Сторінка 11
Згідно існуючих даних загальні зарубіжні активи лише американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд. доларів, валова балансова вартість фондів їх філій за кордоном понад 500 млрд. доларів.
Світова практика свідчить, що для стабільного економічного зростання країни інвестиції повинні становити не менше як 19 - 25 % обсягу її ВВП. А в Україні за останнє десятиріччя розладнався механізм акумуляції внутрішніх інвестиційних ресурсів, дефіцит фінансових коштів для здійснення широкомасштабних програм структурної перебудови економіки посилився затяжною економічною кризою, скороченням бюджетних асигнувань, падінням ВВП, зниженням норми нагромадження капіталу. Як наслідок цього, обсяг внутрішніх капітальних вкладень в економіку України скоротився порівняно з 1991 р. приблизно в 10 разів.
Різко уповільнився процес оновлення основного капіталу - машин, устаткування, обладнання, виробничих приміщень тощо. Випуск продукції машинобудування, призначеної для заміни застарілої, зношеної техніки, порівняно з 1990 р. скоротився на 75 - 97%. Як відмічає академік В.Горбулін, сьогодні "ледь животіє більшість з колишніх виробничих гігантів, які виготовляли високотехнологічну продукцію, їх виробничі потужності нині або простоюють у законсервованому стані, або нещадно руйнуються" [ ].
Для виходу економіки України з кризового становища, відродження її базових галузей і здійснення структурних трансформацій, нарощування науково-технічного потенціалу, підготовки сучасних кадрів, розвитку власної ресурсної бази необхідно вкласти в народне господарство протягом найближчих 10-15 років, за оцінками експертів, інвестицій у розмірі 50 - 70 мільярдів доларів, тобто не менше 4-5 мільярдів щорічно.
Залучення додаткових інвестицій насамперед потребують металургійна промисловість - 7 млрд. доларів, машинобудування - 5,1 млрд. доларів, транспорт - 3,7 млрд. доларів, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд. доларів.
За даними Міністерства промислової політики України, значні кошти потрібні для 53 інвестиційних проектів, з них 16-у галузі металургії, 11-у деревообробній, 10-у хімічній промисловості.
Лише для налагодження ефективного видобутку залізної руди на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті необхідно вкласти 105 млн. доларів. На розробку Стремігородського родовища апатитів та ільменітів треба 150 млн. доларів, для реконструкції рейко-балкового цеху "Азовсталі" - 150 млн. доларів, для виробництва листової сталі підвищеної якості на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча - 75 млн. доларів, на оновлення металургійного комбінату "Запоріжсталь" (обладнання цеху з безперервного лиття) - 120 млн. доларів.
Без проведення робіт по реконструкції існуючих заводів, без оновлення їх основних фондів Україна не зможе підтримувати статус індустріально розвиненої держави, не зможе вийти із своєю продукцією на світовий ринок, на якому притаманна гостра конкуренція.
Тому конче необхідно хоч частково компенсувати нестачу національних інвестицій та кредитних ресурсів залученням іноземних. І слід відзначити, що в 1999 році вперше за роки незалежності з'явилися позитивні тенденції в розвитку інвестиційного процесу. Так інвестиції в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування збільшилися на 2,9 %. Ця тенденція спостерігалася і в 2000, 2001 роках.
Проблему більш активного залучення України до міжнародних інвестиційних процесів зумовлює недостатній обсяг ввезення іноземного капіталу та його відносно незначний вплив на економічний стан держави. Звідси потребує уточнення стратегія щодо залучення та регулювання іноземних інвестицій з урахуванням наукових обґрунтувань та досвіду інших країн.
Практично всі розвинені країни та країни, що розвиваються, в останні 30 - 40 років широко залучали в економіку іноземний капітал у формі прямих інвестицій чи позичкового капіталу.
Новим об'єктом міжнародного інвестування в 90-і роки стали країни перехідної економіки, в які вже вкладено 160 млрд. дол., з них в Україну надійшла незначна сума іноземних інвестицій, яка обчислюється приблизно в 3,2 млрд. доларів. Привабливість постсоціалістичних країн для Іноземних Інвесторів полягає в тому, що вони належать до швидко зростаючих ринків, їх можна використати як базу з меншими виробничими витратами, з якої вигідно здійснювати експорт. Одним з найголовніших факторів цього є дешева робоча сила.
Враховуючи гостру конкурентну боротьбу, яка точиться між країнами-реципієнтами за отримання іноземних інвестиційних ресурсів, надзвичайно важливою для нашої держави є проблема формування привабливого інвестиційного клімату, який на сьогодні за багатьма параметрами значно поступається таким країнам, як Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Словенія, Литва та ін. Про це, зокрема, свідчить той факт, що Україна за рейтингом, визначеним на початок 2000 року, була за основними макроекономічними показниками на 19 місці серед 27 постсоціалістичних країн.
Багаторічна практика розвитку міжнародного інвестування показує, що сприятливий для іноземних інвесторів клімат формується головним чином під впливом таких нормативно-правових та соціально-економічних чинників:
• стабільність соціально-політичної обстановки в країні;
• створення прозорого, стабільного та зрозумілого для інвесторів законодавства;
• приватизація власності, її надійний захист та обмеження державного втручання в економіку;
• ставки податків та пільги;
• рівень розвитку національного ринку та доступ до нього;
• простота механізму ввезення капіталу та репатріації прибутку, належний рівень захисту іноземних інвестицій;
• законодавче закріплення приватної власності на землю;
• демонополізація валютного ринку;
• розвиненість господарської інфраструктури, зокрема, інфраструктури фондового ринку;
• ступінь корумпованості владних структур, криміногенних,
екологічних та інших ризиків.
Хоча Україна за період свого існування як незалежної держави прийняла велику кількість нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють діяльність іноземного капіталу, варто зазначити, що її владні інституції протягом цього часу проводили вкрай непослідовну політику у сфері заохочення іноземних Інвестицій в Україну. На жаль, доводиться констатувати, що і до нині не створено стабільного законодавчого клімату, який би на практиці забезпечував іноземним інвесторам сприятливі та нормальні умови ведення бізнесу в Україні.
Як констатував Президент України в Посланні до Верховної Ради України (2000 рік), поки що у нас немає логічно завершеного системного законодавчого забезпечення в жодній із сфер економічної діяльності. Ділову активність підривають постійні зміни чинного законодавства. Усе це в повній мірі відноситься і до законодавства, яке регулює іноземні інвестиції [ ].
Першим українським законом, що певною мірою регулював на законодавчому рівні діяльність іноземних інвесторів був Закон "Про захист іноземних інвестицій в Україні" (1991 р.). Він надавав іноземним інвесторам гарантії у разі реквізиції їхніх інвестицій, а також гарантував репатріацію отриманих прибутків та їх реінвестування на території нашої держави. Іншим законом "Про інвестиційну діяльність" (1991 р.) були встановлені загальні засади здійснення інвестиційної діяльності українськими та іноземними інвесторами.
В березні 1992 р. Верховною Радою був прийнятий Закон "Про іноземні інвестиції", який мав на меті закласти правові основи, а також забезпечити формування сприятливого правового режиму для найширшого залучення в Україну іноземних фінансових коштів, обладнання, технологій, ноу-хау через надання іноземним інвесторам широких прав та преференцій. Зокрема, ним передбачалось встановлення 2-, 3- та 5-річних "податкових канікул" (щодо податку на доходи) для підприємств з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу, зменшення суми доходу, що підлягає оподаткуванню - для підприємств, що повністю належать іноземному інвестору, встановлення подібних пільг для дочірніх підприємств, що створені підприємствами з іноземними Інвестиціями тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 [11] 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
завантажити реферат
