У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Біографія ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

Біографія ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

Зовсім малим хлопчиком, у чотири роки, його посадили на "золотокований" престол Галицько-Волинського великого князівства. У розквіті сил і слави загинув батько, Роман Мстиславич, безстрашний переможець половців та "иных народов", як звали його літописці. Удова, княгиня Анна, залишилася з двома синами, молодшому з яких, Василькові, ледве виповнилося два роки. Одразу ж по досягненні сумної звістки про смерть Романа проти його родини піднялося могутнє галицьке боярство, подолане, але не викоренене великим князем. За боярами стояли належні їм міста й села, величезні багатства, тисячі озброєних людей.

Княгиня відчула, що втрачає грунт під ногами. Волинянка за народженням була чужою у Галичі, де прожила з чоловіком трохи більше п'яти років, ні в що не втручаючись, поглинена турботами про дітей. Вона могла спертися лише на хоробру, але нечисленну дружину Романа та на купку волинських бояр, що залишилися вірними родині сюзерена. Велика смута розпочалася в Галицькій землі, з сумом занотував літописець.

Анні з синами довелось залишити Галицьке-Волинське князівство й просити притулку у володарів сусідніх держав, Польщі й Угорщини, з якими її чоловіка зв'язували союзні взаємини. Сама вона з Васильком їде до Кракова, а Данила з кимось із ближніх бояр Романа відіслали до Буди, де він на кілька років став другом свого ровесника Бели, сина короля Андрія.

Тим часом феодальна анархія настала на Галицько-Волинській Русі. Бояри, розбившись на кілька партій, невпинно ворогували, закликаючи на престол підхожих собі претендентів. Руйнацію державної структури ще недавно сильного та єдиного великого князівства яскраво характеризує факт самочинного вокняжіння в Галичі 1212 р. боярина Володислава, проводиря ворожої до Романовичів партії земельної аристократії. То було найбрутальнішим порушенням норм феодального права Давньої Русі, згідно яких князем міг стати лише той, хто ним народився, тобто член династії Рюриковичів.

У перебігу більш ніж тридцятилітньої боротьби за Галич і його землю між іноземними феодалами, прийшлими здалеку руськими князями та місцевими боярами Данило кілька разів сідав на хиткий галицький престол, і кожного разу його скидали бояри. Але князь не втрачав оптимізму. Перебуваючи у волинській глушині, в маленьких містах Тихомлі й Перемишлі, Романовичі, за словами галицького літописця, «стали княжити там із своєю матір'ю, на місто Володимир поглядаючи. Й мовили вони: «Як там не крути, а Володимир буде наш!»

Зовсім юний, але розумний, розважливий, сміливий і наполегливий Данило з кожним роком наганяв страху на галицьке боярство, яке не могло не зважати на народне прагнення бачити старшого Романового сина великим князем. Тому 1219 р. бояри запросили на княжіння уславленого полководця Мстислава Мстиславича на прізвисько Удатний, тобто удачливий. Мстислав дійсно був непереможним полководцем і за три роки до того виграв знамениту Липицьку битву у володимиро-суздальських князів, найсильніших на тогочасній Русі. Мстислав княжив до того в Новгороді Великому, але так само, як і всі інші князі, непевно почувався на престолі, бо новгородські бояри щомиті могли вигнати його. Тому і пристав на пропозицію перебратись до Галича, не відаючи, що змінює одне лихо на інше, набагато більше. Дуже швидко він потрапляє у повну залежність від галицьких великих бояр, які крутили ним на власний розсуд.

'Всього того Данило тоді не знав. Йому просто було образливо бачити чужинця на батьківському престолі. Але юний князь добре усвідомлював, що час його ще не настав, що не склалися умови для рішучого наступу на Галич. І він прийняв вокняжіння Мстислава в Галичі зовні спокійно. Більше того, вирішив укласти союз із новим князем і одружився з його дочкою Анною.

Не встиг огледітися Данило, як юність минула. Та чи й була вона? Адже ще малим хлопцем мати й волинські бояри посадили його на високого батькового коня й сказали: «Ти наш повелитель і заступник, веди нас!» І княжич на все життя запам'ятав ці слова. Він з малих літ виявляв неабияку розсудливість і почуття обов'язку щодо своєї родини і оточуючих його бояр і старших дружинників, роздумував про державні справи й про долю Русі. Де вже йому було виявляти юнацький запал і безпосередність! 1219 р. Данилові виповнилося лише 18 років, але в суспільстві його сприймали як дорослого й досвідченого мужа, про що не раз свідчить галицький літописець. Та й сам князь розумів, що він, і лише він, є опорою дому Романовичів, єдиним, хто може захистити його й відновити втрачену єдність Галицько-Волинського великого князівства.

Не дуже-то розраховуючи на підтримку тестя, Данило починає прибирати до рук волинську отчину Романа, не замахуючись поки що на галицьку. Він пориває стосунки з польським князем Лєшком, переконавшись, що той не збиріається виконувати зобов'язань перед Романовичами, взятих під час переговорів з Анною, натомість зазіхає на волинські землі. Як з гордістю повідомляє галицький книжник, Данило «поїхав разом з братом і захопив Берестя, Угровськ, Верещин, Стовп'я, Комів і всі окраїни» Волині з боку Польщі, тобто відвоював Берестейську та Забузьку землі. Розлючений Лєшко спробував силою зброї повернути втрачене, але волинські полки під проводом молодого князя завдали полякам поразки і «гналися за ними до річки до Вепра», тобто до кордону.

Вивівши з гри польського князя, Данило повернув до складу Волині удільне князівство спільника Лєшка белзького князя Олександра. Та раптом тесть Мстислав, що не схотів допомагати Романові проти Лєшка, під'юджений боярами, втрутився і звелів віддати Белз із землею зрадливому Олександрові. Лєшко змовчав, бо не хотів розпалювати нової усобиці. А стосунки між тестем і зятем натяглися. Трохи зблизила їх знаменита битва на Калці.

За 16 років до вторгнення у Східну Європу керівництво Монгольської держави вирішило провести розвідку боєм і послало на схід 30-тис. кінноту на чолі з найбільш досвідченими воєначальниками Чінгісхана Субудаєм і Джебе. З боями продершись крізь Закавказзя і Крим, монголо-татарське військо у причорноморських степах ударило на половців. Зазнавши тяжких втрат, половецькі хани, очолювані Котяном, тестем Мстислава Удатного, попросили помочі в руських князів. Ті згодилися допомогти, й об'єднане військо рушило з Києва на південь.

Наприкінці травня 1223 р. русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарською кіннотою на річці Калці. Справа йшла до генеральної битви, аж коли почалася суперечка поміж руськими князями. Мстислав Удатний, що мав заслужену репутацію першого воїна на Русі, без погодження з іншими князями й спираючись на власні сили й дружину самого лише Данила, кинувся на ворога. Легкоозброєні кіннотники Субудая й Джебе не витримали шаленого удару важкої рицарської кінноти Мстислава й почали відступати. Щоб якось виправити становище, монгольські воєначальники контратакували половців, і ті побігли. Перелякана орда налетіла на табір, де знаходилися київський, чернігівський, смоленський та інші князі, й зім'яла його. Це призвело до паніки в руському стані. Калкська битва принесла прикру поразку Русі.

Данило ж відзначився на Калці. Він виявив себе мужнім і хоробрим воїном, умілим полководцем. У Галицькому літописі читаємо високу характеристику його поведінки в бою: «Був він одважний і хоробрий, від голови до ніг не було на ньому ганджу!» Молодий князь виніс повчальні уроки з поразки на Калці. Він уперше зіткнувся зі страшним ворогом, який незабаром встановить на Русі на двісті з лишком років тяжке іго, й переконався, що його можна здолати, лише напруживши сили всіх руських князівств і земель. Напевне, в той гіркий день у нього зародилася думка про об'єднання вже не тільки Галичини з Волинню, а й принаймні всіх південноруських земель. Уся наступна діяльність Данила підтверджує цю думку.

Аж до смерті Мстислава Удатного, що продовжував відігравати в Галичі непривабливу роль боярської маріонетки, Данило не претендував на галицький княжий сгіл. Того вимагали обов'язки честі, поваги до старшого, до тестя. Щоправда, Мстислав не був вартий тієї шани й уваги, які виявляв до нього зять. Він був не лише слабким правителем, а й підступною, нещирою людиною. Врешті-решт, намовлений боярами, князь добровільно зрікся Галича на користь угорського королевича Андрія, а сам подався до невеликого міста Торчеська, що стояло на південному рубежі Київської землі, де й помер 1228 р. Галицький літописець звідкись дізнався, що перед смертю Мстислав ніби вибачився перед Данилом: «Сину! Согрішив я, що не дав тобі Галич, а віддав іноплеменникові за порадою брехливого боярина Судислава, обманув він мене». Але те запізніле каяття — та й чи не вигадав його прихильний до Данила літописець?! — вже нічого не могло змінити для князя.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com