антоніо де ла Роше. Він повертався із Перу на двох торгових кораблях повз мис Горн в квітні і сильним штормом був занесений далі на схід від звичного в той час шляху і побачив вкриту снігом землю на широті 55(. Кораблі були змушені сховатися в бухті і впродовж двох тижнів чекати кінця шторму. Як зараз вважають, це були острови Південна Георгія. На мапі варіацій магнітного поля, опублікованій в 1700 році Едмундом Галлеєм за своїми спостереженнями, що простягається до 60( південної широти, натяк на Південний континент міститься тільки в малюнках незвичайних птахів та айсбергів, плаваючих в "Льодовому океані". З приводу птахів на карті міститься наступний запис: "Океан в цій своїй частині багатий двома типами тварин - дещо середнє між птахом та рибою, тварини мають шию як у лебедя і плавають так, що їх тіло повністю занурене у воду, тільки інколи вони піднімають свою довгу шию, щоб вдихнути повітря". Французька експедиція в південний океан під командуванням Ж.Б.С.Буве (J.B.C.Bouvet) на кораблях "Ігл" і "Марія" (Eagle, Marie) 1 січня 1739 року відкрили острів Буветойа. Кораблі знаходились біля острова 12 днів, але льоди і туман перешкодили їм висадитися на берег. Кораблі пройшли далі вздовж краю пакових льодів на південь до 38( та 25 січня повернули на південь. В 1756 році іспанський корабель "Леон" за свідченням одного із пасажирів Дуклоза Гайота виявив і пройшов навколо островів Південна Георгія. В 1773-1775-х роках великий англійський мореплавець та дослідник Джеймс Кук здійснив велику навколосвітню подорож уздовж 50-ї південної паралелі, щоб відкрити та нанести на карту південний континент. В січні, 30-го числа 1774 року, він досяг найпівденнішої точки своєї подорожі. Уже далеко за Полярним колом на широті 71( він був зупинений суцільним щільним паковим льодом та змушений був повернутися назад. Він вирішив, що південного континенту не існує, хоча написав в бортовому журналі про "країну, приречену долею бути похованою під вічним снігом і льодом". Подорож Кука заперечила існування "Південної землі" принаймні на широтах 60( і повністю змінила концепцію, на якій базувались пошуки. Кук відмітив наявність в цих водах великої кількості китів та тюленів. Ця новина, тільки но стала відомою, одразу дуже зацікавила багатьох людей в Європі та Сполучених Штатах. На початку 19-го століття в даному регіоні почалось хижацьке винищення китів та колоній тюленів. Відомо також, що багато американських суден полювало на тюленів у водах Південного океану з 1800-го року, однак через те, що моряки намагалися тримати в таємниці цей промисел та місця полювання, дані про їх подорожі практично відсутні. В 1819 році британська експедиція на судні "Вільямс" під командуванням капітана Вільяма Сміта відкрила Південні Шетландські острови і в жовтні вперше висадилась на остров Кінг Джордж. 27-го січня 1820 року відомий мореплавець, військово-морський капітан (а пізніше адмірал) Тадеуш Белінсгаузен нарівні зі своєю командою став першою людиною в історії, яка побачила Антарктичний континент. На шлюпах "Восток" та "Мирний", він досяг північної частини відкритого та названого на честь царя Олександра I острова і в лютому 1821 року дослідив південне узбережжя Південних Шетландських островів. Результатом його кругосвітньої експедиції, яка проходила в основному південніше 60-ї паралелі, було багато нових географічних назв. Тільки в районі Антарктичного півострова було дано 16 нових імен. Серед них острів Олександра I та пік на цьому острові - святого Георгія, о. Траверсі, о. Петра I. На Південних Шетландських островах Белінсгаузен не знав назв, вже даних Смітом в 1819-му році, відомих американськими і британськими мисливцями на тюленів. З цієї причини його назви не були прийняті пізніше картографами. Різним островам архіпелагу Південних Шетландських островів він давав імена битв під час недавньої війни з Наполеоном - о.Смоленськ - о-ву Лівінгстон, о.Ватерлоо - о-ву Кінг Джордж, о.Бородіно - о-ву Десепшен. Він також використав ім'я Олена для о.Бриджман та імена російських адміралів для деклькох інших островів (наприклад, о.Десепшен - о.Тейля). Назви, дані ним, у відповідності до міжнародних правил, не були збережені як офіційні, хоча на відміну від усіх цивілізованих країн, на російських картах приводяться в дужках під офіційними назвами. А через три дні, після того як Белінсгаузен досяг о-ва Олександра I, інший відомий мореплавець та дослідник Едвард Брансфілд 30 січня 1820 року став першою людиною, яка побачила узбережжя Антарктичного півострова. Цю землю він назвав Трініт Ланд - тепер півострів Трініті. В наступні три роки мисливці за тюленями американець Натаніел Палмер і британець Джеймс Уеделл полювали у водах, що омивають півострів Трініті. Влітку 1831-32 років капітан Джон Біско закінчував своє кругосвітнє плавання. У лютому 1832 року він відкрив острови, які були названі на його честь. А через кілька днів він побачив острови західніше Півострова, які потім стали відомі як Архіпелаг Вільгельма. До складу цього архіпелагу входять і названі пізніше Аргентинські острови. Згодом, лише через 40 років в цьому районі знову з'явились дослідники.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com