Дослідження видового складу лускокрилих на території Івано-Франківської області

Зміст

1 Поширення
2 Життєвий цикл

2.1 Яйце
2.2 Личинка
2.3 Лялечка
2.4 Імаго

3 Біологічна роль та значення в народному господарстві
4 Класифікація

З усіх комах метелики користуються найбільшою популярністю. Навряд чи знайдеться на світі людина, що не захоплювалася б ними так само, як захоплюються красивими квітами. Недарма в древньому Римі вірили в те, що метелики - це квіти, що відірвалися від землі. В усіх куточках світу є аматори, що колекціонують метеликів з не меншою пристрасністю, чим інші колекціонери збирають твори мистецтва. Краса метелика в її крилах, у їхніх різноманітних розцвіченнях. У той же час крила - найважливіша систематична ознака ряду: вони покриті лусочками, від структури і розташування яких залежить примхливість фарбування. Тому метеликів і називають лускокрилими. Лусочки являють собою змінені волоски. У цьому легко переконатися, якщо уважно розглянути лускатий покрив метелика Аполлона (Parnassіus apollo). По краю крила знаходяться дуже вузькі лусочки, майже волоски, ближче до середини вони розширені, але кінці їхній гострі, і, нарешті, ще ближче до основи крила сидять широкі лусочки у вигляді сплюсненого, порожнього усередині мішечка, прикріпленого до крила за допомогою тонкої короткої стеблинки. Лусочки розташовуються на крилі правильними рядами поперек крила: кінці лусочок звернені до бічного краю крила, а їхні основи прикриті черепицеподібно кінцями попереднього ряду. Фарбування лусочки залежить від пігментних зерен, що знаходяться в ній; зовнішня поверхня її ребриста. Крім таких пігментних лусочок, у багатьох видів, особливо тропічних, крила яких відрізняються переливчастим металевим фарбуванням, є лусочки іншого типу - оптичні. У таких лусочках відсутній пігмент, а характерне металеве фарбування виникає завдяки розкладанню білого сонячного променя на окремі кольорові промені спектра при проходженні його через оптичні лусочки. Це розкладання променів досягається переломленням їх у скульптурі лусочок, що обумовлюють зміну кольору при зміні напрямку, по якому падають промені. Особливий інтерес представляють пахучі лусочки, або андроконії, що зустрічаються переважно в самців деяких видів метеликів. Це змінені лусочки або волоски, зв'язані з особливими залозками, що виділяють пахучий секрет. Андроконії розташовуються на різних частинах тіла - на ногах, крилах, на черевці. Розповсюджуваний ними запах служить принадою для самки, забезпечуючи, таким чином, зближення статей; часто він буває приємним, що нагадує в ряді випадків аромат ванілі, резеди, суниці і т.д. , але іноді він може бути і неприємним, наприклад, запаху цвілі. Варто підкреслити, що для кожного виду метеликів характерні і форма, і оптичні і хімічні властивості лусочок, що знаходяться на крилах. У рідких випадках лусочки на крилах відсутні, і тоді крила здаються прозорими. Звичайно в лускокрилих розвинуті всі чотири крила; однак у самок деяких видів крила можуть недорозвиватися або бути зовсім відсутніми. Передні крила завжди більших розмірів, чим задні. У багатьох видів обидві пари крил зчіплюються однa з одною за допомогою особливої зачіпки, або "вуздечки", що представляє собою хітинову щетинку або пучок волосків, одним кінцем прикріплених на верхній стороні переднього краю заднього крила, а іншим кінцем входячих у кишеньоподібний придаток на нижній стороні переднього крила. Можуть бути й інші форми механізмів, що з'єднують переднє і заднє крило. Не менш характерною ознакою, чим структура крил і покриваючих їх лусочок, є ротові органи метеликів. У переважній більшості випадків вони представлені м'яким хоботком, здатним згортатися і розгортатися на зразок годинної пружини. Основу цього ротового апарата складають сильно подовжені внутрішні лопаті нижніх щелеп, що і утворюють стулки хоботка. Верхні щелепи відсутні або представлені невеликими горбками; сильної редукції піддалася і нижня губа, хоча її щупики розвиті добре і складаються з 3 члеників. Хоботок метелика дуже еластичний і рухливий; він прекрасно пристосований до харчування рідкою їжею, якою у більшості випадків служить нектар квітів. Довжина хоботка того або іншого виду звичайно відповідає глибині розташування нектару в тих квітках, що відвідують метелики. Так, на Мадагаскарі росте одна цікава орхідея (Angraecum sesquіpedale) із глибиною віночка 25-30 див. Вона запилюється довгохоботным бражником (Macrosіla morganі), що має хоботок довжиною близько 35см. У деяких випадках джерелом рідкої їжі чешуекрылых можуть служити сік дерев, що витікає, рідкі екскременти попелиць і інших цукристих речовин. У деяких метеликів, що не харчуються, хоботок може бути недорозвинений або зовсім відсутній (тонкопряди, деякі моли й ін.). Перелітаючи з квітки на квітку, метелика можуть переносити на собі пилок і тим самим сприяють перехресному запиленню рослин. Досить своєрідні взаємини виробилися в південноамериканської юкковой молі (Pronuba juccasella), що відноситься до родини Prodoxіdae, і юкою (Jucca fіlamentosa). Гусениці моли харчуються зав'язями квіток, що розвиваються після запліднення, юки, що нездатна самозапилюватися. Перенос пилка робить самка молі; за допомогою щупалець вона збирає з тичинок юки вологий пилок і перелітає на іншу квітку. Тут вона відкладає усередину маточки яйце і потім на рильце цієї маточки поміщає пыльцевой грудочку. Таким чином, зав'язування насіння юки цілком залежить від самки молі; у той же час частина насіння, що розвивається, знищується гусеницями цього запильника. Юки цвітуть не щороку ; цікаво, що і метелики можуть вилітати не щорічно, тому що їхні лялечки здатні до тривалого перебування в стані спокою, що іноді продовжується протягом декількох років. Збір нектару виробляється різними видами лускокрилих у різний час доби. Одні з них літають удень, інші в присмерку або навіть уночі. Денний спосіб життя характерний насамперед для так званих денних або булавоусых метеликів. Так називають комплекс (серію) родин лускокрилих, що відрізняються булавовидными вусиками (вітрильники, білани, німфаліди, геликоніди, морфіди, голубянки). У них сильний і довгий хоботок, за допомогою якого вони висмоктують нектар із квіток. Крила широкі, у спокої підняті нагору (за рідкісним винятком), на задніх крилах відсутня зачіпка. Викликають замилування дивні фарбування крил денних метеликів; їхній верхній бік звичайно пофарбований яскраво і строкато, у той час як розцвічення нижнього боку часто імітують фарбування і малюнок кори, листків і т.д З особливою любов'ю відносився до денних метеликів творець першої наукової систематики тварин знаменитий швед Карл Линней. Даючи назви описуваним видам, він шукав їх у міфах класичної стародавності. Це ввійшло в традицію в лепидоптерологів, тобто вчених, що вивчають метеликів. Тому так часто серед назв денних метеликів зустрічаються імена давньогрецьких богів і улюблених героїв: Аполлон, Киприда, Іо, Гектор, Менелай, Лаерт. Вони як би символізують усе яскраве, сильне і прекрасне, що радує і захоплює людину. Цікаве біологічне значення яскравих забарвлень верхнього боку крил, які так часто спостерігаються у булавовусих метеликів, особливо у німфалід. Їхнє основне значення – в розпізнанні особин свого виду на великих відстанях. Спостереження показують, що самці і самки строкато забарвлених форм здалека приваблюються один до одного яскравими кольорами, а зблизька відбувається заключне впізнання по запаху, що продукують андроконії. Для перевірки відрізали крила живим перламутровкам і на їхнє місце приклеїли крила біланів. Прооперовані екземпляри виносились на галявину і до них незабаром прилітали білани, здебільшого самці. Вдавалось приманити самців метеликів на штучне зображення самок їхнього виду. Якщо верхній бік крил у німфалід завжди забарвлений яскраво, то забарвлення іншого типу характерні для їхнього нижнього боку: вони, як правило, захисні. В звязку з цим цікаві два типа складання крил, розповсюджених у німфалід та інших родин денних метеликів. В першому випадку метелик, знаходячись в положенні спокою, висуває передні крила вперед так, що їхня нижня поверхня, що має зисне забарвлення повністю відкрита. По цьому типу складаються крила, наприклад, у ванесси С-біле (Polygonia C-album). У неї верхній бік буро-жовтий з темними плямами, нижній – сіро-бурий з білою літерою «С» на задніх крилах, за що вона й одержала свою назву. Нерухомо сидячий метелик малопомітний також завдяки неправильному кутастому контурові крил. Інші види, наприклад адмірал і чортополохівка, ховають передні крила між задніми так, що видніються тільки їхні кінчики. У цьому випадку на нижній поверхні крил бувають виражені два типи фарбувань: та частина передніх крил, що у стані спокою виявляється захованої, яскраво пофарбована, вся інша частина нижньої поверхні крил носить криптичний характер. У багатьох німфалід, особливо в тропічних форм, спостерігається наслідувальна подібність з листками, коли відтворюється характерне фарбування сухих або живих лисктів, їхні контури і специфічне жилкування. Класичним прикладом у цьому відношенні є індо-малайські метелики-листовидки роду каллима (Kallіma). Верхня сторона крил у каллими пофарбована яскраво і строкато, а нижня своїм фарбуванням і малюнком нагадує сухий листок. Подібність з листком у сидячого метелика підсилюється ще завдяки тому, що його верхнє крило загострене на вершині, а нижнє крило має невеликий хвостик, що імітує черешок листка. В усіх зазначених випадках строкатість фарбування залежить від розподілу пігментів у лусочках, що покривають крило. Як показали численні досліди, відкладення пігментів у великій мірі залежить від температурного фактора, що впливає на лялечок. При вихованні лялечок при знижених температурах (від 0 до 10°С) можна одержати дорослі форми із сильним розвитком темного пігменту меланину. Так, у траурниці при впливі низьких температур на її лялечку темніє загальне тло крила, зменшуються блакитні плями і по всій жовтій смужці, що йде уздовж зовнішнього краю крил, відкладається меланин у вигляді чорних крапок. Досить характерно, що подібні зміни викликає витримування лялечок траурниці і при високій температурі, порядку 35-37°С. Цим обумовлене різне фарбування в того самого виду в різних кліматичних умовах. У цьому зв'язку досить цікава постійна сезонна мінливість у мінливої пестрокрыльницы (Araschnіa levana), що розвивається в двох поколіннях, що відрізняються один від одного по фарбуванню. У весняного покоління крила рудувато-червоні, зі складним чорним малюнком і білими цятками у вершини переднього крила; літнє покоління має бурувато-чорні крила з білими або жовтувато-білими плямами на передньому крилі і такому ж перев'язі на задньому. Переважна більшість булавовусых метеликів поширена в тропічних країнах. Саме тут зустрічаються види, що уражають своєю величиною і дивною яскравістю розфарбувань. Серед тропічних видів особливо красиві і своєрідні морфіди (Morphіdae), представлені усього тільки одним родом (Morpho). Це великі метелики, що досягають у розмаху крил 15-18 см. Верхня сторона їхніх крил пофарбована в сині або блакитні металічні кольори, що сильно переливаються.или голубые сильно переливающиеся металлические цвета. Таке забарвлення залежить від того, що вкрите оптичними лусочками, при чому нижня частина оптичних пластинок пігментована; пігмент не пропускає світла і тим самим додає більшу яскравість інтерференційному фарбуванню ребер. У самців, наприклад, у Morpho cyprіs, блиск крила надзвичайно сильний і складає враження полірованого металу. У поєднанні з великими розмірами морфід це приводить до того, що при яскравому сонячному освітленні кожен змах крила видний за третину кілометра. Морфіди відносяться до самих помітних комах, що населяють ліси тропічної частини Амазонки. Особливо багато їх на прогалинах і освітлених сонцем дорогах. Літають вони на великій висоті; деякі з них узагалі не опускаються до землі ближче чим на 6 м. У ряді випадків у денних метеликів яскраво пофарбованими бувають і верхній і нижній боки крил. Подібне фарбування звичайно сполучується з неїстівністю організму, що володіє ним, тому воно одержало назву застережливого. Застережливе фарбування характерне, наприклад, для геліконід. Геліконіди (Helіconіdae) - це своєрідна родина ендемічних булавовусых метеликів, до складу якої входить близько 150 видів, розповсюджених у Південній Америці. Крила в них пофарбовані дуже строкато, переважно в жовтогарячий колір з контрастним малюнком з чорних і жовтих смуг і плям. Багато хто з геліконід має неприємний запах і смак, і тому їх не чіпають птахи. Метелики буяють під покривом розкішних тропічних лісів Амазонки. Своїм поводженням і звичками вони як би демонструють свою невразливість. Політ в них повільний, важкий; тримаються завжди роями, причому не тільки в повітрі при польоті, але і на відпочинку, коли рій опускається в крону дерева. Сильний запах, що виділяється від скупчення відпочиваючих метеликів, значною мірою охороняє їх від ворогів. Відомий англійський учений Бэтс, вивчаючи поводження геліконід, відкрив цікаве явище, що одержало назву мімікрії. Під мімікрією розуміють подібність у фарбуванні, формі і поводженні між двома або декількома видами комах. Характерно, що мімікріюючі види завжди мають яскраве застережливе (демонстраційне) фарбування. У метеликів мімікрія виражається в тому, що одні з мімікріюючих видів виявляються неїстівними, у той час як інші позбавлені захисних властивостей і тільки "слідують" своїм захищеним моделям. Такими послідовниками, для яких геликоніди служать моделями, є метелики-білани - дисморфия (Dіsmorphіa astynome) і перхібрис (Реггhybrіs pyrrha). Вони тримаються в зграях літаючих і відпочиваючих геліконід, наслідуючи їм формою і фарбуванням крил, а також польотом. Надалі з'ясувалося, що мімікрія досить широко поширена серед лускокрилих, причому форми її прояву різні. Так, в одного з африканських видів вітрильників (Papіlіo dardanus) добре виражений статевий диморфізм: самці мають хвостики на задніх крилах, загальне фарбування крил жовте з темними смугами; у самок задні крила заокруглені, без хвостиків. При цьому самки представлені декількома формами, що сильно відрізняються одна від одної; кожна форма відтворює визначений тип фарбування, властивий визначеному виду неїстівних метеликів данаїд (Danaіdae). У форми hіppocoan на обох крилах є блакитні плями, як у її моделі (Атаurіs nіavіus); у форми сепеа блакитні плями тільки на передніх крилах, а підстави задніх крил жовтого кольору, як в іншої моделі (Amaurіs echerіa). Своєрідний прояв мімікрії в метеликів скляниць (Aegerііdae), що своїм виглядом скоріше нагадують перетинчатокрилих комах або великих мух, чим лускокрилих. Ця наслідувальна подібність досягається завдяки характерній структурі крил і загальних контурів тіла. Крила скляниць майже позбавлені покриву з лусочок і тому прозорі, склоподібні; задні крила коротші ніж передні, і лусочки на них зосереджені тільки на жилках. Тіло доволі струнке, з довгим черевцем, що далеко видається за крилами; вусики нитковидні або злегка потовщені посередині. На відміну від метеликів, що літають удень, види, що харчуються нектаром у присмерку або вночі, мають інший тип фарбування. Верхній бік їхніх передніх крил завжди пофарбований під колір субстрату, на якому вони сидять удень. У стані спокою передні крила складаються уздовж спини дахоподібно або на зразок плоского трикутника, прикриваючи нижні крила і черевце. Нерухомо сидячий метелик стає непомітним. Фарбування задніх крил найчастіше однотонне, неяскраве. Однак у ряді випадків, наприклад у совок, стрічкарок, ведмедиць і бражників, вона може бути яскравою, що застерігає. Так, у червоної стрічкарки (Catocala nupta) задні крила цегляно-червоні з чорними перев'язами, у жовтої (С. fulmіnea) - охряно-жовті з чорним серединним перев'язом і таким же зовнішнім краєм, у голубої (С. fraxіnі) - блакитні з чорною облямівкою і серединним перев'язом. У звичайної ведмедиці (Arctіa caja) задні крила червоні з великими темно-синіми, майже чорними плямами; черевце з чорними плямами. У спокійному стані вдень метелики сидять на стовбурах дерев склавши крила і тому непомітні; при погрозі нападу вони розсовують передні крила і демонструють відлякуючий сигнал у вигляді яскраво пофарбованих нижніх крил, а іноді і черевця. Своєрідне захисне фарбування в сріблястої лунки (Phalera bucephala). Передні крила в неї сріблясто-білі з великою жовтою плямою в зовнішньому куті; задні крила сірі. Удень метелик сидить на дереві зі складеними дахополібно крилами. У цей час її можна прийняти за уламок гілочки. При цьому жовті плями на злегка увігнутих кінцях передніх крил відтворюють вид оголеної деревини. Лускокрилі - комахи з повним метаморфозом. Їхні яйця дуже різноманітні за формою, оболонка часто має складну структуру. Личинок метеликів називають гусеницями. У більшості випадків вони червоподібної форми; тіло складається з голови, 3 грудних і 10 черевних кілець. На відміну від дорослих лускокрилих їхні гусениці завжди мають гризучий ротовий апарат. Крім трьох пар грудних ніжок, у гусениць є ще так називані "помилкові", або "черевні", ніжки, яких буває до 5 пар; вони містяться звичайно на третіх-шостих і дев'ятому черевних сегментах. Черевні ніжки не розчленовані, і їхні підошви усаджені хітиновими гачечками. Специфічною фізіологічною особливістю гусениць є наявність у них пари трубчастих прядильних, або шовковидільних, залоз, що відкриваються загальним каналом на нижній губі. Вони являють собою змінені слинні залози, у яких основна функція слиновиділення замінена виробленням шовку. Виділення цих залоз швидко затвердівають на повітрі, утворюючи шовкову нитку, за допомогою якої одні гусениці скріплюють згорнуті в трубку листки, інші повисають у повітрі, спускаючись з гілки, треті оточують себе і галузки, на яких вони сидять, павутиною. Нарешті, у гусениць шовкова нитка використовується для будівництва кокона, усередині якого відбувається лялечкування. У переважного числа видів метеликів гусениці є фітофагами; значно рідше зустрічаються випадки харчування продуктами тваринного походження: вовною, воском, роговими речовинами. Є серед гусениць хижаки і навіть паразити. По способу життя гусениць можна розділити на дві групи: 1) гусениці, що ведуть вільний спосіб життя, що живуть більш-менш відкрито на рослинах; 2) гусениці, що ведуть схований спосіб життя. Вільноживучі гусениці живуть як на трав'янистих, так і на деревних рослинах, харчуючись листками, квітами і плодами. Перехід до схованого способу життя – існування в переносних чьохликах, що гусениці сплітають із шовковистих ниток. Пересуваючись по рослині, гусениці переносять на собі свій чьохлик, ховаючись у нього при небезпеці. Так поводять себе, наприклад, гусениці метеликів-мішочниць. Таке ж проміжне положення між зазначеними двома біологічними групами займають листкокрути. Так називають гусениць, що будують притулки з листків, згортаючи їх і скріплюючи згорнуті частини шовковистою ниткою. При будівництві такого притулку використовується один або кілька листків. Для багатьох гусениць характерне згортання листка в сигароподібну трубку. Гусениці, що живуть "спільнотами", зазвичай влаштовують спеціальні, іноді складні гнізда, обплітаючи павутиною галузки, листки й інші частини рослин. Великі павутинні гнізда утворюють гусениці яблуневої горностаєвої молі (Hyponomeuta malіnellus), що є небезпечними шкідниками садів і лісів. Великими групами живуть у павутинних гніздах гусениці похідних шовкопрядів (родина Eupterotіdae), що відрізняються своєрідною поведінкою: у пошуках їжі вони вирушають "у похід" стрункими рядами, рухаючись ланцюжком одна за одною. Так поводяться, наприклад, гусениці дубового похідного шовкопряда (Thaumetopoea processіonea), що зрідка зустрічається в лісах Південно-Західної України. Метелик цього виду літає в серпні і вересні і відкладає яйця на кору дуба купкою з декількох прямих рядів, по 100-200 штук у купці. Яйця зимують, захищені щільною прозорою плівкою, що утворюється з виділень самки. Гусениці, що вилупилися з яєць у травні, тримаються групами в павутинному гнізді. Коли листки на дереві вже сильно об'їджені, вони спускаються з нього й у пошуках їжі повзуть по землі, завжди у визначеному порядку: вперед повзе одна гусениця, за нею, дотикаючись до неї своїми волосками, рухається інша. У середині колони число гусениць у ряді збільшується, спочатку по 2, потім по 3-4 гусениці повзуть поруч. До кінця колона знову звужується. У липні - початку серпня відразу в гнізді відбувається лялечкування, причому кожна гусениця плете собі овальний кокон. Через два-три тижні вилітають метелики. Схований спосіб життя ведуть усі гусениці, що живуть усередині різних органів рослин. Сюди відносяться мінери, плодожерки, бурильники і галлоутворювачі. Мінерами називають гусениць, що живуть усередині листків і їхніх черешків і прокладують всередині хлорофілоносних тканин внутрішні ходи - міни. Деякі мінери виїдають не весь вміст листка, а обмежуються або окремими ділянками паренхіми, або ж эпідермісом. Форма ходів досить різна. В одних випадках міна прокладається у вигляді округлої плями (плямовидная міна); іноді така пляма має бічні відростки, нагадуючи зірку (зірковидні міни). В інших випадках міна має вигляд галереї, дуже вузької в основі, що потім сильно розширюється у верхній частині (трубковидна міна). Зустрічаються також вузькі довгі, але сильно звивисті міни (змієподібні міни) або спірально закручені (спіральні міни). Коли мінуючі гусениці живуть всередині листка групами, можуть виникати так звані роздуті міни. Так, гусениці бузкової молі (Caloptіlіa syrіngella), що відноситься до особливої родини молей-пестрянок (Gracіllarііdae), спочатку живуть по декілька штук в одній загальній міні, що має форму широкої плями, що може займати більшу частину листка. Міни ці сильно роздуті від газів, що збираються в них. Эпідерміс, що покриває міну, швидко жовтіє. Пізніше гусениці виходять зі своїх ходів і, скелетуючи листки, звивають їх у трубки. Перед лялечкуванням вони переходять у землю. Протягом літа буває два покоління; зимує в бузкової молі лялечка. Гусениці-плодожерки живуть всередині плодів різних рослин. Одні з них ушкоджують м'якоть плодів, інші харчуються винятково насіннями. Гусениці-бурильники живуть у стеблах трав'янистих рослин або усередині галузей і стовбурів чагарників і дерев. Серед бурильників особливо характерні скляниці (сімейство Aegerііdae) і червиці (Gossіdae). Більшість видів скляниць розвиваються в стовбурах деревних рослин, наносячи їм серйозні ушкодження. До числа широко розповсюджених у Європі лісових шкідників потрібно віднести велику тополеву скляницю (Aegerіa apіformіs). Самки цього виду відкладають яйця на нижню частину стовбурів дерев, переважно тополь. Гусениці розвиваються протягом двох років, харчуючись деревиною, у якій проробляють ходи. На третій рік навесні вони лялечкуються під корою в особливому щільному коконі з обпилювань і екскрементів. Небезпечними для лісового господарства є і деякі види червиць, наприклад пахуча червиця (Cossus cossus) і в’їдлива деревинниця (Zeuzera pyrіna). Самка пахучої червиці відкладає яйця купками по 20-70 штук у тріщини кори на стовбурах верби, тополі, вільхи, в'яза і дуба. Розвиток протікає протягом двох років. Молоді гусениці вгризаються під кору, де роблять загальний хід неправильної форми, у якому вони і зимують. На наступний рік гусениці розходяться і кожна з них, заглиблюючись в деревину, выгрызає у ній широкий, переважно повздовжній хід. Гусениці 16-ногі, з темно-бурою головою і рожевуватим тілом, відтінок якого міняється протягом життя; до кінця розвитку досягають у довжину 10-12 см. Пахучою червиця називається тому, що гусениця видає різкий, неприємний запах деревного спирту; такий же запах поширює й ушкоджена нею деревина. Хоча пахуча червиця заселяє найчастіше старі і хворі дерева, але вона може бути небезпечною і для здорових дерев у тих випадках, коли утворить невеликі, але стійкі багаторічні вогнища. Гусениці в’їдливої деревинниці ушкоджують більш 70 деревних порід, у тому числі ясені, ільмові, яблуні, груші й ін. Самки цього виду відкладають яйця по одному на верхівки молодих пагонів, у пазухи листків і на листкові бруньки. По виходу з яйця гусениці вгризаються в молоді пагони і черешки листків, від чого ушкоджені листки засихають і передчасно обпадають. До осені гусениці переходять на молоді гілки, у деревині яких вони вигрызають ходи. Тут вони зимують. На наступний рік, після зимівлі, гусениці відновлюють свою шкідливу діяльність і в міру росту спускаються усе нижче і нижче по дереву. Другу зимівлю вони проводять у ходах, прокладених у середній і нижній частинах дерева. Лялечкування відбувається в травні-червні, гусениця лялечкується без кокона у верхній частині ходу, де вона зимувала. Справжніх галоутворювачів серед гусениць дуже небагато. Більше всього їх відомо із родини листоверток (Tortrіcіdae). Наносимі ними ушкодження найчастіше полягають у здуттях тих органів рослини, усередині яких відбувається розвиток гусениць. Laspeyresіa servіllana викликає здуття стебла верби, а Epіblema lacteana розвивається в стовщених стеблах полину. Досить своєрідне життя лускокрилих, гусениці яких розвиваються у водному середовищі. У середині літа по берегах водойм, поверхня яких покрита листками білих лілій і жовтих латать, часто можна зустріти невеликого метелика з красивими жовтуватими крилами, складний малюнок яких складається із сильно вигнутих бурих ліній і білуватих плям неправильної форми, що розташовуються, між ними. Це лататтєва, або болотна, вогнівка (Hydrocampa nymphaeata). Вона відкладає яйця на листках різних водяних рослин, з нижнього їхнього боку. Зеленуваті личинки, що вылуплюются з яєць, спершу мінують тканини рослин. У цей час їхні дихальця сильно вкорочені, тому дихання відбувається через поверхню шкіри. Після линяння гусениця залишає міну і будує з вирізаних шматочків листків латать особливий чьохлик, причому дихання поки залишається колишнім. У цьому чьохлику гусениця зимує, а навесні залишає його і будує новий чьохлик. Для цього вона щелепами вигризає з листка два овальних або круглих шматки, що скріплює з боків павутинкою. Такий чьохлик завжди наповнений повітрям; на цій стадії в гусениці є цілком розвиті трахеї, і вона дихає тепер атмосферним повітрям. Плазуючи по водних рослинах, гусениця носить із собою чьохлик так само, як це роблять ручейники. Харчується вона, зскрібаючи щелепами шкірочку і м'якоть з листків водяних рослин. Лялечкування відбувається в чьохлику. У чьохликах під водою живе і сіра гусениця ряскової вогнівки (Cataclysta lemnata), але будівельним матеріалом у цьому випадку служить ряска, окремі пластинки якої скріплюються павутинкою. Перед лялечкуванням гусениця зазвичай залишає свій чьохлик і заповзає в яку-небудь очеретяну трубочку. Ще більше пристосована до водного способу життя зеленувата гусениця тілорізної вогнівки (Paraponyx stratіotata), що зустрічається на листках тілоріза, куширу й інших рослин. Вона живе винятково під водою в неправильних чьохликах або зовсім без чьохликів. Дихає трахейними зябрами, що у виді довгих м'яких розгалужених виростів розташовані по 5 пар майже на кожному сегменті. У підводної вогнівки (Acentropus nіveus) самки зустрічаються у вигляді двох форм - крилатої і майже безкрилої, у якої зберігаються тільки невеликі зачатки крил. Безкрилі самки відкладають яйця під водою. Оливково-зелена гусениця, живучи на поверхні листків рослин, влаштовує собі невелику покришку з відгризеного шматочка. Лялечкування відбувається в коконі, прикріпленому до стебел або нижньої поверхні листка. У тісному зв'язку зі способом життя гусениць знаходяться форма і фарбування їхнього тіла. Гусениці, що ведуть відкритий спосіб життя, часто мають криптичне фарбування, що добре гармоніює з навколишнім тлом. Ефективність захисного фарбування може підвищуватися завдяки особливостям малюнка. Так, у гусениць бражників по загальному зеленому або сірому тлі проходять косі смуги, що розчленовують тіло на відрізки, роблячи його ще менш помітним. Маскувальне фарбування, сполучаючись з характерною формою, часто приводити до виникнення подібності з частинами рослин, на яких живе гусениця. У п'ядаків, наприклад, гусениці бувають схожі на сухі сучки. Поряд із криптичним фарбуванням у гусениць, що ведуть відкритий спосіб життя, зустрічається і яскраве демонстраційне фарбування, що свідчить про їхню неїстівність. Ефект цього фарбування залежить не тільки від кольору зовнішніх покривів, але і від фарбування волосяного покриву. Прикладом може служити гусениця античної волнянки (Orgyіa antіqua), що має досить вигадливий вигляд; вона сіра або жовтувата з чорною і червоною плямами і з пучками чорного волосся різної довжини; на спині жовті волоски зібрані в чотири густі щітки. Деякі гусениці в момент небезпеки приймають загрозливу позу. До них потрібно віднести гусеницю великої гарпії (Cerura vіnula), що має досить своєрідну форму: у неї велика плоска голова, широке в передній частині тіло, що сильно звужується до заднього кінця, на вершині якого знаходиться "качан", що складається з двох сильно пахучих ниток. Варто потривожити гусеницю, як вона відразу приймає загрозливу позу, піднімаючи вгору передню частину тіла і кінчик черевця з "вилкою". Іншого типу фарбування гусениць, що ведуть схований спосіб життя: у них відсутні яскраві сполучення кольорів. Найчастіше для них характерні монотонні бліді фарбування: білувате, світло-жовтувате або рожевувате. Лялечка в лускокрилих має яйцевидно витягнуту форму, із загостреним заднім кінцем. Її щільні зовнішні покриви утворюють тверду оболонку; усі придатки і кінцівки спаяні з тілом, у результаті чого поверхня лялечки стає суцільною, ноги і крила не можуть бути відділені від тулуба без порушення цілісності покривів. Така лялечка зветься покритою лялечкою. Пересуватися вона не може, але в неї зберігається деяка рухливість останніх сегментів черевця. Дуже вигадливі лялечки денних метеликів: звичайно кутасті, нерідко з металевим блиском, без кокона. Лялечки прикріплюються до різних предметів, причому або висять головою вниз (висяча лялечка), або оперезані ниткою, і тоді їхня голова звернена догори (підперезана лялечка). У багатьох лускокрилих гусениці перед лялечкуванням плетуть шовковистий кокон, у якому і відбувається розвиток лялечки. У деяких видів кількість шовку в коконі настільки велика, що представляє великий практичний інтерес. З давніх часів шовківництво складає дуже важливу галузь промисловості. Основний виробник натурального шовку в Україні - це шовковичний шовкопряд (Bombyx morі), що відноситься до родини справжніх шовкопрядів (Bombycіdae). На даний час в природі в дикому стані цей вид не існує. Батьківщина його, мабуть, Гімалаї, звідки він був завезений у Китай, де шовківництво почало розвиватися за 2500 років до н.е. У Європі ця галузь виробництва виникла приблизно в VІІІ столітті; більше трьохсот років тому вона проникла в Росію і Україну. По зовнішньому вигляду шовковичний шовкопряд непоказний метелик з товстим, сильно волосистим тілом і білими крилами, що досягають у розмаху 4-6 см. Самці відрізняються від самок більш тонким черевцем і пір'ястими вусиками. Незважаючи на наявність крил, метелики в результаті одомашнювання втратили здатність літати. Хоча шовковичний шовкопряд нормально розмножується шляхом спарювання самців і самок, у деяких випадках у нього виявляється партеногенез. У 1886 році російський зоолог А. А. Тихомиров довів можливість штучного одержання партеногенезу в шовковичного шовкопряда в результаті стимуляції незапліднених яєць різними механічними, термічними, хімічними подразниками. Це був перший випадок одержання штучного партеногенезу. На даний час штучний партеногенез отриманий у багатьох безхребетних (комах, голкошкірих) і хребетних тварин (земноводних) Гусениця шовковичного шовкопряда відома під назвою шовковичного хробака. Вона велика, довжиною до 8 см, м'ясиста, білуватого кольору, з рогоподібним придатком на кінці черевця. Плазує порівняно повільно. При лялечкуванні гусениця виділяє одну цільну нитку, довжиною до 1000 м, яку вона обмотує навколо себе у виді шовковистого кокона. Основні центри шовківництва знаходяться в Середній Азії й у Закавказзя. Їхнє місце розташуння визначається поширенням кормової рослини, яким є шовковичне дерево (шовковиця). Просуванню шовківництва далі на північ заважає відсутність холодостійких сортів шовковиці. У виробництві яйця шовковичного шовкопряда зберігають при низькій температурі, а навесні їх оживляють в особливих апаратах, де підтримується температура порядку 25°С. Шовковичних хробаків розводять у спеціальних приміщеннях - червоводнях, куди ставляться "кормові етажерки". На них розкладаються листки шовковиці для годівлі гусениць; у міру потреби листки замінюються свіжими. Розвиток гусениці протікає 40- 80 днів, за цей час проходить чотири линьки. На час лялечкування на етажерки ставлять пучки лозин, на які гусениці і переповзають. Готові кокони збирають, заварюють гарячою парою, а потім на особливих машинах розмотують. Один кілограм сирих коконів може дати понад 90 м шовку-сирцю. У результаті селекції створено багато порід шовковичного шовкопряда, що відрізняються продуктивністю, якістю шовкової нитки і кольором коконів. Фарбування кокона може бути білое, рожеве, зеленувате і блакитнувате. Застосування новітніх методів радіаційної селекції дало можливість штучним шляхом підвищувати вихід шовку. Було встановлено, що в коконах гусениць, з яких розвиваються самці, завжди утримується більше шовку. Б. Л. Aстaуров показав, що при визначеній дозі рентгенівського опромінення яєць шовковичного шовкопряда можна убити ядро яйця, не порушивши життєздатність плазми. Такі яйця нормально запліднюються сперміями, причому гусениці, що розвиваються з них, надалі перетворюються в самців. Це дає можливість підвищити вихід шовку на 30 %. Крім шовковичного шовкопряда, у шовківництві використовуються й інші види метеликів, наприклад китайське дубове павичеве око (Antheraea pernyі), що уже більше 250 років розводиться в Китаї. Одержуваний з його коконів шовк йде на виготовлення чесучі. У Радянському Союзі робота з акліматизації цього метелика велася з 1924 року. Сприятливі умови для його культурування є в поліських районах України і Білорусії, де в заплавах рік розташовуються природні масиви низькорослих дубових зарослей. Китайське дубове павичеве око - великий метелик (розмах крил 12-15 см); самки більш великих розмірів, червонясто-палевого фарбування, самці сірувато-палеві зі слабким оливковим відтінком. Уздовж зовнішнього краю крил проходить світла смуга; на кожному крилі знаходиться велике вічко з прозорим віконечком. Дубове павичеве око зазвичай має два покоління в рік. Зимують лялечки другого покоління. Після спарювання, що відбувається вночі, самки відкладають яйця (грену); середня кількість яєць, що відкладаються -160-170, у літнього покоління воно доходить до 250. Через 15 днів з яєць з'являються маленькі чорні гусениці, що уже після першого линяння змінюють своє фарбування на зелене з жовтуватим або блакитнуватим відтінком. Гусениці розвиваються на листках дуба; можуть харчуватися також листками верби, берези, граба і ліщини. Протягом 35-40 днів вони здійснюють чотири линьки і, досягши в довжину 9 см, починають завивати кокони. Завивка кокона продовжується від трьох до п'яти діб; після цього гусениця стає нерухомої, а потім линяє і перетворюється в лялечку, розвиток якої триває 25- 29 днів. Лялечки першого покоління утворюються в середині червня; зимуючі лялечки другого покоління - у середині вересня Дуже велике господарське значення лускокрилих як шкідників сільського і лісового господарства. На території СНД зареєстровано понад 1000 видів лускокрилих, гусениці яких ушкоджують польові, садові або лісові культури. У переважній більшості випадків комплекс шкідників формується за рахунок представників місцевої фауни, що переходять на культурні поля з дикоростучих рослин. У цьому відношенні досить цікава історія заселення соняшника соняшниковою вогневкою (Homoeosoma nebulella). Батьківщина цієї рослини - Північна Америка; у Україну вона потрапила тільки в XVІІІ сторіччі і довгий час вважалася декоративною. Тільки з 60-х років минулого сторіччя соняшник став у нас промисловою олійною культурою. Протягом багатьох років посіви його страждали від соняшникової вогнівки, що переходила на нього з диких рослин, переважно з будяків. Метелики цього шкідника відкладають яйця на внутрішні стінки пильовиків; виходячі з яєць гусениці вгризаються в сім'янки і виїдають у них зародки. Сучасні панцирні сорти соняшника майже не ушкоджуються вогнівкою завдяки наявності в шкірці сім'янки особливого панцирного шару, що гусениця прогризти не може. Відомі факти завезення шкідливих лускокрилих з інших країн. Зовсім недавно в Європі широкого поширення набув американський білий метелик (Hyphantrіa cunea), батьківщина якого - Північна Америка. На Європейському континенті він вперше був виявлений в 1940 році в Угорщині, через кілька років швидко поширилася в Австрії, Чехословакії, Румунії і Югославії. У метелика білосніжні крила (розмах-2,5- 3,5 см), у деяких особин на черевці і на крилах є дрібні чорні крапки. Вусики в самки нитковидні, у самця пір'ясті, чорні з білим нальотом. Гусениці можуть харчуватися більш ніж на 200 видах рослин. Характерно, що в Європі вони віддають перевагу шовковиці, яку майже не чіпають в Америці. Гусениці зверху коричнево-бархатисті з чорними бородавками, що несуть довгі волоски; з боків лимонно-жовті смуги з бородавками жовтогарячого кольору; довжина 3,5 см. Зимують лялечки, що знаходяться під корою дерев, у розвилках гілок і під опалими листками. Метелик відкладає яйця на нижній бік листків, розміщаючи в кладці від 300 до 800 яєць. Гусениці розвиваються протягом 35-45 днів. Молоді гусениці живуть у гніздах, сплетених із шевковинок. У поширенні цих метеликів велику роль відіграють вітри, що сприяють їх перельотам. Нові вогнища цього шкідника виявляються уздовж залізничних магістралей і шосейних доріг. Американський білий метелик представляє важливий карантинний об'єкт державного значення. Серед інших комах лускокрилі являють собою порівняно "молоду" групу: викопні метелики відомі тільки починаючи з третинних відкладень. У той же час це другий по числу видів ряд комах, що включає в себе близько 140 000 видів і, що уступає по розмаїтості форм тільки ряду жуків. Лускокрилі поширені па усьому світові; особливо багато їх у тропіках, де зустрічаються найбільш красиві і найбільші форми, що досягають у ряді випадків у розмасі крил майже 30 см, як в одного із самих великих у світі метеликів - совки агріппи (Thysanіa agrіppіna), поширеної в лісах Бразилії. Ряд лускокрилі поділяють на три підряди - нижчі рівнокрилі, вищі рівнокрилі і різнокрилі, що відрізняються особливостями будови крил. ПІДРЯД НИЖЧІ РІВНОКРИЛІ МЕТЕЛИКИ (MІCROJUGATA) Сюди відносять невелике число видів метеликів, що мають примітивну будову крил: у них на обох крилах майже однакове жилкування; переднє крило несе на внутрішньому краї в основі вузьку лопастинку, що зачіпається за заднє крило. Хоботок або дуже короткий, або зовсім відсутній; на гомілках є шпори. ПІДРЯД ВИЩІ РІВНОКРИЛІ МЕТЕЛИКИ (MACROJUGATA) У вищих рівнокрилих метеликів на обох крилах жилкування теж майже однакове. Від представників попереднього підряду їх легко відрізнити завдяки відсутності шпор на гомілках. Крім того, це середнього або великого розміру комахи, серед яких є дуже великі форми. ПІДРЯД РІЗНОКРИЛІ МЕТЕЛИКИ (FRENATA, АБО HETEROPTERA) До цього підряду відноситься переважна більшість родин лускокрилих, у яких форма і жилкування передніх і задніх крил явно різні, а ротові частини звичайно утворюють типовий для метеликів хоботок. Передні крила більш-менш трикутної форми, а задні - заокруглені з менш густим жилкуванням. Ми розглянемо тільки деякі родини, що найбільш відрізняються по способу життя. Родина мешочниць, або чьохлоносок (Psychіdae),- широко поширена група метеликів, що включає в себе близько 700 видів. У родині переважають дрібних і середніх розмірів форми з розмахом крил від 0,8 до 6 см. Дрібні види зовні нагадують молей, відрізняючись від останніх гребінчатими вусиками у самців. Ротові органи завжди рудиментарні. Досить характерно, що більш ніж у половини видів родини виявляється різко виражений статевий диморфізм: їхні самки, на відміну від крилатих самців, безкрилі або з дуже маленькими рудиментами крил. Так, у широко поширеного європейського виду Taleporіa tubulosa самці мають нормально розвинуті жовтувато-сірі або сірі, іноді з нечітким сітчастим малюнком крила, що досягають у розмаху 12-18 мм. Жовтувато-коричнева самка, довжиною 6-7мм, має рудиментарні крила, що мають вигляд маленьких лопат, у той же час у неї зберігаються добре розвинуті вусики і ноги. Свою назву представники цієї родини одержали завдяки тому, що їхні гусениці живуть у переносних мішках, або чьохликах. Зсередини чьохлик вистелений тонким щільним шовком; зовні до цієї шовкової оболонки прикріплюються різні мінеральні або рослинні часточки. У більш примітивних видів мішечки можуть бути покриті піщинками, дрібними камінчиками, шматочками лишайників, іноді з домішкою залишків дрібних комах; у високоорганізованих форм частіше зустрічаються чьохлики, вкриті зверху шматочками стеблинок, маленьких гілочок, листків або моху. Переважна більшість гусениць харчується трав'янистими рослинами; крім того, є види, що харчуються лишайниками, рідше листками дерев. Відомі випадки хижацтва, коли гусениці вживають у їжу інших комах. У чьохлику гусениця проводить усе своє життя, що у різних видів становить від одного до двох років. З перших же днів життя гусениці пересуваються тільки за допомогою грудних ніг; черевний відділ при цьому піднятий догори й утримує на собі чьохлик, що гусениця всюди носить із собою. У чьохлику відбувається й лялечкування. У примітивних форм, у яких самки, що вылуплюются з лялечок, виходять з чьохлика, яйця відкладаються на його поверхні і накриваються волосками з черевця самки. У більш спеціалізованих форм самка залишається в чьохлику, де запліднюється самцем, що прилітає, і відкладає яйця. Характерно, що в деяких видів психід спостерігається рідке серед метеликів явище партеногенезу. Не всі листковертки ведуть подібний спосіб життя, ушкоджуючи і згортаючи листки; деякі з них різко відрізняються по своїй біології. У соснових лісах і на посадках сосни часто можна знайти сліди діяльності так званих пагонов’юнів (Evetrіa). Гусениці зимуючого пагонов’юна живуть у основі зростаючого пагона, що часто при цьому надломлюється, а кінцевий пагонов’юн розвивається у верхній частині пагона, внаслідок чого верхівка останнього викривлюється. Гусениця брунькового пагонов’юна харчується вмістом центральних і бічних бруньок. У цих трьох видів цикл розвитку однорічний. Метелики літають у різний час: кінцевий пагонов’юн літає із середини квітня до кінця травня, бруньковий - у травні до середини червня, що зимує - наприкінці червня - липні. Кілька видів вогнівок шкодять у складських приміщеннях, у тому числі борошняна (Pyralіs farіnalіs) і мірошницька (Ephestіa kііhnіella). Борошняна вогнівка ушкоджує головним чином борошно і висівки, а також різні комбікорми. Мірошницька вогнівка зустрічається переважно на борошномельних підприємствах, де в основному харчується пшеничним борошном; рідше ушкоджує крупи, кукурудзяні пластівці і сухарі. Гусениці і того й іншого метелика, заселяючи зазначені продукти, звивають з шевковинок трубочки, у яких вони живуть, а пізніше лялечкуются. Родина ВОЛНЯНКИ (Lіmantrііdae) Родина великих або середніх метеликів, що нагадують своїм незграбним волосистим тілом коконопрядів. Фарбування крил найчастіше однотонне - біле, жовтувате, сіре, рідше зелене. Хоботок короткий або рудиментарний. У самців гребінчасті вусики. У деяких видів різко виражений статевий диморфізм. Досить характерні гусениці і лялечки волнянок. 16-ногі гусениці мають так названі "щіточки", тобто як би підтяті пучки волосся, що сидять на спинному боці середньої частини тіла, або ж мають бородавки зі зіркоподібно розташованими волосками. Лялечки, на відміну від лялечок інших лускокрилих, мають більш-менш розвинутий волосяний покрив. Волнянки зустрічаються майже по всій земній кулі, але найбільш рясно вони представлені в тропіках і субтропіках Старого Світу. Особливо багата ними західноафриканская фауна (477 видів). У Європі їх близько 40 видів, а в Сибіру - 50. У своєму розвитку волнянки пов'язані переважно з деревними рослинами. До цієї родини відноситься багато шкідників лісу, що дають спалахи масового розмноження іноді й на великих площах Родина МЕТЕЛИКИ-ПЕСТРЯНКИ (Zygaenіdae) Їм дана дуже влучна назва; вона цілком відповідає характеру фарбування їхніх крил, що зазвичай різко кидається в очі строкатістю. Таке строкате фарбування носить демонстраційний характер і добре поєднується з поведінкою метеликів. Пестрянок можна зустріти вдень при сонячному світлі на будь-якому лузі. У них важкий, уповільнений політ; вони незграбно перелітають з однієї квітки на інші. Якщо метелика піймати, він "прикидається мертвим" і при цьому виділяє крапельку жовтої неприємнопахнучої рідини, що робить його неїстівним для птахів. Також неїстівні і їхні гусениці. Тому вони зазвичай живуть відкрито на рослинах, переважно на бобових. Тільки на перших фазах деякі з них є мінерами. Справжні мінери зустрічаються рідко.

ПІСТРЯНКА ВЕСЕЛА

Lygaena laeta (Hubner, 1790) Ряд Лускокрилі - Lepidoptera Родина Пістрянки - Zygaenidae

[1] 2 3 4 5 6 7

завантажити реферат