У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Загальна характеристика договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Сторінка 20

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в останній редакції передбачає також спеціальні правові засоби забезпечення позову у справах про порушення авторського права та суміжних прав. До цих способів забезпечення зазначених позовів відносять такі. Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права чи суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо), а також інше використання, транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний оборот примірників творів або фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними.

Одним із таких засобів може бути арешт і вилучення всіх примірників творів, фонограм, відеограм, щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними, які здійснюються на підставі рішення суду.

Проблемним питанням, на сьогоднішній день, залишається проведення судової експертизи у сфері права інтелектуальної власності. Відомо, що ні процесуальні закони (кодекси), ні вищі судові інстанції не відміняли «аксіому», відповідно до якої „недопустимо, щоб експертизі було призначено вирішувати питання права, вирішення яких належить до компетенції суду .”[101].

Так, у постанові Пленуму ВС України чітко сформульована позиція з цього питання: відповідно до ст. 57 ЦПК України експертизі можна надати право вирішувати „ .тільки ті питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки або ремесла”[102]. „Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)”[103].

Такої ж позиції послідовно дотримується і Вищий господарський суд України (ВГС). У своєму Роз'ясненні ВГС України (з огляду на правильне посилання про те, що „ .відповідно до статті 1 Закону[104] судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду”) вказує, що згідно зі ст. 41 ГПК: « .експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань»; а також « .неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо»[105].

Таким чином, вищі судові інстанції України тривалий час послідовно займають неофіційну позицію. Вони виходять з презумпції: jura novit curia (судді знають право). Суди мають право залучати експертів для з'ясування питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла.

Перший крок у протилежному напрямку зробило Міністерство юстиції України, яке своїм наказом від 17 січня 2002 року № 4/55 ввело новий вид експертизи — експертизи, пов'язаної з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Виникає запитання: чи є новий вид під назвою: «експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», який у згаданому наказі Міністерства юстиції України має №13 (види судових експертиз), з її різновидностями за спеціальностями (види експертних спеціальностей): 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 — по суті і за формою неправовою експертизою? Скоріш за все – ні.

Про це свідчать наступні аргументи.

По-перше, як сама назва даної експертизи («експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності»), так і назви її підвидів — 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 — вказують на те, що це правова експертиза, але в галузі права інтелектуальної власності.

При буквальному їх тлумаченні можна стверджувати, що об'єктом дослідження судових експертів є „охорона прав” на:

· винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції (13.3);

· промислові зразки (13.4);

· сорти рослин і породи тварин (13.5);

· знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів (13.6);

· топографію інтегральних мікросхем (13.7);

· конфіденційну інформацію (13.8);

об'єктом дослідження судових експертів є «використання прав»:

· економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності (13.9);

об'єктом дослідження судових експертів є:

· використання об'єктів інтелектуальної власності у рекламі (13.10)[106]

Тобто дослідження саме „охорони прав” (13.3-13.8.) на будь-який об'єкт права є правовою експертизою, і, навпаки, дослідження саме об'єктів цих прав не є правовою експертизою. У всіх країнах світу, які разом з Україною входять до пандектної системи права щодо об'єктів права промислової власності, вона зветься „патентно-технічною”, або просто „технічною”[107].

Доказом наведеної тези є і той факт, що в Україні склався певний стиль написання «Висновку експерта», загальну спрямованість йому задають відомі науково-дослідні інститути судових експертиз, фахівці яких зазначають, що це є саме правова експертиза. По-перше, вони відповідають на правові питання, і, по-друге, як правило, експерти посилаються як на джерела не тільки на правові акти, але й на літературу, підручники з права. Що ж до опису методу, за яким проводились дослідження і на підставі якого відповідали на питання, порушені судом, то в деяких справах (і таких більшість) про це зовсім нічого не сказано.

Підсумовуючи вищесказане, варто визнати, що результати інтелектуальної, творчої діяльності є невід’ємним елементом цивільних правовідносин. Особливу увагу слід приділяти належній правовому регулюванню права власності людини на результати її діяльності та питанню юридичних гарантій щодо реалізації та захисту даного права.

Важлива не лише наявність досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалізації та дотримання зазначених правових положень.

Такий стан речей слугував би дієвим стимулом для людей, що є «ковалями» української науки, культури, мистецтва і став би передумовою збагачення і зміцнення інтелектуального, творчого фонду країни.

Висновки

Таким чином, у роботі були розглянуті поняття та сутність договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; класифікація договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; поняття та елементи ліцензійного договору; укладення та припинення ліцензійного договору; договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; сутність та види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні; судовий захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні.

Об’єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або робіт (ст. 177 ЦК України). Важливим є розмежування робіт як процесу і безпосереднього результату робіт чи дій. Іноді дослідники ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга – це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет. Насправді, результат є самостійним об’єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат (матеріального чи нематеріального характеру). Подібне розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і в переліку об’єктів цивільних прав, запропонованому в ст. 177 ЦК України.

Право інтелектуальної власностістановлять особисті немайнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами.

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 [20] 21 22 23 24 25 26 27 28 29

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com