У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Вплив на людей при роботі з лугами і кислотами. Вимоги до витяжної вентиляції

Вплив на людей при роботі з лугами і кислотами. Вимоги до витяжної вентиляції

В лабораторії здійснюється робота з хімічними реактивами, скляним посудом, електричними приладами і тому існують відповідні фактори ризику: ушкодження шкіри, глаз при роботі з скляним посудом, сильно діючими хімічними речовинами, отруєння токсичними розчинниками та реагентами, парами розчинників, можливість виникнення пожеж при роботі з вибухоне-безпечними продуктами, а також травмування при роботі з електричним обладнанням.

Інструкції з техники безпеки при роботі з електрообладнанням, кислотами та лугами, органічними розчинниками, токсичними та отруйними речовинами, важкими металами, знаходяться на робочих місцях співробітників та у завідуючого лабораторії. Інструктаж з техніки безпеки та охорони праці як первинний, повторний так і позаплановий проводяться для кожного співробітника і всього персоналу.

На робочих місцях лабораторії знаходяться засоби індивідуального захисту (фартухи, окуляри, захисні щитки та екрани з оргскла, респіратори, гумові рукавички), є аптечка першої допомоги. В лабораторії знаходяться вогнегасники, ящики з піском, тканина, на видних місцях маються інструкції та попереджувальні таблички з техніки безпеки, план пожежної евакуації.

Кислоти – це сполуки, які при електролітичній дисоціації утворюють іони водню. У водневих розчинах кислоти дисоціюють на іони водню і кислот ний залишок. Кількість атомів водню, яка здатна заміщуватись металами з утво ренням солей, визначає основність кислот. Розрізняють кислоти одноосновні (HCl, HNO3), двохосновні (H2SO4) і трьохосновні (H3PO4).

За походженням кислоти бувають органічні (оцтова, лимонна) і неорга-нічні (сірчана, соляна, азотна), за агрегатним станом – тверді (борна, лимон-

на, стеаринова та ін.) і рідкі (соляна, азотна, фосфорна, сірчана та ін.).

Серед неорганічних кислот найбільше значення мають сірчана, азотна

і соляна кислоти.

Сірчана кислота (H2SO4) – важка, масляниста, безколірна, досить гіг-

роскопічна рідина питомою вагою 1840,7 кг\м3, температура плавлення 10,45 С, температура кипіння 296,2 С. Реагуючи з водою, сірчана кислота виділяє велику кількість тепла, що супроводжується “кипінням ” і розбризку-

ванням рідини. Тому для приготування розбавлених розчинів необхідно більш важку концентровану кислоту тонкою цівкою добавляти до води. Кон- центрована сірчана кислота вступає в реакцію майже з усіма металами, утво-рюючи кислі солі (гідросульфати) і середні солі (сульфати). Вони спричиня-ють сильні опіки.

Сировиною для виробництва сірчаної кислоти є пірит (сірчаний колчедан) Fe2S, гази, які утворюються в якості відходів при відновленні кольорових металів із їх руд, сірководень H2S, який міститься в газах при коксуванні вугілля, а також вільна сірка.

Існує два промислових способа одержання сірчаної кислоти: контактний і нітрозний.

Соляна (HCl), або хлористоводнева, кислота – розчин хлористого водню у воді. Взаємодіє з багатьма металами і окисами. Соляна кислота – безколірна “димляча” на повітрі рідина (технічна соляна кислота жовтувата із-за домішок Fe, Cl2 та ін.). Максимальна концентрація соляної кислоти (при температурі 20 С) 36% за масою, питома вага такого розчину 1180 кг/м3.

Процес виробництва соляної кислоти складається з двох етапів: одержання газоподібного хлористого водню HCl і розчинення його у воді.

Азотна кислота (HNO3) – сильна кислота, яка характеризується ярко вираженими окиснюючими властивостями. За зовнішнім виглядом це безколірна рідина з різким удушливим запахом; питома вага 1520 кг/м3; температура плавлення 41,15 С; температура кипіння 84 С. При кипінні і на світлі розкладається, виділяючи NO2 і забарвлюється в бурий колір. З водою азотна кислота змішується в будь-яких співвідношеннях. Тваринні і рослинні тканини при дії на них азотної кислоти дуже швидко руйнуються. Азотна кислота, реагуючи з металами, утворює солі (нітрати).

Існують слідуючі способи одержання азотної кислоти: аміачний (промисловий), лабораторний і дуговий.

Лугами називають розчинювані у воді гідрати окислів металів (гідрооксиди). В залежності від кількості гідроксильних груп ОН луги діляться на однокислотні NaOH і багатокислотні Са(ОН)2.

Вимоги безпеки при роботі з їдкими та отруйними речовинами.

Луги, кислоти та інші їдкі й отруйні речовини необхідно набирати у піпетку тільки за допомогою гумової груші, неприпустимо засмоктувати їдкі й отруйні рідини у піпетку ротом.

Усі роботи з кислотами, лугами та іншими їдкими і отруйними речовинами необхідно виконувати у гумових рукавичках, фартуху та захисних окулярах.

Бутилі із кислотами слід утримувати в захисній металевій тарі, викладеній негорючим матеріалом, переносити й піднімати тільки вдвох.

Переливання кислот і лугів із бутлів у більш дрібну тару також необхідно виконувати вдвох за допомогою сифона і тільки під місцевою витяжною вентиляцією.

Для приготування розчинів кислот, кислоти необхідно приливати у воду тонкою цівкою при безперервному переміщуванні, а не навпаки.

Великі шматки їдкої луги треба розколювати та дрібні шматочки у спеціально відведеному місці, заздалегідь накривши шматки, що розбиваються, щільною тканиною (бельтингом) або папером. Рекомендується замість монолітних шматків луги застосовувати лускоподібні. Розчиняти тверду лугу слід шляхом повільного додання її невеликими шматками до води при безперервному переміщуванні. Шматочки луги брати тільки щипцями.

Всі операції, пов'язані із застосуванням або можливим утворенням і виділенням отруйних, їдких, вибухонебезпечних речовин або речовин, які володіють запахом, виконувати тільки у витяжній шафі при працюючій загальнообмінній вентиляції із застосуванням засобів індивідуального захисту.

Для нагрівання легкозаймистих та горючих рідин не використовувати відкрите полум'я.

Змішування або розведення хімічних речовин, що супроводжуються виділенням тепла слід виконувати в термостійкому або порцеляновому посуді.

При нагріванні рідини у пробірці необхідно спрямовувати її у бік від себе й осіб, які находяться поруч.

При збовтуванні розчину у колбах і пробірках закривати їх тільки пробками.

Не здійснювати відбір порцій речовин безпосередньо з великих бутлів, бочок.

Не залишати запалені пальники та інші нагрівальні прилади без нагляду.

Не зберігати будь-які речовини невідомого походження без напису й етикеток.

Зливати відпрацьовані ефір, бензол та інші горючі рідини (ГР), відходи кислот і луги тільки у спеціальну тару.

На чистоту повітря у приміщеннях впливають кількість людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність вико­нуваної ними роботи, температура внутрішніх приміщень. Різно­манітні побутові процеси — приготування їжі, прання білизни, опа­лювання печей тощо також призводять до погіршення якості по­вітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см3 оксиду вугле­цю, а при спалюванні в люльці - від 53 до 109 см3.

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в приміщеннях лабораторій є вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним. Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиля­ційний об'єм і кратність повітрообміну.

Вентиляційний об'єм - це кількість повітря (в м3), яке надхо­дить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтра­ційного і вентиляційного повїтр'я. Інфільтрація - це проникнення повітря через стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в буді­вельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є щла коблокові, керамзито-бетонні, цегляні, дерев'яні стіни. Найменш повітропроникними - гранітні, мармурові. Другою складовою час­тиною вентиляційного об'єму є повітря, яке надходить у приміщен­ня через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com