У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Друга світова війна в Україні

Друга світова війна в Україні

РЕФЕРАТ

на тему:

“Друга світова війна в Україні”

ПЛАН

1. Перебудова державного механізму на початку війни

2. Спроби відновлення української держави

3. Окупаційний режим та рух опору

4. Відновлення радянської влади в Україні

Висновки

Використана література

1. Перебудова державного механізму на початку війни

22 червня 1941 p. фашистська Німеччина, порушивши пакт про ненапад, без оголошення війни віроломно напала на Радянсь­кий Союз. Розпочався новий етап другої світової війни у небачених до цього масштабах і особливої жорстокості. Бойові дії на радянсько-німецькому фронті значно змінили увесь хід цієї війни.

Бої під Києвом, оборона Одеси, Севастополя, стійка оборона на інших фронтах зірвали задуми агресора швидко і безперешкодно захопити Україну. Але прорахунки й упущення Сталіна, державного і партійного керівництва, командування Червоної армії були таки­ми серйозними, що їх не могли компенсувати ні героїзм військових, ні термінові заходи, що вживалися урядом країни для її оборони. На кінець 1941 p. загарбникам вдалося окупувати майже всю Украї­ну, окрім Луганської та східних районів Харківської і Сталінської областей. Після краху кримського фронту і залишення у липні 1942 p. радянськими військами Луганської області на всій території України встановився режим окупації у вигляді лихозвісного "ново­го порядку".

Ще ніколи за всю свою історію країна не була у такій небез­пеці. Для наших народів це була війна проти агресора, по захисту своєї Вітчизни, де вирішувалось питання життя і смерті, тому для нас війна була справедливою, визвольною.

Війна поставила перед Радянською державою і суспільством нові і надзвичайно складні завдання: необхідно було відстояти свободу і незалежність своєї країни, вигнати загарбників з тимча­сово окупованих територій, ліквідувати наслідки окупації, допомог­ти народам Європи у їх боротьбі проти фашизму за свободу і демократію, сприяти створенню у світі таких умов і міжнародних організацій, які б забезпечили можливість недопущення нової сві­тової війни.

Першочергові завдання Радянської держави були сформульо­вані у постанові ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР від 23 червня 1941 p. та у директиві ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР партійним і радянським органам прифронтових областей від 29 червня 1941 p., а також у зверненні Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У від 6 липня 1941 р. "До українського народу".

Відповідно до поставлених завдань належало у найстисліші строки здійснити такі заходи: перевести все господарство на воєнні рейки, всебічно зміцнити збройні сили, організувати евакуацію, розгорнути партизанський рух на завойованих ворогом територіях, перебудувати ідейно-політичну роботу.

Для виконання цих завдань потрібно було перебудувати весь державний механізм на воєнний лад, що деякою мірою спрощувалось створеною ще до війни адміністративно-командною системою уп­равління радянської держави.

Надзвичайні обставини воєнного часу зумовили введення 22 червня 1941 р. на переважно більшій частині території СРСР, і в тому числі на всій території УРСР, воєнного стану, а в окремих місцевостях — стану облоги. Це був особливий правовий режим, що передбачав розширення повноважень військових властей, а також кола справ, підсудних воєнним трибуналам, застосування надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку, державної безпеки і зміцнення обороноздатності.

Кризова ситуація на початку війни зумовила створення єдино­го воєнно-політичного органу з надзвичайними повноваженнями. Спільною постановою ЦК ВКП(б), Президії Верховної Ради і Рад­наркому СРСР від ЗО червня 1941 p. було утворено Державний Комітет Оборони (ДКО), який зосередив а своїх руках всю владу в країні. Його рішення і розпорядження були зобов'язані безумовно виконувати всі громадяни, радянські, військові і господарські орга­ни, партійні та громадські організації. Очолив ДКО Сталін, який був одночасно Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) та головою Раднаркому СРСР. Члени ДКО поєднували керівні посади у партій­них і радянських органах, що призвело до подальшого посилення зрощення партійного та державного апарату на всіх рівнях.

Для вивчення і вирішення окремих, найневідкладніших проб­лем ДКО створював постійні чи тимчасові комітети, ради, комісії. Органами ДКО на місцях були його уповноважені і міські комітети оборони.

Першим місцевим надзвичайним органом державної влади УРСР став створений у червні 1941 p. штаб оборони Києва, до якого увійшли партійні та радянські керівники області та міста, а також представники військового командування. У серпні 1941 p. під час оборони Одеси були створені міська і районні оперативні групи, також наділені надзвичайними повноваженнями.

Досвід діяльності цих надзвичайних органів влади на місцях став підставою для прийняття постанови ДКО від 22 жовтня 1941 p. про утворення перших міських комітетів оборони. Згодом було прийняте рішення про утворення міських комітетів оборони у Луганську, Сімферополі, Севастополі та Керчі, але розгорнути ро­боту зміг тільки Севастопольський міський комітет оборони.

Завдання воєнного часу викликали необхідність внесення струк­турних змін і в систему радянських конституційних органів влади та управління, перебудову їх діяльності. Зміни у державному механізмі УРСР здійснювались у відповідності зі змінами у загальносоюзних органах з урахуванням місцевої специфіки і особливостей.

З настанням війни більшість депутатів Рад всіх рівнів пішли на фронт або були евакуйовані на схід. Тому і без того формальна сесійна робота на початку війни була майже припинена, продовжу­вали свою діяльність тільки президії Верховних Рад СРСР та УРСР.

Надзвичайні обставини першого етапу війни призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної безпе­ки і охорони громадського порядку. Відповідно до Указу "Про воєнний стан" значно розширились обов'язки органів міліції. Низкою наказів, директив НКВС СРСР і

УРСР конкретизовано завдання органів міліції в умовах воєнного часу*. З початку війни структура міліції не зазнала особливих змін, змінилась сама організація роботи, з'явились нові напрямки діяль­ності, наприклад боротьба з організованим бандитизмом, дезерти­рами, вилучення зброї у населення. У прифронтових районах всі працівники міліції були переведені на казармений стан.

При наближенні фронту багато представників міліції із зброєю в руках стримували наступ військ противника.

2. Спроби відновлення української держави

У колах української політичної еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у воєнно­му зіткненні двох держав може з'явитися перспектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана П.Скоропадського.

Найбільш радикальна частина організованої еміграції — орга­нізація українських націоналістів (ОУН-Б) під керівництвом С.Бандери на початку 1941 p. встановила контакти з представниками військового керівництва нацистської Німеччини. У квітні було укладено обмежену угоду про співпрацю. Німці погодились підго­тувати близько 700 бойовиків, які були поділені на два батальйони: "Нахтігаль" і "Роланд" для використання їх на Східному фронті у диверсійно-розвідувальних цілях.

ОУН-М на чолі з А. Мельником напередодні війни створила товариство українських вояків, плануючи зайнятися організацією української армії, а також направила певну кількість перекладачів на службу у німецькі частини.

Проте німецьке політичне керівництво ніколи не розглядало ОУН як надійного союзника у поході на Схід і відводило їй роль допоміжної сили. Цілі нацистського керівництва перебували у пов­ному протиріччі з прагненнями українських націоналістів — скори­статися війною між Німеччиною і СРСР і домогтися створення незалежної Української держави.

30 червня 1941 p. німецькі війська захопили Львів. При під­тримці батальйону "Нахтігаль" похідна група ОУН С.Бандери зіб­рала представників українського національного осередку міста і проголосила їх Національним зібранням. Вони прийняли акт від­новлення Української держави, а також декрет, яким першого заступника С.Бандери Я.Стецька було призначено головою уряду.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com