У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антична та словянська риторика

Антична та словянська риторика

1. Античне красномовство

Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мис­тецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщи­ною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно ве­лике суспільне значення.

Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засідан­нях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були Арісто-тель, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Їсократ, Есхіл, Філократ, Лісій . У творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могут­ності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: «Я стверд­жую, що якби у будь-яке місто прибули оратор та лікар і якби у Народному зібранні чи в будь-якому іншому зібранні зайшла супе­речка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто й дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, — варто було б йому лише забажати .»'.

Такі особистості, як Цицерон та Демосфен, — видатні рито­ри — ще за життя були увінчані лаврами «синів Вітчизни», «рятів­ників народу». Цицерон у своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про формування нової людини — людини-пат­ріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави.

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови яко­го, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спо­стережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера три­матися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і тро­щити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блис­кавицею» '.

Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправ-ління. Він намагався зберегти віджилий лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло трид­цять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематиза­цію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.

Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лам­падним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із гру­дей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця.

Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором антич­ного світу був Марк Тулій Цицерон (106—42 до н. е.). Він провів на форумі майже 40 років і був справжнім ідейним поводирем римсь­кого Сенату. Цицерон відпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим і блискучим, безпосереднім і пристрасним. Чудовими вла­стивостями цицеронівської промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми знаменитими патетичними виступами і вис­новками. Складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, при­родний дар і ораторські здібності. Першу промову Цицерон виголо­сив у 25 років (під назвою «На захист Публія Квінція»), а останню (дванадцяту філіппіку *) — у рік своєї смерті (прожив 63 роки).

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну си­стему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово.

У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої те­оретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеа­лом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літера­туру, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уніє при­мусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею.

Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, гра­дація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Та­кий риторичний прийом робив судову промову карбованою.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів.

Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не мар­нослівним, непідкупним, чесним і високоморальним. Особливо кри­тично Платон ставився до судових ораторів.

Арістотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розріз­няв:

• діалектику — мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;

• ерістику — мистецтво будь-що залишитися правим у супе­речці;

• софістику — намагання добитися перемоги в суперечці шля­хом навмисного використання недостовірних доказів.

Стародавня Греція, Стародавній Рим в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського ми­стецтва. За законами Солону, кожний афінянин повинен був осо­бисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників доз­волялася лише у виняткових випадках, наприклад у справах осіб, які мали фізичні або психічні вади, жінок, неповнолітніх тощо.

Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяль­ності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили судові промови.

Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у демократич­них полісах Стародавньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому чис­ленні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сіцілійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, вик­лад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арістофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Евріпіда, а та­кож деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Їсократа дають уявлення про посібники для риторів.

2. Красномовство слов'ян

Християнська релігія, церква не схвалювали зовнішніх прийомів і вимагали від проповідників і слухачів стриманості. Крім проповідей, розвиваються й інші види духовного красномовства: похвальні промови, промови на освячення храмів.

У період середньовіччя у царині риторики панували догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній силі, на зви­чаї, що на практиці втілювався у чітко визначені, незмінні форму­ли. О. Тимофеев писав: «Рішителем доль держав і приватних осіб був меч, а не слово» .

Авторитет католицизму негативно позначився на розвиткові ри­торики. У тих умовах вона не могла володіти творчою силою справ­жнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичного красномовства тоді майже не існувало, а риторсь­ке мистецтво розвивалося здебільшого на церковних кафедрах, в університетах.

Занепад і відродження риторики не могли не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього предмета в сис­темі освіти почалася наприкінці середньовіччя. Риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через ан­тичний логос — єдність і гармонію думки та слова.

Першою серйозною спробою опису історії слов'янської рито­рики є праця В. Аннушкіна «Перша російська «Риторика» (М., 1989), в якій аналізується риторика «Сказання про сім вільних муд­ростей», «Риторика» (1629). Тут міститься багатий і глибокий мате­ріал з історії слов'янської риторичної науки.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com