Сторінка 6
Архітектурний ансамбль Лаври сформований з домінантою – Успенським собором 1771- 1783 рр. (за проектом архітектора Готфрида Гофмана, а роботи виконувались під керівництвом Петра Полійовського).
В монастирі є 13 дзвонів, 2 з них – годинникові. Раніше дзвін було чути на 30 км., зараз – десь на 10. На третьому поверсі дзвіниці є дзвін вагою в 11,5 тонн! Від його звуків дрижить земля.
Храм відомий своєю чудовою акустикою. Щодо ікон, то в інтер’єрі є деякі ще 1646 року, а головний іконостас був привезений з Москви. На "чудотворній" іконі оклад – золотий з справжніми діамантами та рубінами. Ікона коронована одним з пап римських.
В Лаврі є й печерна церква монаха Іова в справжній печері, там зберігаються його мощі.
Почаївську обитель можна було б порівняти з чутливим барометром, який протягом чотирьох століть показує всі великі зміни, що сталися в атмосфері суспільства Західної України. А Почаївська ікона Богоматері стала рушійною силою земної історії Почаївської обителі — ось уже 400 років вона перебуває в обителі, залишаючись осередком її молитовного життя.
Сидорів
Призбручанське село Гусятинського району. Відоме з XIV століття.
Сидорів, що входив до складу гусятинських маєтностей, принаймі від середини 18 ст. належав до могутньої родини Калиновських гербу Калина. Марцін Калиновський (близько 1605-1652), чернігівський воєвода, польний коронний гетьман, одружений з княгинею Хеленою Корецькою, збудував в Сидорові мурований замок оборонно-резиденційний.
Наступним власником Сидорова був син Марціна, Людвік Калиновський, вішницький староста. Він двічі одружувався: спочатку з Зофією Потоцькою, а після неї з Ельжбєтою Понінською. У 1770 р. після смерті батька три його дочки поділили спадок, що їм дістався. Сидорів отримала дочка від першого шлюбу Текла Калиновська, жінка Антонія Бєльського гербу Єліта (помер в 1789 р.), придворного коронного ловчого.
Найвідомішою спорудою міста є замок, який збудовано з пісковику та вапняку, традиційного будівельного матеріалу для цієї місцевості. Колись на кожній стіні було відповідно 4 і 3 вежі, напівкруглі в плані. У північно-західній частині фортеці розташовувались казематовані укріплення, житлові та господарські будівлі. Гостроконечні частини фортеці флангуються 2 двоярусними бастіями, що забезпечувало їх неприступність. Зараз південно-східна частина замку практично повністю втрачена, але збереглись зовнішні та частково внутрішні стіни північно-західної частини – основного оборонного вузла замку. Чортків
Райцентр на Тернопіллі, друге за кількістю мешканців місто в області. Лежить приблизно в 80 км. на захід від Кам’янця в мальовничій долині Серету. 
Як і інші давні подільські поселення, Чортків не знає точної дати своєї появи на світ. Будемо оперувати лише встановленими фактами: місто отримало Магдебурське право в 1522 р., ця ж дата є одночасно і першою письмовою згадкою про Чортків, хоча, безумовно, виникло це поселення значно раніше. На карті Казимира Великого місто було позначене як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав король Сигизмунд ІІІ. До речі, назва міста походить не від слова “чорт", а від прізвища власників поселення - магната Чартковського.
Хоча й легенда про нечисту силу є:
"Коли ще людей не було, боги на нашій землі порядок наводили, русла рік та озера водою заповнювали. Отоді із заздрощів посварився бог з чортом. Що бог задумає зробити, чорт йому наперекір насвинить, зіпсує справу. Ото як запустили в русло Серету воду, то чортяка назло перегородив її кам'яними насипами. Води у річці зібралося багато - розірвало його насип. Тоді чорт в іншому місці насипав вал із землі та каміння високо, щоб зупинити річку. Закурив файку і регоче. Та тут водяні змії порили нори, вода великою силою прорвала ту греблю. Там, де була гребля, стала долина. Чорт ще раз пробував перегороджувати воду високими горбами, каменюками, а вода зробила бокові русла і знову затопила долину. Сила води закинула чорта в рів, накрила на кільканалцять сажнів густим намулом. Там він і зостався, бо вилізти не міг. Вода зійшла, береги зазеленіли, прийшли сюди люди, оселилися в затишній долині над водою і назвали ту улоговину Чортовою долиною. Потім побудували місто і назвали його Чортків".
А тепер - про найголовніші туристичні принади міста.
ЗАМОК
Вважається, що побудовано місцеву фортецю на місці давніших дерев‘яних укріплень в 1610 р. Площа замку - 100 на 70 м. Збудовано його з місцевого світлого пісковику. Зберігся замок відносно непогано - але це відносно інших твердинь, що стоять цілком зруйновані.
До цієї пори збереглись, кажуть, підземні ходи, що тягнуться на кілометри. Скільки в цій інформації фольклору, а скільки правди - сказати важко.
Спочатку укріпленням володіли українські магнати Гольські, потім - княжа родина Потоцьких. Останнім власником був Ієронім Садовський, який передав споруду місцевим благодійницьким організаціям. На початку ХХ ст. Замок п‘ятикутний в плані, своєрідний подільський Пентагон, з 4 оборонними вежами. Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів. CТАРА РАТУША І ТОРГОВІ РЯДИ
В центрі міста, на Ринковій площі збереглись торгові ряди 19 ст. у вигляді двоповерхової споруди з колонадою. Їхньою частиною є прегарна будівля ратуші з годинником. Зовнішній вигляд цієї споруди нагадує середньовічні будинки Північної Європи. Частина торгових рядів - двоповерхова, а частина - одноповерхова. Торгові ряди й зараз виконують свою функцію: тут розміщені м'ясні павільйони, крамнички та бари.
Ратуша давно припала до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі". КОСТЕЛ СТАНІСЛАВА
Ось справжня окраса міста! На площі Ринок височіє споруда, збудована на початку ХХ століття у неоготичному стилі - але на остові давнішого храму. Домініканці перебралися сюди близько 1600 р. з с. Шманьківці, що розташовано недалеко, а в 1610 р. було споруджено домініканський костел.
В храмі знаходиться копія відомої Чортківської богоматері, ікони, яку дуже шанували свого часу. Давніше костел з монастирем був оточений високим оборонним муром з баштами на рогах і чисельними бійницями.
Тернопіль
Міста, як люди, мають неповторнi обличчя i долi. Однi одразу, з часу заснування, як спалах, iншi впродовж столiть свого розвою утверджували власну славу i значимiсть у реєстрi української iсторiї.
Тернополю судилося виростати на перехрестi баратьох дорiг, якими йшли не тiльки друзi, а й вороги. Мiсто, не раз сплюндроване дощенту чужинцями, знову пiднiмалось iз руїн, щоб по праву його називали столицею галицького Подiлля.
. I ось перед нами мальовниче стародавне мiсто Тернопiль - нинi один iз адмiнiстративних, економiчних та культурних центрiв областi у складi Української держави.
Однiєю iз найдавнiших споруд, що збереглася до наших днiв i з якою пов'язана перша письмова згадка про Тернопiль, є замок. У 1540 р. польський король Сигiзмунд I видав грамоту кракiвському каштеляновi Яну Тарновському про його заснування i володiння землею навколо цього мiста. Будiвництво фортецi на березi Серету в урочищi Сопiльче (Топiльче) тривало вiсiм рокiв. Мiсце для оборони вiд ворогiв було вибране невипадково. В урочищi Сопiльче, як засвiдчують археологiчнi дослiдження, з давнiх давен жили українцi, якi мали добрий природний захист вiд нападникiв: з одного боку, непрохiднi торф'янi улоговини, зарослi терном, з другого, рiка Серет i її притока Рудка. Замок iз своїми фортифiкацiйними спорудами ще надiйнiше змiцнив охорону українських земель.
1 2 3 4 5 [6] 7
завантажити реферат
